Номер провадження: 22-ц/813/7128/26
Справа № 493/2185/25
Головуючий у першій інстанції Ільніцька О. М.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року, постановленого під головуванням судді Ільніцької О.М., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АБЕКОР» (далі ТОВ «ФК «АБЕКОР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «АБЕКОР» в розмірі 29849,88 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 2041096, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 18700,00 грн. шляхом зарахування коштів на платіжну картку позичальника НОМЕР_1 . Строк кредиту - 80 днів з кінцевим терміном повернення 31.10.2025 року. Кредитний договір та додаток №1 до нього, у якому зазначений графік платежів, обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальна річна процентна ставка за договором, підписані відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «v50593». Відповідач повинна була сплачувати періодичні платежі: 1-й платіж через 30 днів з моменту укладення договору, 2-й платіж - через 50 днів після першого періоду користування кредитом, однак свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 16250 грн. - тіло кредиту та 13599,88 грн. - нараховані проценти.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «АБЕКОР» задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АБЕКОР» заборгованість за кредитним договором № 2041096 від 13.08.2025 року в розмірі 29849,88 грн., яка складається з: 16250,00 грн. - тіло кредиту та 13599,88 грн. - нараховані проценти, а також судовий збір в сумі 2422,40 грн., витрати, пов`язані з розглядом справи, - 72,90 грн., а всього - 32345,18 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АБЕКОР» заборгованість за кредитним договором № 2041096 від 13.08.2025 у розмірі 18 415,31 грн., з яких: 16 193,75 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2 221,56 грн. - проценти за користування кредитом за погоджений 30-денний строк, у задоволенні решти позовних вимог ТОВ «ФК «АБЕКОР» відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції не врахував, що кредитний договір у даному випадку є договором приєднання, умови якого були сформульовані виключно кредитодавцем, а тому суд був зобов`язаний перевірити їх на предмет прозорості, добросовісності та справедливості.
Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та звернув увагу, що проценти за користування кредитом є похідними від погодженого сторонами строку кредитування, а відсутність належного та однозначного погодження 80-денного строку виключає можливість нарахування процентів за межами фактично погодженого 30-денного строку користування кредитом.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
За положеннями ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2024 року це 90 840 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028 грн. (3028 грн. х 30 = 90 840 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.
Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд враховуючи, що ціна позову в даній справі становить 29849,88 грн., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, може розглядатися в порядку спрощеного провадження та не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 13.08.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «АБЕКОР» був укладений кредитний договір № 2041096 в електронній формі.
Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у гривні, а відповідач зобов`язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Сума кредиту -18700 грн. (п.1.2 договору).
Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 31 жовтня 2025 року. Детальні дати повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком №1 до договору (п.1.3 договору).
Кількість платежів - 2, періодичність сплати платежів - 1-й платіж - період через 30 днів з моменту укладення договору, 2-й платіж - через 50 днів після першого періоду користування кредитом (п.1.3.1 та 1.3.2 договору).
Договором встановлений розмір базової процентної ставки - 0,9900% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом, та основна процентна ставка - 0,99% в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом, а також передбачена акційна процентна ставка, що застосовується відповідно до зазначених у договорі умов.
Відповідно до п.2.1 договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно п.5.3.1 договору позичальник зобов`язується повернути кредитору суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
У випадку несвоєчасного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту (частини кредиту) Позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти в розмірі 0,99 % від залишку заборгованості за сумою кредиту за кожен день прострочення (п.7.1 договору).
Такі ж умови зазначені в паспорті споживчого кредиту.
Відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до кредитного договору № 2041096, датою першого платежу визначено 11.09.2025 року, сплаті підлягала загальна сума 19051,56 грн., з яких 16830 грн. - сума кредиту та 2221,56 грн. - проценти за користування кредитом; датою другого платежу - 31.10.2025 року, сплаті підлягала загальна суму 2184,21 грн., з яких 1870 грн. - погашення суми кредиту, 925,65 грн. - проценти за користування кредитом, загальна кількість днів - 80, загальна сума кредиту -18700 грн., процентів - 3147,21 грн.
Позивач свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, перерахувавши ОСОБА_1 на рахунок за номером картки НОМЕР_2 кошти в сумі 18700 грн., що підтверджується інформацією ТОВ «ФК «Контрактовий дім», квитанцією до платіжної інструкції №20313-1363-255842752 та випискою по рахунку, наданою АТ КБ «ПриватБанк».
Кредитний договір № 2041096, паспорт споживчого кредиту та графік платежів відповідач підписала електронним підписом.
Факт укладення кредитного договору, отримання коштів у кредит відповідачем не оспорюється.
Задовольняючи позов ТОВ «ФК «АБЕКОР», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не сплачує належним чином заборгованість за кредитним договором № 2041096 від 13.08.2025 року, в тому числі тіло кредиту та проценти за користування кредитом, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «АБЕКОР» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Положеннями ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 цієї статті).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У п. 5 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Якщо, відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, які передбачені ч. 1 ст. 611 ЦК України.
На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі, що підтверджується п.1.1 кредитного договору.
З розрахунку заборгованості за договором № 2041096 від 13.08.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 не повернула в повному обсязі кредит та не сплатила проценти за кредитом, тому, враховуючи сплачені відповідачем суми 2250 грн. та 200 грн., загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 29849,88 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 16250,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 13599,88 грн.
Судом вірно встановлено, що кредитний договір № 2041096 від 13.08.2025 року, між ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 , який укладений в електронній формі, так як містить електронний підпис відповідача та представника позивача, зі змісту якого вбачається, що в них визначено основні істотні умови, характерні для кредитних договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, з якими позичальник в свою чергу погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання ОСОБА_1 кредитного договору, графіку платежів та паспорта споживчого кредиту, тому договір є таким, що вчинений у письмовій формі, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 205 та ст. 207 ЦК України.
Суд на законних підставах визнав неспроможним посилання відповідача на те, що строк кредиту у 80 днів не був погоджений нею, такі умови не відповідали її волевиявленню, так як строк кредиту - 80 днів чітко зазначений у п.1.3 кредитного договору, графіку платежів та розділі 3 паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, такі умови договору нею не оспорювалися та не визнавалися судом недійсними.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АБЕКОР» заборгованість за кредитним договором в розмірі 29849,88 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції не врахував, що кредитний договір у даному випадку є договором приєднання, умови якого були сформульовані виключно кредитодавцем, а тому суд був зобов`язаний перевірити їх на предмет прозорості, добросовісності та справедливості, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме укладеним між сторонами кредитним договором в електронному вигляді, який був підписаний відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «v50593», а відповідно до додатку №1 до договору зазначений графік платежів, обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальна річна процентна ставка за договором, тобто ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами укладеного кредитного договору, з якими погодилася отримавши кредитні кошти, що підтверджується її електронним підписом на договорі.
Доводи про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам та доказам, наданим відповідачем, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та звернув увагу, що проценти за користування кредитом є похідними від погодженого сторонами строку кредитування, а відсутність належного та однозначного погодження 80-денного строку виключає можливість нарахування процентів за межами фактично погодженого 30-денного строку користування кредитом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції приймаючи рішення, правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький