ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 594/1576/25 Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.
Провадження № 22-ц/817/867/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участі секретаря - Хоміцька С.О.
та представника позивача - адвоката Панченка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 594/1576/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Карлаш Іван Анатолійович, на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року, ухваленого суддею Губіш О.А., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2025 року позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), в особі представника Котницького І.О., звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195 405 грн 76 коп., з яких: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739, 84 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153665, 92 грн, а також стягнути судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, в розмірі 380 562,88 грн та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3441,00 грн. Станом на день звернення до суду з позовом рішення суду не виконано, а тому, позивач просить суд стягнути з відповідача плату за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у виді 3% річних та інфляційних витрат.
Враховуючи наведене, просить стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195 405 грн 76 коп., з яких: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739,84 грн; сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153 665,92 грн, а також стягнути судові витрати.
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195405 (сто дев`яносто п`ять тисяч чотириста п`ять) грн 76 коп., з яких:
- сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739, 84 грн;
- сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153665, 92 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" сплачені судові витрати в сумі - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Карлаш Іван Анатолійович, просить скасувати рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначає, що позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 195 405,76 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007, з яких:
41 739,84 грн - 3% річних; 153 665,92 грн - інфляційні втрати.
Вказує, що згідно з кредитним договором відповідач отримав кредит у доларах США та жодної додаткової угоди про переведення боргу у гривню сторони не укладали.
Відтак, зазначення в рішенні суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої визначений в іноземній валюті, суми у національній валюті України, яка є еквівалентом, не змінює природи зобов`язання, а є лише способом його виконання.
Оскільки природа зобов`язання залишилася валютною, нарахування інфляційних втрат на цю суму є незаконним.
Також, зазначають, що позивач посилається на ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення грошового зобов`язання.
Проте, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013, на невиконання якого посилається позивач, мало іншу правову природу.
Зі змісту, резолютивної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013 вбачається, що «В рахунок погашення заборгованості... звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру шляхом проведення прилюдних торгів».
Звертають увагу суду, що ст. 625 ЦК застосовується до грошових зобов`язань, тобто до зобов`язань зі сплати коштів, тоді як звернення стягнення на предмет іпотеки не є зобов`язанням зі сплати коштів.
Крім того, представник заявника зазначає, що позивачем порушено строки позовної давності. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013, позивач 16.11.2012 пред`явив вимогу про дострокове повернення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК.
Таким чином, вважають, що строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором сплив 16.11.2015.
Як вже зазначалося, звернення стягнення на предмет іпотеки рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013 не є тотожним стягненню заборгованості за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007, а позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач не подавав, внаслідок чого сплила позовна давність за цією вимогою.
Представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013 з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, в розмірі 380 562,88 грн та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3441,00 грн.
Вказують, що станом на день звернення до суду з позовом рішення суду не виконано, відповідачем жодним доказом не підтверджено його виконання, а тому є підстави до стягнення з відповідача плати за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України у виді 3% річних та інфляційних витрат.
Щодо посилання заявника на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за валютним кредитом, то вказане рішення боржником не виконане ні в примусовому порядку, ні в добровільному, а нарахування відповідних платежів 3% річних та інфляційних витрат підтверджується розрахунком заборгованості.
Вказують, що суд визначив заборгованість до стягнення в національній валюті - гривні.
Еквівалент боргу в іноземній валюті у резолютивній частині зазначеного рішення не визначений. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
У постанові від 26 квітня 2023 року (справа № 462/109/21) Верховний Суд вказав, що у разі, коли судовим рішенням борг стягнуто у національній валюті гривні без визначення еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення гривні не відновлюються валютним еквівалентом, а тому підлягають компенсації шляхом нарахування інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, сам по собі факт того, що первісний кредит був наданий в іноземній валюті, не виключає права кредитора на стягнення інфляційних втрат, якщо грошове зобов`язання, що підлягає виконанню, визначене судовим рішенням у гривні.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину. Правомірність зазначеного періоду нарахування заборгованості за невиконання умов кредитного договору, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, відображено зокрема у Постанові Верховного суду від 25.09.2024 по справі № 206/2984/23, якою визначено : "Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.
Посилання заявника на різницю між рішенням про стягнення заборгованості та рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки є повністю необґрунтованим, оскільки результат виконання даних рішень має наслідком погашення заборгованості, тобто зобов`язання щодо виконання одного і того ж кредитного договору, а також рішенням суду визначається саме розмір заборгованості до погашення станом на дату звернення.
Щодо посилання представника на задавнену вимогу, з підстав пропуску строку позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка на думку заявника сплила 16.11.2015, то такі твердження є повністю невірними, оскільки строк виконання кредитного договору за основним зобов`язанням до 16.02.2038, а тому дана вимога може бути захищена в судовому порядку та не є задавненою. Наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, не позбавляє права стягувача на задоволення своїх вимог шляхом стягнення за рішенням основного зобов`язання.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Панченко Д.В. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених у них та просить її задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Карлаш І.А. в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, в апеляційційній скарзі, просить розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Панченка Д.В., проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 17 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1901/0907/71-243, у відповідності до якого позивач надав відповідачу кредит на суму 46500,00 доларів США, а відповідач, зобов`язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 46500,00 доларів США.
02 вересня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, у відповідності до якого розмір строкової заборгованості складає 39 215, 00 доларів США, розмір простороченої заборгованості складає 6 296,83 доларів США.
02 вересня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №2 до кредитного договору № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, у відповідності до якого розмір строкової заборгованості складає 45511,83 доларів США.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, згідно якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк».
15 червня 2012 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, на підставі якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ПАТ «Дельта Банк».
Згідно вищезазначених угод відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, що було укладено між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 , на користь ПАТ "Альфа-Банк".
Таким чином, усі права кредитора за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 належать ПАТ "Альфа-Банк".
У зв`язку неналежним виконання відповідачем умов кредитного договору позивач звернувся із позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки. 09.10.2013 року Тернопільським міськрайонним судом винесено рішення, яким позов задоволено та в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, яка станом на 10.06.2013 року складає - 380 562 (триста вісімдесят тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 88 коп. (з яких заборгованість: за кредитом - 362 761,19 грн.; по відсотках - 15 740,22 грн.; пеня - 2 061,47 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки. Суд визначив заборгованість до стягнення в національній валюті гривні. Еквівалент боргу в іноземній валюті в резолютивній частині рішення не визначений.
12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. AT «Сенс Банк» є правонаступником AT «Альфа-Банк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 28.04.2018 щодо юридичної особи AT «Сенс Банк», а також статутом AT «Сенс Банк».
Згідно наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з квітня 2017 року по лютий 2022 року заборгованість за кредитом становить на загальну суму 195 405,76 грн, з яких: заборгованість за інфляційними витратами на кредит становить 153 665,92 грн та нарахованими 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 року становить 41739,84 грн.
Задовольняючи позовні вимоги AT «Сенс Банк», суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки від 09.10.2013 було визначено розмір заборгованості за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 у загальній сумі 380 562, 88 грн, що є підставою вважати наявним у позивача права на звернення стягнення компенсаційних виплат, визначених у частині другій статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобов`язання.
Суд вважав, що розрахунок інфляційних втрат, нарахований за весь період з 02.04.2017 по 23.02.2022 з урахуванням як інфляції, а також розрахунком позивача 3% річних, правильність якого перевірена судом, і з яким суд погоджується, за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, на визначену судом суму боргу 380 562,88 грн слід нарахувати 3% річних в розмірі 41739,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 153665,92 грн, а всього 195405,76 грн, які належить стягнути з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 0308/2429/2012 (провадження № 61-1179св21) зазначено, що: «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».
Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis ) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Отже, натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».
У справі, що переглядається, спір стосується вимог АТ «Сенс Банк», які пред`явлені до суду в грудні 2025 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України до ОСОБА_1 про стягнення з нього інфляційних витрат та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007, що визначене у рішенні Тернопільського міськрайонного суду від 09.10.2013 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та яке відповідачем не виконане, у загальному розмірі 195 405, 76 грн.
Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09 жовтня 2013 року у справі №607/12344/13-ц позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення на предмет іпотеки, задоволено та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17.09.2007 року, яка станом на 10.06.2013 року складає - 380 562 (триста вісімдесят тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 88 коп (з яких заборгованість: за кредитом - 362 761,19 грн; по відсотках - 15 740,22 грн; пеня - 2 061,47 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: двохкімнатну квартиру за АДРЕСА_1 ,, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
При цьому, у рішенні Тернопільського міськрайоного суду від 09 жовтня 2013 року у справі №607/12344/13-ц, встановлено, що: «17 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1901/0907/71-243, у відповідності до якого позивач надав відповідачу кредит на суму 46500,00 доларів США […] Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував умови Кредитного договору по сплаті кредиту та відсотків, внаслідок чого згідно поданого позивачем розрахунку станом на 10.06.2013 року виникла заборгованість за Кредитним договором в сумі 380 562,88 грн., яка складається з заборгованості: за кредитом - 45 384,86 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 362 761,19 грн., по відсотках - 1 969,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 15 740,22 грн.; пеня - 257,91 доларів США., що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає -2 061,47 грн».
Таким чином, 10.06.2013 настав строк повернення кредитних коштів та почався перебіг позовної давності. Проте банк у справі №607/12344/13-ц пред`явив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак з позовом про стягнення основної кредитної заборгованості АТ «Сенс Банк» не звертався, а тому 3 % річних в розмірі 41 739,84 грн нараховані на задавнену вимогу.
Колегія судів звертає увагу, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє лише позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги;
Враховуючи наведене в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних в розмірі 41 739,84 грн належало відмовити з цих підстав.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, зокрема, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (частина друга статті 625 ЦК України).
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що: «оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23) вказано, що «оскільки апеляційний суд установив, що валютою зобов`язання між сторонами є гривня з вираженням її еквіваленту в іноземній валюті (доларах США), а відповідачка вказану обставину в касаційній скарзі не заперечувала, то втрати позивача в цій справі від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити саме в зв`язку з її безпідставністю».
У справі, що переглядається, судом встановлено, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого було АТ «Альфа-Банк», що в подальшому було перейменовано на АТ «Сенс Банк», укладений кредитний договір №1901/0907/71-243. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 46500,00 доларів США. Кредитний договір був забезпечений іпотечним договором від 17 вересня 2007 року №10588, укладеним між тими ж сторонами.
Колегія суддів звертає увагу, що норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Отже, факт того, що рішенням Тернопільського міськрайоного суду від 09 жовтня 2013 року у справі №607/12344/13-ц, яке набрало законної сили, задоволено вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1901/0907/71-243 від 17 вересня 2007 року у загальному розмірі 380 562,88 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, не змінює предмет договірних зобов`язань сторін, зокрема й те, що кошти за кредитним договором надавались позичальнику в іноземній валюті (доларах США). При цьому визначення зобов`язання ОСОБА_1 у вказаному судовому рішенні в національній валюті (гривні) жодним чином не впливає на можливість стягнення інфляційних втрат, адже зобов`язання, яке виникли із кредитного договору, виражено в іноземній валюті (доларах США).
Таким чином, оскільки предметом грошового зобов`язання, яке існує між сторонами, виражені в іноземній валюті, то вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 153 665,92 грн є також необґрунтованими.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь АТ "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007 розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 195405, 76 грн, з яких:
- сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість становить 41739, 84 грн;
- сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість становить 153665, 92 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом.
Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити слід відмовити.
Щодо судових витрат.
За приписами статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду щодо задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №1901/0907/71-243 від 17.09.2007.
Із платіжних інструкцій від 26.05.2026 та від 30.05.2026 видно, що ОСОБА_1 , за апеляційний розгляд скарги, сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
За таких обставин, з позивача слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_1 в розмірі 3633,60 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Карлаш Іван Анатолійович, задовольнити.
Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за суд апеляційної інстанції в розмірі 3633,60 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 13 серпня 2026 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома