УХВАЛА
про відкриття касаційного провадження
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №240/5787/24
адміністративне провадження №К/990/26285/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року
у справі №240/5787/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01 січня 2022 року; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01 січня 2023 року; за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2024 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01 січня 2022 року; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01 січня 2023 року; з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01 січня 2022 року; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01 січня 2023 року; за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2024 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, встановленого на 01 січня 2021 року за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, встановленого на 01 січня 2022 року; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, встановленого на 01 січня 2023 року; з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 04 червня 2026 року звернулася з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки наведені у касаційній скарзі підстави пропуску строку визнані судом неповажними, та встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу Суду обґрунтованої заяви про поновлення строку з долученням належних і допустимих доказів.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22 червня 2026 року позивачка направила до Суду заяву про поновлення строку.
Заява про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтована тим, що Сьомий апеляційний адміністративний суд не надсилав позивачці копію постанови від 13 листопада 2025 року. Про результати апеляційного перегляду вона дізналася лише після власного звернення до суду, а копію оскаржуваної постанови отримала лише 06 травня 2026 року. На підтвердження наведених обставин скаржниця надала довідку Житомирського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року та копію трекінгу поштового відправлення №R067162501965.
Перевіривши наведені позивачкою доводи та дослідивши надані нею докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність об`єктивних, поважних та незалежних від волі позивачки обставин для поновлення строку на касаційне оскарження. Наданими документальними доказами підтверджується, що копія постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №240/5787/24 була надіслана позивачці 04 травня 2026 року та отримана нею 06 травня 2026 року.
Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Зважаючи на те, що касаційна скарга була подана позивачкою 04 червня 2026 року, тобто у межах передбаченого законом тридцятиденного строку з моменту фактичного отримання копії постанови 06 травня 2026 року, колегія суддів вважає, що наведені скаржницею підстави пропуску строку є поважними.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 19, частини другої статті 130 Конституції України, статей 135, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, статті 7 законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.
Скаржниця вважає, що встановлення законами про Державний бюджет України окремої розрахункової величини у розмірі 2102,00 грн для визначення базового розміру посадового окладу судді не змінює положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), згідно з якими базовий розмір посадового окладу судді визначається з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
На переконання заявниці, Закон №1402-VIII є спеціальним законом, яким урегульовано розмір суддівської винагороди, а тому положення законів про Державний бюджет України не можуть змінювати встановлені цим Законом гарантії матеріального забезпечення суддів та суддів у відставці.
Скаржниця також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9536/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2068/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №120/7202/23, від 21 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а, від 19 грудня 2023 року у справі №240/5777/21, від 27 листопада 2023 року у справі №240/7950/22, від 27 листопада 2023 року у справі №240/1012/2023 та від 30 травня 2024 року у справі №580/2522/24.
У касаційній скарзі наголошується, що у наведених постановах Верховний Суд сформував висновок про те, що заміна гарантованої Конституцією України складової суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, є неправомірною.
На підставі вищенаведеного ОСОБА_1 просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року і залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржниці, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, з метою з`ясування правильності застосування судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 19, частини другої статті 130 Конституції України, статей 135, 142 Закону №1402-VIII, статті 7 законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, а також необхідності врахування висновків Верховного Суду, наведених скаржницею у касаційній скарзі.
Верховний Суд також вважає, що перегляд постанови суду апеляційної інстанції у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №240/5787/24.
2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №240/5787/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
3. Витребувати з Житомирського окружного адміністративного суду матеріали справи №240/5787/24
4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
6. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
Н.В. Шевцова