УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа №640/17349/21
провадження № К/990/34748/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку,
у с т а н о в и в :
23 липня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд» та зареєстровано судом касаційної інстанції 24 липня 2026 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №640/17349/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
За результатами нового розгляду справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року, адміністративний позов задоволено.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності за період з 13.03.2021р. по 08.11.2023р. включно, на загальну суму 1 027 601,06 грн.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора оскаржив їх у касаційному порядку.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, що належать розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставою для касаційного оскарження судових рішень автор касаційної скарги зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у помилковому тлумаченні частини статей 235, 236 КЗпП України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Автор касаційної скарги наголошує, що лише комплексний аналіз норм трудового законодавства у поєднанні зі спеціальними нормами законодавства про прокуратуру дає можливість правильно визначити юридичний та фактичний момент виконання судового рішення про поновлення прокурора на посаді, встановити наявність або відсутність затримки виконання такого рішення з боку Офісу Генерального прокурора, а також вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування відповідальності, передбаченої статті 236 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку.
Варто зауважити, що ця справа уже переглядалась у суді касаційної інстанції та у своїй постанові Верховний Суд зазначив, що саме з моменту набрання законної сили постановою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року в часі зафіксовано відсутність правової підстави для поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора. Судова вимога захисту порушеного права позивача на працю перестала існувати лише з 09 листопада 2023 року, тобто з моменту зміни резолютивної частини рішення окружного суду постановою Верховного Суду.
Наведене судами попередніх інстанцій враховано під час нового розгляду цієї справи.
Разом з цим на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, правильно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 460/600/22.
Крім того, Верховним Судом неодноразово викладалась правова позиція щодо застосування норм права, вказаних автором у касаційній скарзі, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2018 року у справі № 807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі № 813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/4668/16, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що автором касаційної скарги не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийняті у справі, яка розглянута за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі варто відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
у х в а л и в :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 640/17349/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська