УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
12 серпня 2026 року
м. Київ
справа №560/19327/25
адміністративне провадження № К/990/36002/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року
у справі №560/19327/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03 січня 2025 року №1 (далі - постанова КМУ №1);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови КМУ №1, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 31 липня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №560/19327/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суди першої і апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24, від 08 жовтня 2025 року у справі №560/12997/24, від 08 жовтня 2025 року у справі №560/11402/24, від 08 жовтня 2025 року у справі №560/15025/24; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання про застосовність наведених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить із такого.
У зазначених постановах Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду за наявності у неї можливості знати про стан своїх прав. Також Верховний Суд зазначив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, її розмір відомий особі, яка її отримує, а така особа має реальну та об`єктивну можливість вчинити активні дії для з`ясування підстав призначення чи перерахунку пенсії, її складових та порядку їх обчислення.
Водночас колегія суддів ураховує, що наведені висновки сформовані Верховним Судом у правовідносинах, у яких вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду було пов`язане з реалізацією особою права на призначення, перерахунок, поновлення виплати пенсії або з`ясування складових її розміру, для чого законодавством передбачено необхідність вчинення пенсіонером відповідних активних дій, зокрема звернення до пенсійного органу із заявою. Саме у цьому контексті Верховний Суд застосував положення статей 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Натомість правовідносини у цій справі виникли за інших фактичних обставин та з урахуванням іншого правового регулювання.
Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач уже отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), а спір виник у зв`язку із застосуванням відповідачем з 01 січня 2025 року до розміру вже призначеної та обчисленої пенсії коефіцієнтів зменшення, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон №4059-IX) та постановою КМУ №1.
Отже, спір у цій справі не пов`язаний із невчиненням позивачем дій, необхідних для призначення, перерахунку або поновлення виплати пенсії, чи з необхідністю з`ясування ним складових, які були враховані пенсійним органом при її обчисленні. Предметом спору є правомірність застосування відповідачем нового тимчасового нормативного регулювання до виплати вже призначеної позивачу пенсії та зменшення у зв`язку із цим її фактичного розміру.
При цьому щодо застосування саме положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови КМУ №1 до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, Верховний Суд сформував правовий висновок у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, який був врахований судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.
За таких обставин наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо застосування статті 122 КАС України сформовані за відмінного характеру спірних правовідносин, механізму виникнення права на відповідну пенсійну виплату та фактичних обставин, які визначали момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права, а тому не є прикладом іншого правозастосування у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі.
Крім того, саме по собі посилання скаржника на загальні висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання шестимісячного строку звернення до суду не свідчить про неврахування судами висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не доведено подібності фактичних обставин справ, змісту спірних правовідносин та нормативного регулювання, у межах якого сформовані наведені ним правові висновки.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником висновки Верховного Суду сформовані за відмінних фактичних обставин та іншого правового регулювання, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Загалом мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі №560/19327/25, кореспондуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій.
Так, у постанові від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25 Верховний Суд наголосив, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Саме такий висновок Верховного Суду врахували суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору у цій справі.
При цьому скаржник не спростував релевантність застосованого судами висновку Верховного Суду.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день постановлення цієї ухвали Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №560/19327/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 06 червня 2024 року у справі №140/1220/24, від 22 липня 2024 року у справі №500/8239/23, від 27 січня 2025 року у справі №160/4402/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №560/19327/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
Н.В. Шевцова