Справа № 750/3180/26
Провадження № 2/750/2136/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Левченка К.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Потапової С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
в с т а н о в и в:
у березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Сала О.П. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути грошові кошти в сумі 800 доларів США в якості безпідставно набутого майна; 3200 грн. в якості безпідставно набутого майна; 38 доларів США в якості упущеної вигоди; 1134 грн. 88 коп. в якості упущеної вигоди та 1097 грн. 56 коп. - інфляційних збитків. Також, просить стягнути з відповідача 1331 грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 10000 грн. - витрат на правову допомогу.
Обґрунтовано позов тим, що позивач уклала усний договір з відповідачем, на виконання умов якого у січні 2022 року надала відповідачу грошові кошти у сумі 500 доларів США, про що відповідач письмову розписку не складала. Також, у травні 2022 року позивач надала відповідачу грошові кошти у сумі 300 доларів США, розписка відповідачем також не складалась. У подальшому, а саме у серпні 2022 року позивач надала відповідачу грошові кошти у сумі 3200 грн. Відповідач борг позивачу не повернула, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.
Відповідач ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала до суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що фактично позов не є про повернення безпідставно набутих грошових коштів, а про повернення позичених грошових коштів. Позивач свідомо перекручує обставини. Ніяких боргових зобов`язань перед позивачем у відповідача немає, жодних належних доказів про існування боргових зобов`язань позивач суду не надала. Щодо інформації, яка міститься у наданих позивачем скріншотах листування у месенджерах, відповідач зазначає, що нею дійсно якась переписка з позивачем велася, але підтвердити ту переписку вона не може, так як відповідачем було змінено телефон. І такі скріншоти не можуть бути доказами в розумінні електронних доказів, так як на них немає номерів телефонів. Крім того, відповідач зазначає, що при наявності сучасної техніки, їх виготовити не важко, навіть шляхом направлення тексту з чужого телефона на свій ніби то від боржника. Відповідач просить суд визнати такі докази не належними та не враховувати їх як джерело доказів.
Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Просила у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, допитавши свідка ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Позивач у судовому засіданні пояснила, що вона у січні 2022 року позичила відповідачу грошові кошти у сумі 500 доларів США, у травні 2022 року - грошові кошти у сумі 300 доларів США та у серпні 2022 року - грошові кошти у сумі 3200 грн., про що письмові розписки не складалися через довірливі відносини між сторонами. На вимогу повернути кошти відповідач не реагує, у зв`язку з чим позивач зверталася із заявами до органів поліції.
Листом № 50806-2025 від 08.09.2025 Чернігівське районне управління поліції ГУНП в Чернігівській області повідомило позивачу, що її звернення 13.08.2025 було зареєстровано в ЄО Чернігівського РУП за № 65656. В ході розгляду матеріалу встановлено, що в даному випадку відсутні ознаки кримінального правопорушення. Рекомендовано звернутися до суду в цивільному порядку (а.с. 34).
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що зі слів позивача їй відомо, що ОСОБА_1 позичала кошти відповідачу, розписки не оформлялися через довірливі, дружні відносини між сторонами. ОСОБА_3 була свідком того, як позивач дістала з шухляди стола гроші, а саме 300 доларів США та передала їх якомусь хлопцю. Потім позивач сказала свідку, що гроші віддала сину відповідачки. На святкуванні Дня народження позивача, у присутності свідка, відповідач, яка теж була запрошена на свято, борг визнавала, при цьому конкретна сума боргу не називалася.
Позивач в якості доказів надала суду скріншоти її листування у месенджері Viber з відповідачем, що ОСОБА_2 заперечує у своєму відзиві (а.с.27-33)
У даних скріншотах переписки не зазначається конкретна сума переданих коштів, кому саме, на яких умовах та строки їх повернення.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У даній справі відсутні належні та допустимі докази, якими б підтверджувався факт передання позивачем грошових коштів відповідачу у зазначених у позові сумах, а також конкретні дати передання таких коштів та умови їх повернення.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позивач у позовній заяві та у судовому засіданні стверджувала, що письмові докази передачі коштів відповідачу у неї відсутні, так як розписки про отримання коштів не складалися.
Суд враховує, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 619/4208/21 (провадження № 61-6866св24) зазначено, що «цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У матеріалах справи відсутні оригінали розписок чи інших доказів якими б було підтверджено отримання відповідачем коштів від позивача у зазначених позивачем розмірах.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, в тому числі відшкодування збитків, про які просить позивач у своєму позові, адже у справі відсутні належні докази існування договірних чи позадоговірних зобов`язань між сторонами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 10-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 279, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
у задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) про стягнення боргу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.08.2026.
Суддя