Справа № 465/1135/25 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/1881/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року, у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії,
ВСТАНОВИВ:
в лютому 2025 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з останньої заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2022 по 31.07.2024 у розмірі 65 175, 44 грн. та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 028, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що ОСОБА_1 володіє на праві власності нежитловим приміщенням загальною площею 114, 00 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 . Споживач не від`єднана від мереж теплопостачання та отримує послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» від загальнобудинкової системи опалення. Договірні відносини між позивачем та відповідачкою врегульовані індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, текст якого розміщений 30.10.2021 на веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідно до умов договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язане надавати послугу з постачання теплової енергії в гарячій воді до приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а споживач - її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах та в терміни, передбачені договором, своєчасно та в повному обсязі. Споживач свої зобов`язання по оплаті теплової енергії не виконала та станом на день подання позовної заяви до суду заборгованість за період з 01.10.2022 по 31.07.2024 року складає 65 175, 44 грн. Вказує, що рахунки на оплату спожитої теплової енергії відповідачу надсилались щомісяця за її останнім відомим місцем реєстрації, а також додатково вони були скеровані за актуальним місцем реєстрації відповідачки у м. Винники. Дане нежитлове приміщення знаходиться у житловому будинку, котрий приєднаний до мереж ЛМКП «Львівтеплоенерго» і є на балансі ЛКП «Вулецьке». Житловий будинок АДРЕСА_1 обладнаний вузлом обліку теплової енергії, а оскільки споживач не повідомила позивача про наявність чи відсутність у неї індивідуального приладу обліку, що пройшов чергову повірку, та не поставила його на облік у позивача і не подавала його показів, при здійсненні нарахувань за спожиті послуги беруться до уваги показники загальнобудинокового вузла обліку теплової енергії. Також, зазначає, що нарахування за спожиті послуги розпочались з жовтня 2022 року після обстеження даного нежитлового приміщення інженером Теплової інспекції підприємства у зв`язку зі зверненням балансоутримувача та ФРА ЛМР і, як вбачається з акту-припису Теплової інспекції від 27.09.2022 приміщення відповідача обладнане приладами опалення, змієвиком, а також через нього проходять транзитні незаізольовані стояки опалення, від яких теж відбувається обігрів приміщення. Просили позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року, позов задоволено.
Вирішено:
стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 65 175 грн 44 коп.
стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року в частині стягнення 49 075, 08 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2013 купила в Міністерства оборони України нежитлові підвальні приміщення з 49-1 по 49-6, номер об`єкта в РПВН: 10089326, загальною площею 114, 0 кв.м. в будівлі № НОМЕР_1 військового містечка НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За даними технічного паспорта приміщень, переданого продавцем, на час передачі майна від продавця покупцю, нежитлові приміщення не забезпечувались теплом та гарячою водою. В матеріалах інвентаризаційної справи також немає відомостей про обладнання приміщення системою опалення та приладами споживання теплової енергії.
Позивачем на підтвердження позовних вимог подано розрахунок та акт «обстеження». Акт від 27.09.2022, що долучений до позовної заяви: складено за відсутності власника приміщення; позивач, в порушення вимог частини другої статті 311 Цивільного кодексу України, не отримував дозволу на проникнення та огляд належного позивачці приміщення; підпис власника в акті відсутній; акт складено в неопалювальний період, адже, опалення будинку, як свідчить Акт включення системи теплоспоживання (додано до позовної заяви), включено 14.11.2022; дані обстеження, викладені у додатку до акта, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи; адже, зокрема, за даними технічного паспорта та матеріалів інвентаризаційної справи, приміщення відповідача складається з 6 кімнат, а не з 4, як про це вказано в додатку до акта, тощо.
Вважає, що на підставі Акта від 27.09.2022 неможливо встановити дійсні обставини справи; дані, викладені в акті є недостовірними, а сам акт - недопустимим доказом. Розрахунок спожитої теплової енергії проведено з урахуванням даних Акта від 27.09.2022, в якому вказано про наявність приладів споживання теплової енергії (батарей та «змійовика»), що не відповідає дійсності та спростовується даними про технічний стан та облаштування приміщення (наявні в матеріалах справи).
Вважає, що позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу (в розумінні статтей 77-79 ЦПК України) обладнання приміщення приладами споживання теплової енергії; обсягу наданих послуг, а також суми заборгованості.
Згідно розрахунку сторони відповідача, вартість теплової енергії, втраченої через транзитний трубопровід внутрішньобудинкової системи опалення, що проходить через приміщення відповідачки, за весь спірний період становить 16100, 36 грн.
08 червня 2026 року зареєстровано відзив Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.
За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є власником нежитлових підвальних приміщень площею 114, 0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №397951951 від 04.10.2024 року.
Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов`язує.
Статтями 319 та 322 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтями 20, 21 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов`язком укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов`язок, а не право сторін.
Сам факт відсутності укладеного договору не звільняє споживача від обов`язку оплачувати житлово-комунальні послуги, а лише позбавляє його можливості скористатися в повному обсязі наданими йому правами, передбаченими Законом «Про захист прав споживачів», на отримання послуг вчасно та відповідної якості згідно з умовами укладеного договору.
Наведене свідчить, що між відповідачкою ОСОБА_1 та позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» виникли та існують фактичні договірні відносини по наданню житлово-комунальних послуг, і вони, згідно до статей 20, 21 вказаного Закону, набули відповідно права і обов`язки споживача та виконавця.
Згідно Акту про включення системи теплоспоживання від 14.11.2022 в опалювальному сезоні 2022/2023 включено систему опалення у житловому будинку АДРЕСА_1 (без кв. АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ).
Окрім цього, факт включення системи теплоспоживання в опалювальному сезоні 2023/2024 у житловому будинку АДРЕСА_1 (без кв. АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ) підтверджується Актом про включення системи теплоспоживання від 16.10.2023.
Згідно листа ЛКП «Вулецьке» № 1651 від 15.08.2022 на управлінні останніх перебуває нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 114, 0 кв.м., згідно договору № 167 про відшкодування суб`єктами підприємницької діяльності витрат, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, а відтак просили ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомити чи проводиться ЛМКП «Львівтеплоенерго» нарахування за спожиту теплоенергію та гаряче водопостачання по вищевказаному нежитловому приміщенні, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Також, зі змісту листа Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 4-35-30587 від 26.10.2022 вбачається, що враховуючи неодноразові звернення мешканців житлового будинку АДРЕСА_1 , ФРА ЛМР просило ЛМКП «Львівтеплоенерго» надати інформацію про те, чи укладений договір на послуги з постачання теплової енергії власником нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та чи здійснюється оплата за надані послуги.
27.09.2022 ДМКП «Львівтеплоенерго» складено Акт-припис, згідно якого при обстеженні нежитлового підвального приміщення, загальною площею 114 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , на предмет наявності центрального опалення та гарячого водопостачання встановлено, що в даному приміщенні 4 кімнати; у одній з кімнат проходять внутрішні інженерні будинкові мережі центрального опалення з встановленим вузлом комерційного обліку; у двох інших кімнатах підключені прилади опалення, а саме батареї; в четвертій кімнаті наявний змієвик, який на момент обстеження був холодний. По всьому приміщенні проходять розгалуження транзитних незаізольованих будинкових стояків. Гарячого водопостачання приміщення не має.
Відповідно до Акту обстеження житлового/нежитлового приміщення по факту відключення від послуг центрального опалення або центрального опалення і гарячого водопостачання від 19.12.2024 проведено обстеження наявних мереж та лічильників ЦО та ГВП по АДРЕСА_1 та встановлено, що дане приміщення є підвальним. Доступу до приміщення не надано.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до статті 19 ЗУ «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 25 ЗУ «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії здійснюється вузлами обліку, що забезпечують загальний облік споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за послугу з постачання теплової енергії до нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.10.2022 по 31.07.2024 розмір заборгованості становить 65 175, 44 грн.
В поданій апеляційній скарзі сторона відповідача, заперечуючи загалом підключення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 до мережі теплопостачання, незгідна із розміром нарахувань заборгованості за послугу з постачання теплової енергії до цього нежитлового приміщення за період з 01.10.2022 по 31.07.2024.
На підтвердження відсутності теплопостачання у нежитловому приміщенні, належному відповідачці, остання письмових доказів не подала і не клопотала перед судом про витребування чи здобуття таких у інший спосіб, а відтак не спростувала доводів позивача і поданих на їх підтвердження доказів у цій частині.
Щодо розрахунку заборгованості.
Відповідно до п. 1.5. Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого Постановою НКРЕКП від 25.06.2019 № 1174, тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення, бюджетні установи, релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності), інші споживачі.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» тарифи формуються для трьох категорій споживачів населення, бюджетних установ, інших споживачів.
Відповідно до роз`яснення НКРЕКП від 22.04.2013: «Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
До категорії споживачів «населення» відносяться споживачі, що проживають в житловому фонді незалежно від відомчого підпорядкування в кооперативних будинках, у гуртожитках підприємств, організацій, установ та учбових закладів, а також у будинках, квартирах, що належать громадянам на правах приватної власності.
Оплату житлово-комунальних (комунальних) послуг за тарифами для «інших споживачів» таких послуг здійснюють усі інші особи, які не є громадянами, що використовують житло для проживання, не є релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім тих, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність) та не є бюджетними установами.
У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 надано роз`яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для населення здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для інших споживачів.
Оскільки теплова енергія споживалась для обігріву належних відповідачці на праві власності нежитлових приміщень, то позивачем при розрахунках вартості наданих відповідачці послуг застосовувалися тарифи, передбачені для групи «інші споживачі», а не населення.
Окрім того, відповідно до роз`яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №п0013866-І2 від 31.12.2012, оплата житлово-комунальних послуг за тарифами для населення здійснюється громадянами, які використовують житло виключно для проживання, а не у інший спосіб.
Враховуючи, що приміщення, які належать відповідачці та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є нежитловими, відповідно не можуть використовуватись відповідачкою для проживання, вона не може бути віднесена до категорії споживачів «населення».
Також, згідно із роз`ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №п0013866-12 від 31.12.2012, оплату житлово-комунальних (комунальних) послуг за тарифами для інших споживачів таких послуг здійснюють усі інші особи, які не є громадянами, що використовують житло для проживання, не є релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім тих, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність) та не є бюджетними установами.
Доказів, які б підтверджували, що нежитлові приміщення відносяться до об`єктів житлового фонду та використовуються відповідачкою для проживання, матеріали справи не містять.
Розрахунок позивача відповідачкою не спростований.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази про надання позивачем послуг неналежної якості, або ненадання їх взагалі. Такі не надані і суду апеляційної інстанції.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
За приписами статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачка усупереч вимогам статті 81 ЦПК України не спростувала розрахунку заборгованості, наданого позивачем.
З огляду на наведене, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 65 175 грн. 44 коп.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вище встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.
Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 серпня 2026 року.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич