УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №281/573/25 Головуючий у 1-й інст. Данчук В. В.
Категорія 80 Доповідач Талько О. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 281/573/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Барановський Ігор Іванович, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс Компані" про стягнення невиплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігоря Івановича, на рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данчука В.В.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з жовтня 2020 року по травень 2025 року працювала у ТОВ "Енергоресурс Компані" на посаді менеджера. За період роботи з липня 2024 року по травень 2025 року відповідач не виплачував їй заробітну плату. Факт нарахування заробітної плати підтверджений формою ОК-5, яка містить інформацію про те, що вказаний період їй нараховано, проте не виплачено 202175 грн. 38 коп. (17595,76 грн. +16150 грн. +16150 грн. + 16150 грн.+ 16150 грн.+16150 грн. + 16150 грн. +16150 грн. +16150 грн. + 16150 грн. +39229.62 грн.).
Вказані кошти не були виплачені їй у день звільнення, внаслідок чого вона змушена звернутися до суду.
Враховуючи вищезазначене, просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 202175 грн. 38 коп.
Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки - адвокат Барановський І.І., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, зазначає, що суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріали справи свідчать, що відповідач не виплачував ОСОБА_1 протягом спірного періоду заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 202175 грн. 30 коп. Вказані кошти не були виплачені й у день звільнення позивачки. Проте, суд дійшов помилкового висновку щодо пропуску строку звернення до суду з даною вимогою.
Так, суд зазначив про те, що позивачка дізналася про своє звільнення 20 травня 2025 року, що підтверджується довідкою відповідача від 20 травня 2025 року.
Однак, вказана довідка не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки не містить дати її видачі. Крім того, зміст цієї довідки є сумнівним, адже роботодавець подав до суду копію наказу про звільнення позивачки з посади менеджера з іншої дати, а саме з 30 травня 2025 року, за прогул.
Наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми.
Оскільки ні наказу про звільнення, ні повідомлення про нараховані та виплачені грошові суми при звільненні ОСОБА_1 не отримувала, то відсутні підстави вважати, що вона пропустила строк звернення до суду з даним позовом.
Зауважує, що інформація про звільнення позивачки з`явилася у її електронній трудовій книжці лише у вересні 2025 року. Саме й тоді вона довідалася про те, що її було звільнено з роботи з 20 травня 2025 року за угодою сторін, на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Довідка форми ОК-5 з Пенсійного фонду України від 7 липня 2025 року не містить інформації про звільнення позивачки.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позивачка з 19 травня 2022 року перебувала у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами. Після закінчення цієї відпустки ОСОБА_1 не повернулася до виконання своїх трудових обов`язків та не направила на адресу відповідача жодних заяв. Факт відсутності позивачки без поважних причин зафіксований у доповідній записці бухгалтера товариства від 30 квітня 2024 року, у якій зазначено про те, що з 1 січня 2024 року ОСОБА_1 не з`являлася на роботу.
Наказом адміністрації товариства було створено комісію для з`ясування обставин відсутності позивачки на робочому місці. За результатами перевірки складено акт від 3 травня 2024 року, у якому зафіксовано факт відсутності позиваки на робочому місці.
Надалі аналогічні факти систематично фіксувалися впродовж періоду із січня 2024 року по травень 2025 року.
Не дивлячись на відсутність позивачки на робочому місці, роботодавець продовжував нараховувати ОСОБА_1 заробітну плату, що було відображено у відповідних бухгалтерських документах та звітах. Однак, оскільки позивачка фактично не виконувала трудові обов`язки, заробітну плату їй не було виплачено.
Таким чином, з моменту припинення виплати заробітної плати ОСОБА_1 була достеменно обізнана з тим, що ці кошти їй не виплачуються. Отже, саме із цього періоду розпочався перебіг тримісячного строку звернення до суду з даним позовом.
Наголошує на тому, що із джерел у соціальних мережах адміністрації відповідача стало відомо про те, що позивачка не перебуває у зоні активних бойових дій, які ведуться на території України, чи перебуває у стані, який би перешкоджав їй виконувати трудові обов`язки, а веде звичайний спосіб життя. Отже , вона не перебувала у небезпечних умовах, її життю чи здоров`ю нічого не загрожувало, а тому її відсутність на робочому місці протягом тривалого часу не може бути виправдана обставинами, які пов`язані з воєнними діями або іншими поважними причинами.
Після завершення службового розслідування відповідачем був виданий наказ від 30 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з 1 травня 2025 року за прогул.
У травні 2025 року ОСОБА_1 зателефонувала до товариства з проханням надати відповідну довідку з метою отримання її чоловіком соціальної відпустки. Під час цієї розмови позивачці повідомили про її звільнення з роботи з 1 травня 2025 року.
У подальшому, 22 травня 2025 року, через відділення ТОВ " Нова пошта", яке було зазначене позивачкою для листування, підприємством було направлено довідку від 20 травня 2025 року, яка містила інформацію, необхідну для отримання чоловіком позивачки соціальної відпустки. Окрім цієї довідки, також було направлено акт про її відсутність на робочому місці та наказ про її звільнення від 30 квітня 2025 року.
Відповідно до даних «трекінг-системи» ТОВ " Нова пошта" вказане поштове відправлення було отримане ОСОБА_1 23 травня 2025 року.
Таким чином, саме з 23 травня 2025 року позивачка була обізнана про її звільнення.
Отже, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
В судовому засіданні позивачка та її представник - адвокат Барановський І.І., підтримали апеляційну скаргу.
Представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах та ОСОБА_1 з 1 жовтня 2020 року по 20 травня 2025 року обіймала посаду менеджера (управителя) із збуту ТОВ « Енергоресурс Компані».
Долучена до матеріалів справи паперова копія сторінки електронної трудової книжки містить інформацію про те, що позивачка була звільнена з посади менеджера ТОВ " Енергоресурс Компані" з 20 травня 2025 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
Досліджена судом довідка, видана відповідачем 26 жовтня 2025 року за №0000-000001, свідчить про те, що за період з липня 2024 року по травень 2025 року позивачці нараховано заробітну плату у розмірі 202175 грн. 38 коп.
Доказів того, що вказані кошти були виплачені ОСОБА_1 , суду не надано.
Відповідно до приписів частини першої статті 24 Закону України " Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникові регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( а вразі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У частині другій статті 233 КЗпП України вказано, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні ( стаття 116).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інша заробітна плата, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Аналіз зазначених норм свідчить, що обов`язок роботодавця щодо видачі письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми є імперативним. Саме з моменту виконання роботодавцем цього обов`язку у працівника виникає повна та всебічна обізнаність про те, які саме суми йому були нараховані, які виплачені, а які безпідставно утримані.
Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати (у тому числі сум, що належать при звільненні) розпочинається виключно з дня, коли роботодавець вручив працівникові письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми відповідно до статті 116 КЗпП України. Якщо таке повідомлення роботодавцем працівникові не вручалося, строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав не вважається пропущеним, оскільки його перебіг не розпочався.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, у день звільнення позивачки, 20 травня 2025 року, (як і в подальшому), ТОВ «Енергоресурс Компані» не вручало їй жодного письмового повідомлення із деталізацією нарахованих та виплачених сум, що є прямим порушенням вимог частини першої статті 47 та частини першої статті 116 КЗпП України. Роботодавець не надав суду належних доказів (відмітки про отримання на примірнику повідомлення, поштового опису вкладення тощо), які б підтверджували факт ознайомлення позивачки з фінансовим розрахунком підприємства.
Оскільки відповідач належним чином не виконав свій обов`язок щодо інформування ОСОБА_1 про належні виплати, перебіг процесуального строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для позивачки не розпочався.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19 виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано.
В судовому засіданні встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 відповідач не виплатив усі належні їй суми, що свідчить про обгрунтованість позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на тому, що протягом спірного періоду ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці та не виконувала трудові обов`язки.
На підтвердження цього факту суду надано акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом періоду з 1 січня 2024 року по 30 квітня 2025 року.
Окрім того, до матеріалів справи долучено копію наказу відповідача №05/2025 від 30 квітня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з 1 травня 2025 року за прогул без поважних причин, на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
З даного приводу варто зазначити, що вказаний наказ не узгоджується із записом, який міститься в електронній трудовій книжці позивачки, а саме стосовно звільнення останньої з посади менеджера ТОВ " Енергоресурс Компані" з 20 травня 2025 року згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України.
Окрім того, підстава звільнення позивачки з посади менеджера товариства не оскаржується у межах даної справи, а при вирішенні цього спору ключове значення має лише те, чи були дотримані відповідачем вимоги законодавства щодо своєчасного розрахунку по заробітній платі.
Заслуговує на увагу й та обставина, що протягом спірного періоду відповідач нараховував ОСОБА_1 заробітну плату за виконану нею роботу.
Як пояснили сторони в судовому засіданні, ОСОБА_1 працювала дистанційно, виконуючи обов`язки менеджера в режимі онлайн. При цьому, суду не надано доказів того, який саме робочий графік був встановлений для позивачки із зазначенням її місця роботи. Таким чином, відсутні підстави стверджувати про те, що позивачка протягом спірного періоду не виконувала трудові обов`язки.
Дійшовши цілком вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд першої інстанції помилково зазначив про те, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення,- про стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі у розмірі 202175 грн. 38 коп.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігоря Івановича, задовольнити.
Рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс Компані" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 202175 грн. 38 коп. ( сума визначена без врахування податків та обов`язкових платежів).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоресурс Компані" на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: