ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Львів Справа № 260/1139/25 пров. № А/857/552/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (головуючий суддя Микуляк П.П., м. Ужгород) у справі №260/1139/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови призначити пенсію за віком через незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи в Республіці Казахстан згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р. з 01.01.1992 р. по 17.09.1993 р., з 21.09.1993 р. по 21.08.1994 р., з 22.08.1994 р. по 18.04.1995 р., з 19.04.1995 р. по 15.04.1999 р., з 15.05.1999 р. по 16.05.2000 р.; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 071750015290 від 12.02.2025 р. про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язати здійснити призначення та виплату пенсію з дня права (07.11.2024 р.), зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Республіці Казахстан згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 р., з 01.01.1992 р. по 17.09.1993 р., з 21.09.1993 р. по 21.08.1994 р., з 22.08.1994 р. по 18.04.1995 р., з 19.04.1995 р. по 15.04.1999 р., з 15.05.1999 р. по 16.05.2000 р.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12 лютого 2025 року за № 071750015290 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 січня 1992 року по 17 вересня 1993 року, з 21 вересня 1993 року по 21 серпня 1994 року, з 22 серпня 1994 року по 18 квітня 1995 року, з 19 квітня 1995 року по 15 квітня 1999 року, з 15 травня 1999 року по 16 травня 2000 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20 липня 1982 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2025 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення був відсутній міжнародний договір з Республікою Казахстан з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Республіки Казахстан.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", долучивши необхідні документи.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для розгляду.
12 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням про відмову у призначенні пенсії № 071750015290 відмовило позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 р. по 17.09.1993 р., з 21.09.1993 р. по 21.08.1994 р., з 22.08.1994 р. по 18.04.1995 р., з 19.04.1995 р. по 15.04.1999 р., з 15.05.1999 р. по 16.05.2000 р., оскільки відповідно до листа Міністерства з закордонних справ України № 72/14-612/1-96203 від 15.08.2023 р. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Казахстан про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 р., припинила свою дію для України з 23.12.2023 р., тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 р.
Відповідач вказав, страховий стаж заявника 29 років 21 день. Вік заявника 60 років 02 місяці. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону становить 31 рік. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 08.11.2027 р.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20 липня 1982 року позивач працював на території Республіки Казахстан з 13.10.1991 р. по 17.09.1993 р. (записи № 16-17), з 21.09.1993 р. по 21.08.1994 р. (записи № 18-19), з 28.07.1994 р. по 18.04.1995 р. (записи № 20-21), з 19.04.1995 р. по 15.04.1999 р. (записи № 22-27), з 15.05.1999 р. по 16.05.2000 р. (записи № 28-29).
Всі записи у трудовій книжці завірені підписами та печатками, тому підстав вважати такі записи спірними немає. Спірні періоди виконані без перекреслень, записи про періоди роботи позивача зроблені у чіткій послідовності.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності.
Отже, вказані періоди роботи позивача підтверджено записами трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів пенсійним органом в оскаржуваному рішенні не зазначено.
У спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду не зараховано до страхового стажу вказані періоди роботи, оскільки відповідно до листа Міністерства з закордонних справ України № 72/14-612/1-96203 від 15.08.2023 р. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Казахстан про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 р., припинила свою дію для України з 23.12.2023 р., до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 р.
Отже, з наведеного листа вбачається, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 р.
При вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території Республіки Казахстан слід керуватися Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., які були чинними на момент набуття позивачем спірного стажу роботи.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, за якою Україна вийшла з Угоди з 19 червня 2023 року.
24 червня 2023 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про припинення дії Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" № 639, за якою Угода припинила свою дію для України з 04 липня 2023 року.
На час виникнення спірних правовідносин Україна та Республіка Казахстан були членами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відтак така Угода розповсюджує свою дію на даний вид пенсійного забезпечення.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 в справі № 577/2688/17, від 05.03.2020 в справі № 227/4978/16-а та від 26.03.2020 в справі № 264/2643/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що періоди роботи позивача з 01.01.1992 р. по 17.09.1993 р., з 21.09.1993 р. по 21.08.1994 р., з 22.08.1994 р. по 18.04.1995 р., з 19.04.1995 р. по 15.04.1999 р., з 15.05.1999 р. по 16.05.2000 р. згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20 липня 1982 року безпідставно не враховані до страхового стажу позивача, а відмова відповідача зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №260/1139/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш