УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/2667/26
адміністративне провадження № К/990/36050/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року
у справі №380/2667/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження виплати позивачці пенсії її максимальним розміром шляхом застосування до неї з 01 січня 2026 року для обрахунку та виплати положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-IX (далі - Закон №4695-IX), а також понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30 грудня 2025 року №1778 (далі - постанова КМУ №1778);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати та виплачувати позивачці з 01 січня 2026 року пенсію без обмеження її граничним (максимальним) розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою КМУ №1778, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 27 липня 2026 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що у цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/2667/26, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 30 Закону №4695-IX та постанови КМУ №1778 у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Пенсійного фонду України і його територіальних органів.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що стаття 30 Закону №4695-IX та постанова КМУ №1778 є чинними і підлягають застосуванню, а встановлений ними механізм виплати пенсій із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення понад десять прожиткових мінімумів зумовлений необхідністю забезпечення збалансованості державних фінансів у період воєнного стану. На думку скаржника, застосування таких коефіцієнтів не є обмеженням максимального розміру пенсії, а визначає порядок її виплати у 2026 році.
Разом з тим, перевіривши зміст наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, Суд зазначає, що твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованим.
Так, у постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 сформовано правову позицію щодо застосування статті 30 Закону №4695-IX та постанови КМУ №1778 у правовідносинах, пов`язаних із виплатою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення понад десять прожиткових мінімумів. Саме на цю правову позицію послався суд апеляційної інстанції, зазначивши, що висновки судів у цій справі з нею узгоджуються.
Отже, на час подання касаційної скарги висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, на відсутність якого посилається скаржник, уже існував та був врахований судом апеляційної інстанції під час вирішення спору.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення конкретної норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, обґрунтування необхідності формування такого висновку та пояснення того, як відповідна норма права повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
З огляду на наявність правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах та її врахування судом апеляційної інстанції колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Наявність значної кількості справ з подібними позовними вимогами сама по собі не свідчить про фундаментальне значення цієї справи, оскільки відповідне питання права вже було предметом розгляду Верховного Суду та щодо нього сформована правова позиція.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Пенсійного фонду України і його територіальних органів. Наведені у касаційній скарзі доводи щодо значної кількості аналогічних спорів та впливу їх вирішення на видатки Пенсійного фонду України не містять обґрунтування особливих обставин, які б свідчили про наявність у цій конкретній справі суспільного інтересу, що виходить за межі звичайного інтересу сторін у результаті спору, або про виняткові наслідки для скаржника.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становитиме значний суспільний інтерес або матиме виняткове значення для скаржника.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №380/2667/26, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 06 червня 2024 року у справі №140/1220/24, від 22 липня 2024 року у справі №500/8239/23, від 27 січня 2025 року у справі №160/4402/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі №380/2667/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
Н.В. Шевцова