ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/16574/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Ключкович В.Ю.,
Кравченко Є.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19 вересня 2024 року № 253550004374 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII) та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити йому з 31 січня 2024 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 цього Закону.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно зменшив період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю та не врахував наявність у позивача чинного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, а тому відмова у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є протиправною.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19 вересня 2024 року № 253550004374; зобов`язано це управління призначити ОСОБА_1 з 20 січня 2024 року пенсію за віком зі зниженням на 5 років пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача чинного та не скасованого посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 підтверджує факт його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше ніж чотири роки, а надані довідки органу місцевого самоврядування підтверджують загальний період такого проживання понад 25 років, що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що документально підтверджений період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю становить лише 02 роки 05 місяців, що є недостатнім для набуття права на зниження пенсійного віку. Зазначає, що відомості, наведені у довідці від 29 січня 2023 року № 89, не були враховані, оскільки така довідка потребує перевірки.
Крім того, апелянт вказує, що обов`язок подання документів, необхідних для призначення пенсії, покладається на заявника, тоді як орган Пенсійного фонду відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 лише здійснює розгляд, аналіз та перевірку поданих документів.
Також апелянт зазначає, що обов`язковою умовою для набуття права на зниження пенсійного віку є підтвердження факту проживання або роботи у відповідній зоні радіоактивного забруднення у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС до 01 січня 1993 року, що, на його думку, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17 та від 26 вересня 2018 року у справі № 205/4589/16-а.
Водночас апелянт вважає, що, зобов`язавши пенсійний орган призначити пенсію, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 01 вересня 1993 року Чернігівською обласною державною адміністрацією.
30 січня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. За принципом екстериторіальності цю заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням від 05 лютого 2024 року № 253550004374 відмовило у призначенні пенсії з тих підстав, що документами підтверджено проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю 02 роки 05 місяців, а періоди за довідкою від 29 січня 2023 року № 89 не зараховано, оскільки довідка потребує перевірки.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 620/3865/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року, зазначене рішення від 05 лютого 2024 року № 253550004374 визнано протиправним і скасовано, а Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням від 19 вересня 2024 року № 253550004374 повторно відмовило позивачу у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні радіологічного контролю. У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 55 років, необхідний страховий стаж - 26 років, наявний страховий стаж - 38 років 09 місяців, документами підтверджено період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю 02 роки 05 місяців, а періоди згідно з довідкою від 29 січня 2023 року № 89 не зараховано, оскільки довідка потребує перевірки.
На підтвердження періодів проживання у зоні радіоактивного забруднення позивач надав довідку виконавчого комітету Добрянської селищної ради Олешнянського старостинського округу Чернігівського району Чернігівської області від 29 січня 2024 року № 89 (аналогічну за змістом довідці від 29 січня 2023 року № 89, правильність дати видачі якої підтверджено довідкою того самого органу від 27 січня 2025 року № 93), згідно з якою позивач проживав у с. Олександрівка Чернігівського (у минулому Ріпкинського) району Чернігівської області з 12 січня 1985 року по 25 січня 1985 року, з 06 липня 1985 року по 31 серпня 1985 року, з 26 січня 1986 року по 01 лютого 1986 року, з 06 липня 1986 року по 31 серпня 1986 року, з 14 вересня 1987 року по 04 жовтня 1987 року, з 11 січня 1988 року по 24 січня 1988 року, з 21 березня 1988 року по 01 травня 1988 року, а також довідку того самого органу від 23 січня 2023 року № 57, згідно з якою позивач постійно проживає у с. Олександрівка з 18 червня 1988 року по 11 листопада 1988 року та з 20 грудня 1990 року і по теперішній час.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, с. Олександрівка до 31 грудня 2014 року було віднесене до зони посиленого радіологічного контролю. Ця обставина учасниками справи не оспорюється.
Надаючи оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII "особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу".
Абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи - "особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років", пенсійний вік зменшується на "2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років". Згідно з приміткою до цієї норми "початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період".
