Справа № 1316/4082/12 Головуючий у 1 інстанції: Гіряк С.І.
Провадження № 22-ц/811/1327/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,
секретаря: Костюк С.О.
з участю: заявника ОСОБА_1 та його представника адвоката Карповської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-
В С Т А Н О В И В:
В січні 2026 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Карповська Л.В., заінтересовані особи: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» звернулася до суду із заявою, у якій просила суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , застосоване ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.08.2016 по цивільній справі №1316/4082/12
В обґрунтування наданої заяви посилається на те, що ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.08.2016 по справі № 1316/4082/12 подання старшого державного виконавця Мостиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про тимчасове обмеження боржника - ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинання державного кордону України до виконання заявником зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого листа Пустомитівського районного суду Львівської області № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року про стягнення на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 51863 грн 36 коп., та виконавчого листа Пустомитівського районного суду Львівської області № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року про стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 11863 грн 36 коп., а всього в сумі 63 726 грн 72 коп.
Вказує, що заявник про звернення державного виконавця до суду за встановленням заборони на виїзд не знав, про розгляд судом відповідної заяви не повідомлявся. Про існування заборони на виїзд заявник дізнався 03.12.2025 при спробі перетину кордону України в прикордонному пункті пропуску. Державна прикордонна служба відмовила Заявнику в перетині кордону на підставі інформації з власної бази даних про наявність обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого зазначеною вище ухвалою суду.
Разом з тим, заявник вважає, що після служби у лавах Збройних Сил України, а також після погашення у повному обсязі заборгованості у 2023 році перед стягувачами за виконавчими листами та спливу строків на повторне звернення стягувачів з виконавчими листами до виконання, встановлене обмеження на виїзд порушує його право на свободу пересування, надане Конституцією України.
Вказувала, що заявником виконано обов`язок перед стягувачами шляхом передання коштів ОСОБА_3 у повному обсязі за двома виконавчими документами, у останньої претензій матеріального та морального характеру відсутні, що підтверджується заявою від 13.10.2023, зареєстрованою в реєстрі за № 1590, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М.
Також, вказувала, що у зв`язку з добровільним виконанням боржником рішення суду, 12.12.2023 Пустомитівським районним судом Львівської області винесено ухвалу по справі № 450/5184/23, якою скасовано арешт з усіх коштів, накладений згідно з постановою головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужука Павла Петровича про арешт коштів боржника від 10.03.2020 в рамках виконавчого провадження № 48243479.
Зазначала, що Пустомитівським районним судом Львівської області встановлено, що із зазначеної вище заяви стягувача від 13.10.2023 року, яка засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М. та зареєстрована в реєстрі за № 1590, вбачається, що стягувач підтверджує отримання та прийняття від Заявника коштів у розмірі 51 863,36 грн та коштів у розмірі 11 863,36 грн в якості добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014, ухваленого по справі № 1316/4082/12, в частині стягнутих судом коштів у межах цивільних позовів у кримінальній справі № 1316/4082/12. Окрім того, вказаною заявою підтверджено, що заявник здійснив добровільне виконання вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014 по справі № 1316/4082/12 згідно з виконавчим документом від 04.11.2014 року № 1316/4082/12 у повному обсязі, у зв`язку з чим відсутні претензії майнового та/або немайнового характеру.
Таким чином, вважає, що вказані вище обставини та докази, що підтверджують відсутність заборгованості перед стягувачами та сплив строків для повторного звернення до виконання виконавчих листів, свідчать про відсутність правових підстав для продовження обмежень заявнику у праві виїзду за межі України, а продовження такого обмеження порушує право заявника на особисту свободу та є невиправданим.
З урахуванням викладеного, просила скасувати заявнику тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Оскаржуваною ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задоволено.
Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , застосоване ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.08.2016 по цивільній справі №1316/4082/12.
Ухвалу в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 .
Вважає, що при постановленні ухвали не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому вона є незаконною та необґрунтованою.
Покликається на те, що боржник тривалий час не виконував судове рішення, не здійснював регулярних виплат та не забезпечував його належного виконання. Єдина разова виплата одному зі стягувачів через значний проміжок часу після ухвалення рішення свідчить про часткове та несвоєчасне виконання, а не про його належне виконання. Закриття виконавчого провадження було зумовлене тривалим невиконанням боржником покладених обов`язків та неможливістю фактичного виконання, а не поведінкою стягувачів. Стягувачами вживалися заходи щодо примусового виконання рішення протягом усього періоду. Повернення виконавчих документів стягувачам на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не свідчить про повне виконання судового рішення та не припиняє обов`язку боржника його виконати.
Звертає увагу на те, що суд зазначає, що ОСОБА_3 отримала кошти від ОСОБА_1 як відшкодування за себе та за стягувача ОСОБА_2 в якості виконання вироку в повному обсязі, що не відповідає дійсності. Жодних домовленостей між боржником/його представником та стягувачами щодо того, що зазначена виплата охоплює також відшкодування шкоди ОСОБА_2 , не існувало. Питання способу та розміру відшкодування на користь ОСОБА_2 не погоджувалося.
Стверджує, що переговори між представником боржника та ОСОБА_3 стосувалися виключно відшкодування шкоди на користь ОСОБА_3 у зв?язку з тривалим невиконанням рішення суду. Питання зобов?язань перед ОСОБА_2 у цих переговорах не порушувалося. Відшкодування шкоди, присудженої на користь ОСОБА_2 , залишається невиконаним, що не було враховано судом першої інстанції. Часткова виплата у 2023 році свідчить лише про врегулювання відносин з одним зі стягувачів і не є виконанням судового рішення в повному обсязі. Заява ОСОБА_3 підписана виключно нею та стосується лише її прав і вимог. Вона не містить жодних посилань на ОСОБА_2 , не підтверджує виплат на її користь та не містить повноважень діяти від її імені.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви.
В судове засідання, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не з`явилися, будучи повідомленими належним чином у відповідності до ст. 128 ЦПК України.
Від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1 та його представника адвоката Карповської Л.В. на заперечення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що вказані обмеження застосовувались до боржника в межах виконавчого провадження як на особу, що є боржником, а на даний час відсутні дані, які свідчать про наявність обґрунтованих підстав для подальшого застосування до заявника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 29 липня 2015 року постановою головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП №48243592 з виконання виконавчого листа № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 11863,36 грн.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.08.2016 по справі № 1316/4082/12 подання старшого державного виконавця Мостиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про тимчасове обмеження боржника - ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинання державного кордону України до виконання заявником зобов`язань, покладених на нього згідно виконавчого листа Пустомитівського районного суду Львівської області № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року про стягнення на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 51863 грн 36 коп., та виконавчого листа Пустомитівського районного суду Львівської області № 1316/4082/12 від 04.11.2014 року про стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 11863 грн 36 коп., а всього в сумі 63 726 грн 72 коп.
Відповідно до постанови від 26.02.2020, винесеної в межах виконавчого провадження № 48243479, державним виконавцем Мостиського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Лутчин Марією Ігорівною при примусовому виконанні виконавчого листа постановлено передати виконавчий лист № 1316/4082/12 від 04.11.2014 на виконання Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою про прийняття виконавчого провадження від 10.03.2020, постановленою в межах виконавчого провадження № 48243479, старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком Павлом Петровичем при примусовому виконанні виконавче провадження № 48243479 зазначеним відділом прийнято до виконання.
Постановами старшого державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Стужук П.П. від 16 липня 2020 року повернуто виконавчі документи (виконавчий лист №1316/4082/12 виданий 04.11.2014 про стягнення заборгованості в сумі 51863,36 грн. та виконавчий лист №1316/4082/12 виданий 04.11.2014 про стягнення заборгованості в сумі 11863,36 грн) стягувачу .
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12.12.2023 у справі 450/5184/23 скасовано арешт з усіх коштів, накладений згідно з постановою головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужука Павла Петровича про арешт коштів боржника від 10.03.2020 в рамках виконавчого провадження № 48243479.
Статтею ст.33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.
Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;
3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;
6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Частиною 1 ст.441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
В той же час положеннями частини 5 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Звертаючись до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу.
У справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п.1 ст.6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень.
Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду».
У справі «Soering vs UK» від 07 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Виконання будь-якого рішення суду є складовою права на справедливий суд та обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Також у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 покликався на те, що ним виконано обов`язок перед стягувачами шляхом передання коштів ОСОБА_3 у повному обсязі за двома виконавчими документами, у останньої претензій матеріального та морального характеру відсутні, що підтверджується заявою від 13.10.2023, зареєстрованою в реєстрі за № 1590, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа в.о. начальника відділу Оболонського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України О.Сириці від 17.02.2026, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №48243479, відкрите на підставі виконавчого листа №1316/4082/12, виданого 04.11.2014 про стягнення заборгованості в сумі 51863,36 грн. та виконавче провадження №48243592, відкрите на підставі виконавчого листа №1316/4082/12, виданого 04.11.2014 про стягнення заборгованості в сумі 11863,36 грн. Державним виконавцем 16.07.2020 були винесені постанови про повернення виконавчого документа стягувачу керуючись п.2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Стягнення в межах вказаних виконавчих проваджень не здійснювалося. Перевіркою даних АСВП встановлено, що повторно на примусове виконання виконавчий лист №1316/4082/12, виданий 04.11.2014, про стягнення заборгованості в сумі 51863,36 грн. та виконавчий лист №1316/4082/12 виданий 04.11.2014 про стягнення заборгованості в сумі 11863,36 грн повторно до Оболонського ВДВС у м.Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не пред`являлися.
Згідно заяви стягувача ОСОБА_3 від 13.10.2023 року, яка засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М. та зареєстрована в реєстрі за № 1590, вбачається, що стягувач підтверджує отримання та прийняття від заявника ОСОБА_1 коштів у розмірі 51 863,36 грн та коштів у розмірі 11 863,36 грн в якості добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014, ухваленого по справі № 1316/4082/12, в частині стягнутих судом коштів у межах цивільних позовів у кримінальній справі № 1316/4082/12. Окрім того, вказаною заявою підтверджено, що заявник здійснив добровільне виконання вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014 по справі № 1316/4082/12 згідно з виконавчим документом від 04.11.2014 року № 1316/4082/12 у повному обсязі, у зв`язку з чим відсутні претензії майнового та/або немайнового характеру.
Враховуючи те, що постановами державного виконавця від 16.07.2020 року виконавчі листи повернуто стягувачам на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі провадження щодо їх виконання завершені, а у передбачені законом строки виконавчі документи повторно не пред`явлено до виконання, заявою стягувача ОСОБА_3 від 13.10.2023 року, яка засвідчена приватним нотаріусом, вбачається, що стягувач підтверджує отримання та прийняття від заявника ОСОБА_1 коштів у розмірі 51 863,36 грн та коштів у розмірі 11 863,36 грн в якості добровільного виконання в повному обсязі вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2014, заявник не притягався до відповідальності за невиконання рішення суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив із наявності підстав для скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.
Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Натомість, влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», §35).Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури.
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження №80902644 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за виконавчим листом № 1316/4082/12 виданим 04.11.2014 закінчено, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2026 №80902644.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 13.08.2026 року.
Головуючий: О.М. Ванівський
Судді: С.М Копняк
Р.П. Цяцяк