ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/17729/25 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/880/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 серпня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
секретар - Ліщак І.С.
з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Беляєвої О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Беляєвої Олени Михайлівни на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року про закриття провадження, постановлену суддею Дзюбичем В.Л. у справі №607/17729/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт необхідності здійснення ним постійного догляду вдома за відсутності інших осіб за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду на непрофесійній основі від фізичної особи ОСОБА_1 .
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із якою постійно проживав та здійснював за нею догляд.
Внаслідок похилого віку та наявних захворювань ОСОБА_2 не здатна самостійно пересуватися та повною мірою себе обслуговувати, у зв`язку із чим потребує постійного стороннього догляду. Необхідність такого догляду підтверджується медичною документацією, зокрема висновками лікарсько-консультативної комісії від 17 листопада 2023 року №4729/14 та від 12 лютого 2025 року №178/4, відповідно до яких їй рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
До проходження військової служби саме ОСОБА_1 здійснював догляд за матір`ю, забезпечував її продуктами харчування, ліками та допомагав у побуті, а інших осіб, які могли б здійснювати такий постійний догляд, немає.
Оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , встановлення факту необхідності здійснення ним постійного догляду за матір`ю необхідне для вирішення питання про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року закрито провадження у даній справі.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Беляєва О.М. просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду про можливість встановлення такого факту у позасудовому порядку, однак не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23, відповідно до яких справи про встановлення факту догляду за особою похилого віку підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні.
Також зазначає, що ЦПК України не встановлює обов`язкового позасудового порядку встановлення такого факту, а сама наявність альтернативної можливості його підтвердження органами місцевого самоврядування чи іншими органами не може бути підставою для обмеження права особи на судовий захист. Суд першої інстанції мав урахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду як таку, що спрямована на забезпечення єдності судової практики та гарантує право особи на доступ до правосуддя.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Беляєву О.М., яка доводи апеляційної скарги підтримала, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до акта обстеження житлових умов №33 від 25 серпня 2025 року, складеного ПП «Перспектива», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком №4729/14 від 17 листопада 2023 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
У період з 11 по 13 червня 2024 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня швидкої допомоги» з приводу травм, отриманих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до медичної документації їй, зокрема, діагностовано закритий перелом хірургічної шийки лівої плечової кістки, забій м`яких тканин та підшкірну гематому лобної ділянки, ішемічну хворобу серця, кардіосклероз з метаболічною кардіоміопатією.
Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого №130 від 06 лютого 2025 року ОСОБА_2 встановлено діагноз: емоційно-лабільний (астенічний) розлад органічного генезу з помірним зниженням когнітивних функцій, хронічна ішемія мозку з помірним аміостатичним синдромом, вестибулярною атаксією, цефалгічним синдромом та когнітивним зниженням.
Висновком лікарсько-консультативної комісії №178/4 від 12 лютого 2025 року підтверджено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №236 від 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта, солдат.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений Главами 1 і 6 Розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Юридична значимість фактів, що встановлюються в окремому провадженні, визначається нормами матеріального права (цивільного, сімейного, трудового тощо), які мають бути застосовані судом при вирішенні справи.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, а саме якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Коло таких інших фактів обмежено тими, що пов`язані з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Отже, до предмету судової діяльності в цьому аспекті не належить встановлення юридичних фактів, завдяки яким фізичні особи реалізують свої публічні права.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких критеріїв виходила й Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Факти, що мають юридичне значення встановлюються судом в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 квітня 2026 року у справі №214/3475/24 (провадження №61-15969сво24) зазначив, що про наявність позасудового порядку встановлення юридичного факту можна стверджувати тоді, коли встановлення такого факту є самостійною метою відповідної процедури. Водночас з`ясування певних обставин у межах процедури набуття чи реалізації права саме по собі не свідчить про існування позасудового порядку встановлення юридичного факту, якщо таке з`ясування має лише допоміжний характер та здійснюється для досягнення іншої правової мети.
Тобто, якщо в певній процедурі (зокрема, адміністративній) встановлення юридичного значення певного життєвого факту (обставини) має допоміжне значення для прийняття певного правового рішення (визначення, встановлення правового статусу, надання права, звільнення від обов`язку тощо), таку процедуру не можна вважати порядком встановлення факту, що має юридичне значення.
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №214/3475/24.
Застосовуючи наведені положення до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що формулювання заявником вимоги як встановлення факту необхідності здійснення постійного догляду не змінює правової суті факту, про встановлення якого він просить.
Як вбачається з матеріалів справи, потреба ОСОБА_2 у сторонньому догляді вже підтверджена медичними документами, зокрема висновком лікарсько-консультативної комісії №178/4 від 12 лютого 2025 року, відповідно до якого вона потребує стороннього догляду та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Отже, сама потреба ОСОБА_2 у постійному догляді як обставина, зумовлена станом її здоров`я, вже встановлена уповноваженим медичним органом та не становить дійсного предмета судового встановлення у цій справі.
Натомість зі змісту прохальної частини заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить встановити необхідність здійснення такого догляду саме ним за відсутності інших осіб, які можуть його здійснювати.
Таким чином, за своєю правовою суттю заявлена вимога спрямована не на встановлення потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, яка вже підтверджена відповідним медичним висновком, а на судове визначення ОСОБА_1 конкретною особою, з якою пов`язується здійснення такого догляду, та одночасне підтвердження відсутності інших осіб, які можуть його здійснювати.
Саме у такому визначенні ОСОБА_1 конкретною особою, з якою пов`язується здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , полягає практична мета звернення до суду, оскільки медична потреба матері у сторонньому догляді вже документально підтверджена і сама по собі окремого судового встановлення не потребує.
При цьому, із заяви прямо вбачається, що встановлення зазначених обставин необхідне ОСОБА_1 для подальшого вирішення компетентним органом військового управління питання про його звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Отже, встановлення заявленого факту не пов`язане з виникненням, зміною або припиненням особистого немайнового чи майнового права ОСОБА_1 у приватноправовій сфері, а має на меті створення доказової передумови для реалізації ним права у сфері публічно-правових відносин та прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення щодо проходження військової служби.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 квітня 2026 року у справі №214/3475/24, вирішуючи питання щодо юрисдикційності заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду за станом здоров`я, звернув увагу, що коло інших юридичних фактів, які відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України можуть встановлюватися судом, обмежене фактами, пов`язаними з реалізацією особистих та майнових прав фізичної особи. Натомість до предмета судової діяльності в порядку окремого провадження не належить встановлення юридичних фактів, за допомогою яких фізичні особи реалізують свої публічні права.
У цій же постанові Об`єднана палата дійшла висновку, що факт здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує такого догляду, за наявності передбаченого законодавством порядку його підтвердження не підлягає встановленню судом у порядку окремого провадження.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові також звернула увагу, що порядок вирішення питання оформлення постійного догляду за особами, які потребують постійного стороннього догляду, визначається Законом України «Про соціальні послуги» та прийнятими на його виконання підзаконними нормативно-правовими актами. Отже, оформлення відповідних правовідносин щодо здійснення догляду, визначення його надавача та документальне підтвердження такого статусу здійснюються у встановленому законодавством позасудовому порядку.
Колегія суддів враховує, що у справі №214/3475/24 правова мета звернення заявника була пов`язана, зокрема, з отриманням відстрочки від призову під час мобілізації, тоді як ОСОБА_1 має намір використати судове рішення для вирішення питання про звільнення з військової служби. Однак, така відмінність у подальшій правовій меті не змінює суті процесуального питання, яке є спільним для обох справ, - допустимості встановлення цивільним судом у порядку окремого провадження персоніфікованого факту здійснення постійного догляду з метою реалізації особою права у сфері військово-службових, тобто публічно-правових, відносин.
Крім того, нормативне регулювання порядку звільнення з військової служби передбачає подання військовослужбовцем рапорту та документів, які підтверджують відповідну підставу звільнення. Саме в межах процедури вирішення питання про звільнення уповноважений орган оцінює подані документи та перевіряє наявність сукупності передбачених законом обставин, з якими пов`язується можливість звільнення військовослужбовця через сімейні обставини.
За таких обставин, встановлення судом у порядку окремого провадження того, що саме ОСОБА_1 є особою, яка має здійснювати постійний догляд за матір`ю, за одночасного встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, фактично означало б попереднє судове підтвердження обставин, що мають бути оцінені компетентним органом під час вирішення питання про наявність у заявника передбачених законом підстав для звільнення з військової служби.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23.
У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо можливості встановлення в порядку окремого провадження факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця з метою подальшого отримання одноразової грошової допомоги. На відміну від факту здійснення постійного догляду, факт перебування фізичної особи на утриманні безпосередньо передбачений пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України як факт, що встановлюється судом.
Велика Палата Верховного Суду виходила саме з того, що цивільне процесуальне законодавство прямо передбачає судове встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а правовідносини, пов`язані з наданням утримання та перебуванням фізичної особи на утриманні, за своєю сутністю є цивільно-правовими. Отже, правовий висновок у справі №308/17634/23 стосується іншого юридичного факту та не містить висновку про можливість установлення в порядку окремого провадження факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за станом здоров`я.
Більше того, касаційне провадження у справі №214/3475/24, предметом якої було саме встановлення факту здійснення постійного догляду, було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №308/17634/23. Після ухвалення Великою Палатою постанови від 11 лютого 2026 року провадження у справі №214/3475/24 було поновлено, після чого Об`єднана палата Касаційного цивільного суду постановою від 06 квітня 2026 року сформулювала правовий висновок безпосередньо щодо юрисдикційності заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду.
Тому підстав вважати, що наведені постанови Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду містять суперечливі висновки щодо одного й того самого юридичного факту, немає. Правовий висновок, викладений у постанові від 06 квітня 2026 року у справі №214/3475/24, стосується саме того процесуального питання, яке виникло у справі, що переглядається.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що закриття провадження у справі порушує гарантоване статтею 55 Конституції України право заявника на судовий захист. Неможливість установлення певного факту в обраній заявником процесуальній формі окремого цивільного провадження не є позбавленням права на доступ до суду та не означає неможливості судового захисту прав особи у разі їх порушення.
У разі прийняття компетентним суб`єктом владних повноважень рішення, вчинення дій чи допущення бездіяльності під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, які заявник вважатиме такими, що порушують його права, він не позбавлений можливості оскаржити їх у належному судовому порядку.
Таким чином, оскільки фактично заявлена ОСОБА_1 вимога спрямована на судове визначення його конкретною особою, з якою пов`язується здійснення постійного догляду за матір`ю за відсутності інших осіб, та має на меті подальшу реалізацію ним права у сфері публічно-правових відносин, така вимога не підлягає розгляду в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства.
З огляду на наведене суд першої інстанції, встановивши після відкриття провадження, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Беляєвої Олени Михайлівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 серпня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.