Аналогічну умову щодо чотирирічного строку станом на 1 січня 1993 року передбачено пунктом 4 частини першої статті 11 та пунктом 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII для віднесення особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Згідно з частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" "є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом".
Абзацом другим підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є "документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році" та "посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності)".
Отже, право на зниження пенсійного віку за абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII виникає не із самого лише статусу потерпілого, а за умови документального підтвердження визначеного законом строку проживання (роботи) у зоні.
У постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд зазначив: "обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року". У цій самій постанові Верховний Суд вказав: "щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року", оскільки виникнення цієї зони нерозривно пов`язане з моментом аварії на Чорнобильській АЕС. Такий самий підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22 та від 21 січня 2026 року у справі № 460/6133/24.
У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив: "наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території". Цей висновок підтверджено у постановах Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 460/658/24 та від 16 грудня 2025 року у справі № 460/6098/24.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження періодів проживання у зоні посиленого радіологічного контролю посилався на відомості, зазначені у довідці від 29 січня 2024 року № 89 та довідці від 23 січня 2023 року № 57.
Оцінюючи зазначені документи, колегія суддів зазначає, що періоди з 12 січня 1985 року по 25 січня 1985 року, з 06 липня 1985 року по 31 серпня 1985 року та з 26 січня 1986 року по 01 лютого 1986 року загальною тривалістю 2 місяці 17 днів припадають на час до аварії на Чорнобильській АЕС, а тому не можуть бути враховані при визначенні періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю для цілей застосування статті 55 Закону № 796-XII.
Решта періодів, зазначених у довідці від 29 січня 2024 року № 89, а саме:
з 06 липня 1986 року по 31 серпня 1986 року - 1 місяць 26 днів;
з 14 вересня 1987 року по 04 жовтня 1987 року - 21 день;
з 11 січня 1988 року по 24 січня 1988 року - 14 днів;
з 21 березня 1988 року по 01 травня 1988 року - 1 місяць 11 днів,
становлять загалом 4 місяці 12 днів.
Водночас періоди, зазначені у довідці від 23 січня 2023 року № 57, які припадають на час до 01 січня 1993 року, становлять:
з 18 червня 1988 року по 11 листопада 1988 року - 4 місяці 24 дні;
з 20 грудня 1990 року по 31 грудня 1992 року - 2 роки 12 днів.
Загальна тривалість таких періодів становить 2 роки 5 місяців 6 днів, що відповідає обрахунку, здійсненому пенсійним органом.
Таким чином, навіть за умови врахування всіх без винятку періодів, зазначених у наданих позивачем довідках, які припадають на час після аварії на Чорнобильській АЕС, загальна тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року становить 2 роки 9 місяців 18 днів. За умови зарахування також і періодів, що передували аварії, - 3 роки 0 місяців 5 днів.
Поряд з цим, така тривалість є меншою за встановлений абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII строк. Довід апеляційної скарги про незарахування періодів за довідкою від 29 січня 2023 року № 89 у зв`язку з потребою її перевірки на цей висновок не впливає, оскільки колегія суддів зарахувала всі наведені у цій довідці періоди, а правильність дати її видачі підтверджено довідкою виконавчого комітету Добрянської селищної ради Олешнянського старостинського округу від 27 січня 2025 року № 93. А отже, визначена законом умова виникнення права на зниження пенсійного віку позивачем не дотримана.
Колегія суддів додатково зазначає, що періоди, наведені у довідці від 29 січня 2024 року № 89, тривалістю від 7 днів до 1 місяця 26 днів кожен та з тривалими перервами між ними, за своїм характером свідчать про епізодичне перебування позивача у с. Олександрівка, а не про його постійне проживання у цьому населеному пункті.
У постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд відхилив зарахування часу перебування особи в забрудненій зоні під час канікул у батьків, зазначивши, що "Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості".
Поряд з тим, з огляду на наведений вище обрахунок, це питання не є вирішальним, оскільки необхідний строк не досягається і за умови зарахування цих періодів.
Оскільки право на зниження пенсійного віку у позивача не виникло, не має правового значення і дотримання ним умови щодо постійного проживання у зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, від якої залежить лише встановлення початкової величини зниження пенсійного віку.
Не спростовує наведеного висновку і посилання суду першої інстанції на те, що загальний період проживання позивача у зоні становить понад 25 років. Тривалість проживання (роботи) у зоні враховується для визначення розміру додаткового зниження пенсійного віку (1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років), тоді як проживання у цій зоні не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року є самостійною умовою виникнення самого права на таке зниження. Недотримання цієї умови виключає застосування статті 55 Закону № 796-XII незалежно від тривалості проживання особи у зоні після 01 січня 1993 року. Достатність страхового стажу позивача (38 років 09 місяців за необхідних 26 років) цієї умови також не замінює.
Висновок суду першої інстанції про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 сама по собі підтверджує проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше ніж чотири роки, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права і не узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду. Посвідчення, передбачене статтею 65 Закону № 796-XII, підтверджує статус особи та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом, проте не містить відомостей про конкретні періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення і не звільняє особу від обов`язку підтвердити такі періоди документами, передбаченими абзацом другим підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1.
Судова практика, на яку послався суд першої інстанції (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі № 404/5266/16-а, від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17, а також постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17) сформована у правовідносинах, у яких факт проживання (роботи) особи у відповідній зоні було встановлено, а посвідчення підтверджувало її статус. Висновку про те, що посвідчення замінює доказування періоду проживання (роботи) у зоні, ці постанови не містять.
Колегія суддів враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі № 620/3865/24 за участю тих самих сторін залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким зроблено висновок про достатність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи для підтвердження права позивача на відповідні пільги.
Водночас зазначене судове рішення не має визначального значення для вирішення цієї справи, оскільки спірні правовідносини у наведеній справі та у цій справі не є тотожними, а обставини, які мають істотне значення для вирішення цього спору, судами у справі № 620/3865/24 не встановлювалися.
Так, предметом розгляду у справі № 620/3865/24 було інше рішення суб`єкта владних повноважень - рішення від 05 лютого 2024 року № 253550004374. Крім того, обраний судом спосіб захисту полягав у зобов`язанні пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача, у зв`язку з чим питання щодо наявності у нього права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку по суті не вирішувалося.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню під час розгляду іншої справи за участю тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено такі обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому преюдиційне значення мають саме фактичні обставини, встановлені судом, а не правова оцінка таких обставин чи висновки щодо застосування норм матеріального права.
У справі № 620/3865/24 судами не встановлювалася тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року, яка є визначальною для вирішення питання про наявність права на зниження пенсійного віку відповідно до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Крім того, висновки Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми Закону № 796-XII, викладені у постановах від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 та від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23, сформовані після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Отже, наведені висновки Верховного Суду підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи та свідчать про необхідність оцінки не лише наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а й факту документального підтвердження встановленого законом строку проживання або роботи у відповідній зоні радіоактивного забруднення.
Щодо доводу апеляційної скарги про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає, що за встановлення відсутності у позивача матеріального права на зниження пенсійного віку цей довід не має правового значення для вирішення спору та окремої оцінки не потребує.
Так само, з огляду на результат апеляційного перегляду та відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, не підлягають окремому вирішенню доводи щодо визначеного судом першої інстанції способу захисту, зокрема щодо зобов`язання призначити пенсію іншим органом Пенсійного фонду України - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а не тим органом, до якого була заявлена відповідна позовна вимога - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а також щодо визначення іншої дати призначення пенсії - 20 січня 2024 року замість 31 січня 2024 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України "кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу"; "в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача".
Відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, тоді як позивач належними та допустимими доказами не підтвердив дотримання ним умови щодо проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають цим обставинам, та неправильно застосував норми матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: В.Ю. Ключкович
Є.Д. Кравченко
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)