ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Львів Справа № 140/2560/26 пров. № А/857/27138/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут",
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року (суддя - Плахтій Н.Б., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Луцьк, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №140/2560/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
про визнання протиправними та скасування постанов,
встановив:
У лютому 2026 року позивач ТОВ "Волиньелектрозбут" звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 80274316 від 18.02.2026 головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ірини Левчук про стягнення виконавчого збору, винесену при примусовому виконанні наказу №903/874/23-1 господарського суду Волинської області, виданого 09.05.2025; 2) визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 80273777 від 18.02.2026 головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ірини Левчук про стягнення виконавчого збору, винесену при примусовому виконанні наказу №903/874/23-3 господарського суду Волинської області, виданого 27.05.2025.
Відповідач позовних вимог не визнав, подавши в суд першої інстанції відзив на позовну заяву. Вважає, що вимоги позовної заяви є безпідставними. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також на неправильне застосуванням судом норм матеріального права, а також з неповним дослідженням обставин справи з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що державний виконавець при винесенні вказаних вище постанов про стягнення виконавчого збору порушив вимоги законодавства України, а також вчинив протиправну бездіяльність, не винісши після відкриття виконавчих проваджень постанови про зупинення виконавчих проваджень. В спірних правовідносинах після відкриття виконавчих проваджень №80274316 та №80273777 відповідач мав пріоритетно застосувати пункт 10-5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ та зупинити вчинення будь-яких наступних виконавчих дій. При цьому апелянт зазначає, що примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а наступні постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження, зокрема, постанова про стягнення виконавчого збору, є виконавчими діями, які вчиняються державним виконавцем в межах примусового виконання виконавчого документу. Отже, скаржник вважає, що винесення відповідачем постанов від 18.02.2026 у виконавчих провадженнях № 80274316 та № 80273777 про стягнення виконавчого збору було передчасним, оскільки на момент їх прийняття існували передбачені законом обставини, які унеможливлювали подальше вчинення будь-яких виконавчих дій у відповідних виконавчих провадженнях. За таких обставин на позивача покладається додатковий тягар щодо сплати виконавчого збору за зупиненими виконавчими провадженнями, що не відповідає меті застосування механізму, передбаченого пунктом 10-5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ. Тому вважає апелянт, що оскаржувані постанови відповідача винесено необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії та рішення.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позов.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
На виконанні у Відділі ДВС у місті Луцьку перебувають виконавчі провадження:
- №80274316, відрите постановою від 18.02.2026 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 09.05.2025 №903/874/23-1 щодо стягнення з ТОВ "ВЕЗ" на користь ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" 15435248,70 грн інфляційних втрат, 345623,46 грн витрат по сплаті судового збору (а.с.9-зв., 62, 65).
- №80273777, відрите постановою від 18.02.2026 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 09.05.2025 №903/874/23-3 щодо стягнення з ТОВ "ВЕЗ" на користь ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" 7606315,44 грн 3% (а.с.10-зв., 45).
Одночасно із відкриттям виконавчих проваджень головним державним виконавцем Левчук І.О. 18.02.2026 винесені постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1578087,22 грн (а.с.12-зв.., 58) та у розмірі 760631,54 грн (а.с.11-зв.).
03.03.2026 головним державним виконавцем Левчук І.О. винесено постанови про зупинення вчинення виконавчих дій ВП №802743161 та №80273777, оскільки на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг включено ТОВ "ВЕЗ" до Переліку учасників ринку електричної енергії, на яких поширюється пункт 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.33, 52).
Не погоджуючись з постановами стосовно стягнення виконавчого збору, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Стаття 18 Закону №1404-VIII покладає на виконавця обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частинами першою, шістнадцятою цієї статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами четвертою, п`ятою статті 19 Закону №1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 1 ст. 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону №1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
В силу приписів ч. 32 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VIII не передбачено.
Тобто, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення і таке стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція також наведена у постановах КАС ВС від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним постановам відповідача на відповідність критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У розглядуваній справі встановлено, що на виконанні у Відділі ДВС у місті Луцьку перебувають виконавчі провадження: №80274316, відрите постановою від 18.02.2026 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 09.05.2025 №903/874/23-1 щодо стягнення з ТОВ "ВЕЗ" на користь ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" 15435248,70 грн інфляційних втрат, 345623,46 грн витрат по сплаті судового збору; №80273777, відрите постановою від 18.02.2026 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 09.05.2025 №903/874/23-3 щодо стягнення з ТОВ "ВЕЗ" на користь ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" 7606315,44 грн 3%.
Одночасно із відкриттям виконавчих проваджень головним державним виконавцем Левчук І.О. 18.02.2026 винесені постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 1578087,22 грн та у розмірі 760631,54 грн.
Колегія суддів правильним вважає висновок суду першої інстанції, що стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Саме тому на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскільки після винесення постанов від 18.02.2026 про відкриття виконавчого провадження відповідач мав пріоритетно застосувати пункт 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII та зупинити вчинення будь-яких наступних виконавчих дій, колегія суддів відхиляє такі твердження апелянта з огляду на те, що, як і будь-який інший суб`єкт владних повноважень, державний виконавець може діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом (стаття 19 Конституції України).
Тобто діяльність органів державної влади та їх посадових осіб здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
У розглядуваній ситуації суд апеляційної інстанції наголошує, що проаналізовані вище норми чинного законодавства покладають на державного виконавця обов`язок одночасно з відкриттям виконавчого провадження винести рішення про стягнення виконавчого збору.
Водночас, положення пункту 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" зазначеного обов`язку виконавця не змінюють.
Так, цим пунктом прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VІІІ встановлено, що тимчасово, на час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3 процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання чи іншого розміру процентів, встановлених договором або законом, сум неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань, сплата яких передбачена договорами, за грошовими зобов`язаннями суб`єктів господарювання, що виникли у період з 24 лютого 2022 року по 1 вересня 2024 року, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на її офіційному веб-сайті, а саме:
постачальників універсальних послуг перед виробниками електричної енергії та гарантованим покупцем за договорами купівлі-продажу електричної енергії;
постачальників універсальних послуг перед операторами систем розподілу за договорами про надання послуг з розподілу;
постачальників універсальних послуг перед оператором системи передачі за договорами про надання послуг з передачі;
гарантованого покупця перед постачальниками універсальних послуг за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів;
гарантованого покупця перед виробниками електричної енергії за договорами купівлі-продажу електричної енергії;
гарантованого покупця перед виробниками електричної енергії з альтернативних джерел енергії за договорами про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом та договорами про надання послуги із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії;
оператора системи передачі перед гарантованим покупцем та постачальниками універсальних послуг за договорами про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії;
операторів систем розподілу перед оператором системи передачі за договорами про надання послуг з передачі та договорами про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління;
виробників електричної енергії перед гарантованим покупцем за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
При цьому, відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, за наявності обставин, передбачених статтею 34, пунктами 1-4, 1-5, 10-2, підпунктом 1 пункту 10-3, підпунктом 1 пункту 10-4, пунктом 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, виконавець виносить постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, крім випадків, визначених Законом.
Отже, пунктом 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" встановлено додаткові (окрім загальних підстав, визначених статтею 34) підстави для зупинення виконавчих проваджень за певними видами стягнення, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на її офіційному веб-сайті.
Суд звертає увагу на ту обставину, що 03.03.2026 головним державним виконавцем державної Левчук І.О. на виконання вищевказаної норми закону, за заявою позивача винесено постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП №№80274316, №80273777 , оскільки на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг включено ТОВ "ВЕЗ" до Переліку учасників ринку електричної енергії, на яких поширюється пункт 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на виконання пункту 10-5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" жодним чином не змінює визначених законом умов та підстав для відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору з боржника.
Підсумовуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень при прийнятті спірних постанов діяв на підставі, в межах своїх повноважень, що передбачені наведеними вище нормами законодавства, судом не встановлено ознак протиправності рішень відповідача в контексті спірних правовідносин, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача у суду відсутні.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року в адміністративній справі №140/2560/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
В. О. Кушнір
Повна постанова суду складена 13.08.2026 року