ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
12 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/3726/25
Головуючий у першій інстанції - Кухта В. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1116/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шарапової О.Л.
суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А.
з участю секретаря: Шапко В.М.,
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ».
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 .
Оскаржується ухвала Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2026 року, суддя Кухта В.О., місце постановлення ухвали суду - м.Чернігів.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
1) визнати відсутнім право оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,2507 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0156, розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ»;
2) зобов`язати ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,2507 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0156, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
3) визнати відсутнім право оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0161, розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ»;
4) зобов`язати ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,2500 га, кадастровий номер [номер приховано]:03:000:0161, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;
5) стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 4 844,80 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.05.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» було укладено договір оренди землі №132. 10 вересня 2020 року між ОСОБА_1 , як спадкоємцем ОСОБА_2 , та відповідачем укладена додаткова угода до договору оренди землі №132. Земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0156, площею 2,2500 га, належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано 10 вересня 2020 року. Порядок і строки внесення орендної плати встановлені угодою сторін у договорі оренди земельної ділянки. У пункті 2 Додаткової угоди до договору оренди землі № 132 зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі, що становить 5 465,90 грн за один повний рік користування земельною ділянкою. Строк дії договору становить 10 років. Зазначає, що термін дії договору оренди №132 розпочався 21 травня 2015 року і закінчився 21 травня 2025 року. Жодних письмових пропозицій від відповідача щодо бажання укласти на новий термін договір оренди землі №132 на земельну ділянку 0156 у відповідності до положень ч.2 ст.33 Закону України «Про оренду землі» до позивача не надходило.
03.08.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» було укладено договір оренди землі №134. 10 вересня 2020 року між, як спадкоємцем ОСОБА_2 , та відповідачем укладена додаткова угода до договору оренди землі №134. Земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0161, площею 2,2507 га, належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано 10 вересня 2020 року. Порядок і строки внесення орендної плати встановлені угодою сторін у договорі оренди земельної ділянки. У пункті 2 Додаткової угоди до договору оренди землі №134 зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі, що становить 5 465,90 грн за один повний рік користування земельною ділянкою. Строк дії договору становить 10 років. Зазначає, що термін дії договору оренди №134 розпочався 03 серпня 2015 року і закінчився 03 серпня 2025 року. Жодних письмових пропозицій від відповідача щодо бажання укласти на новий термін договір оренди землі №134 на земельну ділянку 0161 у відповідності до положень ч.2 ст.33 Закону України «Про оренду землі» до позивача не надходило.
Вказує, що відповідач продовжує користуватися земельними ділянками позивач після закінчення строку дії договорів, чим порушує її права.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2026 року провадження у справі закрито на підставі ч. 3 ст. 206 ЦПК України. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України 2 422 гривні 40 копійок сплаченого судового збору. Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 гривень 00 копійок. Роз`яснено позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким закрити провадження у справі за п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України, стягнути з відповідача понесені судові витрати: 4 844 грн 80 коп судового збору та 17 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката на підставі ч.3 ст.142 ЦПК України; стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 665 грн 60 коп.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ухвала є незаконною.
Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що підставами закриття провадження у справі визначені ст.255 ЦПК України, зокрема якщо: відсутній предмет спору; позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що на момент пред`явлення позову предмет спору існував. На момент розгляду справи по суті позовні вимоги задоволені відповідачем після пред`явлення позову, а тому суд мав закрити провадження в дані справі на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що судом також не враховано положення ч.3 ст.142 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 09 січня 2026 року в ході перевірки інформації по речові права на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:000:0156 та [номер приховано]:03:000:0161 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було встановлено, що запис про оренду земельних ділянок за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» в розділі «інші речові права» - відсутній, що підтверджується Інформацією з ДРРП від 09.01.2026 № 459768811 та № 459768942 (а.с.54-55).
Згідно заяви від 13.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Кульгейко Л.Ю. просить прийняти її заяву в інтересах ОСОБА_1 про відмову від позову у зв`язку з фактичним задоволенням позовних вимог Товариством після пред`явлення позову до суду та стягнути з відповідача понесені судові витрати: 4 844 грн 80 коп. судового збору та 17 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (а.с.51-52).
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з положень ч.3 ст.206 ЦПК України.
Крім того суд згідно із ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» стягнув 50 відсотків сплаченого судового збору, сплаченого при поданні позову.
Щодо витрат на професійну правову допомогу суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням складності справи, наявності заперечень відповідача щодо судових витрат, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, заявлений розмір витрат є неспівмірним, у зв`язку з чим суд вирішив визначити витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо ухвалення судом рішення про закриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення, у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, що визначено ч. 3 ст. 206 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Повертаючись до обставин справи, слід зазначити, що через значний проміжок часу товариством вчинено дії щодо припинення (вилучення) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації по речове право на земельні ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:000:0156 та [номер приховано]:03:000:0161 а саме, про оренду земельних ділянок, тоді як строк, на який було укладено договір оренди сплив 21.05.2025 та 03.08.2025 відповідно.
Отже, у цій справі, відповідач поновив порушені права позивача після відкриття провадження у цій справі, а тому з урахуванням заяви відповідача про відмову від позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про прийняття відмови від позову і закриття провадження у справі.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі врахував, що відповідач задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Стосовно доводів, що суд першої інстанції при закритті провадження мав застосувати пункт 4 частини 1 статті 255 ЦПК України, не є переконливими та не змінюють суті прийнятого судом першої інстанції рішення.
Так, ст. 206 ЦПК України є загальною нормою, якою врегульовано наслідки відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем.
Цією нормою визначено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Водночас, спеціальною статтею 255 ЦК України визначено підстави закриття провадження у справі, серед яких наявна підстава - позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи спірне рішення суд першої інстанції як на підставу закриття провадження у справі посилався на те, що позивач відмовився від позову і прийняв від нього таку відмову, а свої висновки обґрунтував, посилаючись на загальну норму процесуального права, якою передбачено можливість прийняття рішення про закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою від позову.
Отже, не зазначення у мотивувальній частині ухвали положень ст. 255 ЦПК України на переконання апеляційного суду не змінює змісту та мотивів прийнятого рішення судом першої інстанції.
Щодо вирішення питання про розподіл судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.
Здійснюючи розподіл судових витрат у частині судового збору, районний суд повернув ОСОБА_1 із державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору за подання позову, а саме 2 422,40 грн.
Тобто суд повернув позивачу 50 відсотків суми судового збору, сплаченого при поданні позову, з державного бюджету.
Апеляційний суд ураховує, що у цій справі позивач просив суд здійснити розподіл судових витрат.
Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.
У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина перша статті 142 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову саме внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.
Разом із цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, судом компенсовано 50 відсотків сплаченого при поданні позову судового збору із держави.
Указане не узгоджується з вищевказаними нормами процесуального закону та судовою практикою Верховного Суду.
Такий алгоритм розподілу судового збору поєднує взаємовиключні підстави відшкодування судових витрат
Застосування частина перша статті 142 ЦПК України є помилковими, так як указана норма права є загальною процесуальною нормою, а частина третя цієї статті є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.
Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.
Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільним виконанням відповідачем вимог позовної заяви після пред`явлення її до суду, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.
Оскільки закриття провадження відбулося на підставі того, що позивачка не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та на стадії розгляду справи по суті, то при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд мав застосувати частину 3 статті 142 ЦПК України та стягнути сплачений позивачем судовий збір у повному обсязі з відповідача.
Отже, ухвала суду першої інстанції у частині повернення з державного бюджету позивачу сплаченого нею згідно з платіжною інструкцією судового збору у розмірі 2 422,40 грн (50 відсотків) не відповідає вимогам Закону, а тому підлягає скасуванню з прийняттям апеляційним судом рішення про стягнення витрат позивача на сплату судового збору за подання до суду позовної заяви з відповідача у повному обсязі.
При вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу судом першої інстанції враховано вимоги ч. 2, 3, ст. 137 ЦПК України згідно з якими за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім того, слід звернути увагу, що ч. 4. вказаної статті, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням того, що невиконання відповідачем вимог позивача до звернення до суду зумовило необхідність подання позову та понесення витрат на професійну правничу допомогу і відповідач поновив права позивача лише після відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок відповідача компенсувати позивачу такі витрати.
Водночас з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявленого розміру витрат, у зв`язку з чим визначив витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
Із вказаним висновками також погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи, що справа не є складною і позивач відмовився від позову. Такий розмір витрат на правничу допомогу є співмірним і зменшення суми витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.
Оскільки оскаржувана ухвала підлягає скасуванню лише в частині розподілу судового збору, не підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2026 року в частині розподілу судового збору - скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 4 844,80 грн судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Повний текст постанови складений 13 серпня 2026 року.
Головуюча: Судді: