П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня2026 року м. Київ
Справа № 758/5675/26
Провадження: № 22-ц/824/12024/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Желепи О. В., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Насадчука Павла Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Будзан Л. Д.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком,
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06 квітня 2026 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для виправлення її недоліків, а саме: викладення обставин та зазначення доказів, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання дитини, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини; долучення висновку органу опіки і піклування щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, які бажають проживати з дитиною, а також на підставі інших документів, що стосуються справи, відповідно до ст. 19 СК України; подання характеризуючих даних про особу батьків дитини, їх майновий стан та житлові умови, тощо; подання довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дитини, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дитини; уточнення кола осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Насадчук П. А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 27 квітня 2026 року та направити справу до Подільського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Також просив визнати необґрунтованими та скасувати ухвали суду першої інстанції від 06 квітня 2026 року про роз`єднання позовних вимог і від 07 квітня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, а матеріали направити для продовження розгляду спільно з вимогою про розірвання шлюбу.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є незаконною, оскільки суд неправильно визначив зміст заявлених вимог та фактично штучно створив спір щодо місця проживання дитини, хоча зі змісту позову вбачається досягнення батьками згоди про проживання неповнолітнього сина разом із батьком.
Вказував, що позов було подано про розірвання шлюбу та юридичне закріплення фактичного місця проживання дитини з батьком, на повному утриманні та самостійному вихованні якого вона перебуває. У позовній заяві прямо зазначалося про відсутність спору між батьками та їхню обопільну згоду щодо проживання сина з батьком.
Посилався на те, що у прохальній частині позову допущено технічну описку, а саме замість формулювання про залишення дитини проживати разом із батьком зазначено про визначення місця проживання дитини з батьком, що, на думку скаржника, не змінює змісту вимог і не свідчить про наявність спору.
Також зазначав, що суд першої інстанції безпідставно роз`єднав позовні вимоги, залишив позов без руху та вимагав подання доказів наявності спору між батьками і висновку органу опіки та піклування, хоча за відсутності спору такі вимоги не могли бути виконані. Вважав, що повернення позовної заяви порушило право позивачки на судовий розгляд заявленої вимоги та на закріплення погодженого батьками місця проживання дитини в її найкращих інтересах.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, колегія суддів перевіряє обґрунтованість визначених судом недоліків лише в межах оцінки законності повернення позовної заяви.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою від 07 квітня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці п`ятиденний строк для усунення недоліків, копію цієї ухвали доставлено до електронного кабінету представника позивачки 15.04.2026 року, однак станом на 27.04.2026 року визначені судом недоліки усунуті не були, будь-яких документів до суду не подано, у зв`язку з чим позовну заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України визнано неподаною та повернуто позивачці.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року (заява № 23805/94), ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:
найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;
підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом ст.ст. 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.
При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до ст. 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.
Так, ч.ч. 1, 3 ст. 19 СК України визначено що, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даною позовною заявою ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги та надала до позовної заяви докази на їх обґрунтування.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до роз`яснень, які містяться пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших передбачених законом підстав. Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Таким чином позивачка скористалась наданим їй правом для звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів безпосередньо до суду та надала до позовної заяви докази, якими вона обґрунтовує свої вимоги.
Обґрунтованість позовних вимог та наявність чи відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини може бути встановлений під час розгляду справи по суті, і не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху з подальшим її поверненням з цих підстав.
Також відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Аналіз даної норми свідчить про те, що орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв`язання спору саме суду, а тому висновок суду першої інстанції про обов`язок позивачки отримати такий висновок до пред`явлення позову є помилковим.
Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) зазначено, що «передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Вимога суду першої інстанції про подання характеризуючих даних щодо батьків, довідок, характеристик, актів обстеження житлових умов та інших документів, що характеризують ставлення батьків до дитини, також не може вважатися недоліком позовної заяви у розумінні ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Неподання окремих доказів на момент звернення до суду, за умови викладення позивачкою обставин, якими обґрунтовано вимоги, не перешкоджає відкриттю провадження, оскільки такі докази можуть бути подані або витребувані судом на наступних стадіях цивільного процесу.
З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви з тих підстав, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону, оскільки, як зазначалось вище, відповідно до норм ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини, а невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи та не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково відніс до недоліків позовної заяви обставини, які підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті, у зв`язку із чим безпідставно визнав позовну заяву неподаною та повернув її заявнику.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Крім того, не підлягає задоволенню вимога апеляційної скарги про направлення матеріалів для продовження спільного розгляду з вимогою про розірвання шлюбу, оскільки під час апеляційного перегляду встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року у справі № 758/5353/26 позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу вже розглянуто та вирішено. Вказане рішення ухвалено після постановлення судом ухвали від 27 квітня 2026 року, яка є предметом апеляційного перегляду, а тому не впливає на оцінку законності її постановлення. Разом із тим ця обставина унеможливлює направлення матеріалів для спільного розгляду з вимогою про розірвання шлюбу.
Отже, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Насадчука Павла Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді О. В. Желепа
В. А. Нежура