Номер провадження: 22-ц/813/5358/26
Справа № 522/20374/24
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС», в інтересах якого діє Спиридонов Олег Володимирович на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року, постановлене під головуванням судді Бондар В.Я. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» про захист прав споживачів, шляхом стягнення коштів,-
в с т а н о в и в:
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» (надалі ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС») про захист прав споживачів, шляхом стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму у розмірі 60 371,28 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
15 січня 2026 року Спиридонов О.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.
Заява обґрунтована тим, що недобросовісні дії позивача під час розгляду справи 522/20374/24, які полягали у поданні завідомо необґрунтованого позову без належних і допустимих доказів, а також у свідомому ухиленні від виконання процесуальних обов`язків, зокрема у дворазовій неявці в судові засідання з умови належного повідомлення та визнання судом явки обов`язковою свідчать про зловживання позивачем процесуальними правами. Такі дії перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням у відповідача судових витрат і є достатньою та самостійною підставою для відшкодування відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року заяву про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Не погодившись з додатковим рішенням суду Спиридонов О.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» суму витрат понесених на професійну правничу допомогу за договором № 23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року у розмірі 9 975 грн.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги на додаткове рішення суду, апелянт зазначив що не ставить під сумнів законне право позивача на судовий захист його прав та інтересів, однак звертає увагу суду, що саме ініціювання позивачем даного судового спору спричинило виникнення у відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Апелянт протягом усього розгляду справи добросовісно та належним чином виконував свої процесуальні обов`язки, тоді як недобросовісна та пасивна процесуальна поведінка позивача, не сприяла встановленню фактичних обставин справи та призвела до залишення позову без розгляду.
У своєму відзиві ОСОБА_1 зазначив, що додаткове рішення є законним, тому, що відсутні підстави для визнання дій позивача необгрунтованими, оскільки не встановлено безпідставності позовних вимог чи навмисних дій позивача спрямованих на затягування процесу, а отже відсутні підстави для відшкодування відповідачу понесених витрат на правничу допомогу.
Крім того, ОСОБА_1 зазначив що відповідачем документально не доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Залишаючи заяву Спиридонова О.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» про стягнення витрат на правову допомогу без задоволення, суд першої інстанція виходив із того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки підтвердження чи спростування безпідставності позову не може бути вирішена при розгляді питання про розподіл судових витрат, а неявка позивача у судове засідання само по собі не є зловживанням процесуальними правами.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч. 9 ст. 141 цього Кодексу.
Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Водночас, саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.
Разом з цим, судом першої інстанції, не було проаналізовано дії позивача у даній справі, чи були вони необґрунтованими, недобросовісними та чи була необхідність у понесенні витрат відповідачем з надання правничої допомоги.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваного додаткового рішення.
У постановах від 14 травня 2024 року в cправі № 916/3278/21, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».
Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
У мотивувальній частині ухвали Приморського районного суду від 25 вересня 2025 року, яка не була оскаржена позивачем, місцевим судом зроблено висновок про те, що суд зобов`язаний відповідним чином реагувати на недобросовісні дії позивача та залишити позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду, адже позивач та його представник двічі не з`явилися у судове засідання, в той час як нез`явлення сторони позивача перешкоджає розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 17.06.2025 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 03.07.2025.
Ухвалою від 27.06.2025 забезпечено участь представника відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Розгляд справи у судовому засіданні 03.07.2025 відкладено внаслідок задоволення заяви ОСОБА_1 про відкладення, на 15.07.2025.
У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги та необхідністю слідувати в укриття працівникам та відвідувачам суду, розгляд справи у судовому засіданні 15.07.2025 відкладено на 12.08.2025.
У судовому засіданні 12.08.2025 проведеному за участі представника відповідача ОСОБА_2 , який брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, розгляд справи відкладено на 25.09.2025 у зв`язку з першою неявкою позивача та його представника.
У судове засідання 25.09.2025 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку. ОСОБА_1 отримав судову повістку за номером телефону та електронної поштою вказаною у позові. Представник позивача ОСОБА_3 отримала судову повістку в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд».
Тож, ОСОБА_1 належним чином сповіщений про час, дату та місце судового розгляду цивільної справи.
Зазначене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення нею договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, заперечень, проте особисто позивач та його представник не з`являлись у судові засідання, що свідчить про недобросовісні дії з боку позивача.
Подальше залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача ОСОБА_1 свідчить, що позивач вийшов за межі дійсного змісту свого права та вчинив необґрунтовані дії, чим порушив охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених ч. 5 ст. 142 ЦПК України підстав для відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на правову допомогу в даній цивільній справі.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на зазначене, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
11 серпня 2025 року Спиридонов О.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи (а.с.207-209).
19 серпня 2025 року Спиридонов О.В., який діє в інтересах ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі до якої додав: договір №23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року про надання правової допомоги відповідно до якого адвокат Спиридонов О.В.,, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.11.2019 серії МК № 001709, виданого за рішенням Ради адвокатів Миколаївської області від 11.10.2019 № 444, з одного боку, та ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС», в особі генерального директора Казимиренко К.В., який діє на підставі Статуту, з іншого боку, а разом Сторони уклали даний договір; акт прийому-передачі виконаних робіт(наданих послуг) за договором №23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року відповідно до якого орієнтовна загальна вартість наданих послуг складає 9 975 грн.(а.с. 221-229).
24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, якому просив відмовити ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» у задоволенні вимоги про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 (а.с.233-244).
Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором №23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року адвокатом Спиридоновим О.В.надано такі послуги: вивчення та аналіз матеріалів позовної заяви - 875 грн.; вивчення та аналіз чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для захисту інтересів клієнта, узгодження з клієнтом правової позиції по справі, збір доказів - 525 грн.; вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносини - 525 грн.; опрацювання стратегії захисту клієнта та складання (написання) та подання додаткових пояснень від 11 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси - 3500 грн.; складання, написання та подання клопотання про закриття провадження у справі від 19 серпня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси - 3500 грн.; участь у судовому засіданні 12 серпня 2025 року - 1050 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 9 975 грн.
Таким чином, надані відповідачем договір №23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року про надання правової допомоги та акт прийому-передачі виконаних робіт(наданих послуг) за договором №23/12/2024-1ПД від 23 грудня 2024 року є належними та достатніми доказами на підтвердження розміру понесених апелянтом витрат на професійну допомогу адвоката.
Посилання позивача про те, що відповідачем документально не доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу оскільки відсутній платіжний документ про оплату послуг, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки упостанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені відповідачем ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
За таких обставин витрати ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 2 000 грн.
З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС», в інтересах якого діє Спиридонов Олег Володимирович - задовольнити частково.
Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС», в інтересах якого діє Спиридонов Олег Володимирович про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» (ЄДРПОУ 30721457) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 13 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький