Справа № 303/8373/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
30 липня 2026 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Собослой Г.Г.,
суддів: Шевчук В.В., Мацунич М.В.,
з участю секретаря: Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2025 року, у справі № 303/8373/24 (Головуючий: Куцкір Ю.Ю.), -
В С Т А Н О В И Л А
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Мукачівської міської ради та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 28.12.2021 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №303/7301/21 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, і рішення набрало законної сили 28.01.2022 року.
Від даного шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Малолітній син перебуває на її утриманні та проживає разом з нею.
12.08.2022 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , і прізвище позивачки після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».
Відповідач є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте він не бере участі у вихованні дитини, не провідує сина, не цікавиться його здоров`ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує дитину з 2022 року, не вітає дитину зі святами. Впродовж останніх півтора року припинилися також і телефонні дзвінки та листування. Малолітній син проживає з позивачкою та її чоловіком, якого вважає своїм батьком. Дитина висловлювала бажання змінити прізвище на « ОСОБА_5 », відповідно позивач зверталася до Служби у справах дітей із заявою про вирішення спору між батьками щодо визначення або зміни імені, прізвища, по-батькові дитини, проте через систематичну неявку батька дитини на повідомлення Служби у справах дітей заява не була розглянута.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 18 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як відповідач є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не бере участі у вихованні дитини, не провідує сина, не цікавиться здоров`ям дитини, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує дитину з 2022 року, не вітає дитину зі святами. Впродовж останніх півтора року припинилися також і телефонні дзвінки та листування. Відповідач звертався до Служби у справах дітей з заявою про встановлення способу участі батька у вихованні дитини, проте отримавши відповідний графік побачень жодного разу не телефонував, дитину не провідував та за місцем проживання не з`являвся. Адреса реєстрації сина йому відома, позивач місце проживання не змінювала, контактні телефони не міняла, від батька дитину не переховувала. Такі умисні дії відповідача негативно впливали на емоційний та психічний стан сина, адже відповідно до графіку побачень, син засинав з телефоном, щоб не пропустити можливі дзвінки та засмучувався до сліз, коли батько в черговий раз пропускав побачення з дитиною. Суд не надав оцінку доказам, як і тим обставинам, що відповідач систематично вживає алкоголь за кермом, вчинив дрібне хуліганство що стверджується матеріалами справи. У відповідача наявні кошти на оплату пального та алкоголю, утримання та ремонт автомобіля, він веде асоціальний спосіб життя, зухвало порушуючи чинне законодавство та загальноприйняті норми поведінки, регулярно сплачує штрафи за вчиненими адміністративними правопорушеннями на суми, що суттєво перевищують щомісячний розмір аліментів, проте саме несплату аліментів та накопичену заборгованість на утримання сина суд не поважав за умисні дії відповідача.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.
ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 адвокат Баняс В.В., представники Служби у справах дітей Мукачівської міської ради, органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать довідки про доставку їм електронного документу і їх неявка не перешкоджає розгляд справи у відсутності сторін відповідно до ч 2ст. 372 ЦПК України.
Встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28 грудня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано.
Відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 04.12.2013 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ..
У відповідності до Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 09.12.2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зареєстрували шлюб 12.08.2022 року актовий запис №506, після якого позивач змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 ».
Із психолого-педагогічної характеристики учня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_7 , учень Мукачівського ліцею №6, із першого класу. Проживає разом з мамою та вітчимом. Батьки розлучені, зі слів мами та самого хлопчика, рідний батько участі у вихованні та шкільному житті не приймає і взагалі не цікавиться його життям.
Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів №14/2-69150814 від 08.10.2024 року заборгованість по аліментам станом на 30.09.2024 року становить 105 194,40 грн.
Із Висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради №3777/01-36/42-24 від 26.11.2024 року слідує, що Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради вважає доцільним позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересом дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
При постановленні рішення, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин із посиланням на докази, оцінка яких відображена у рішенні суду обґрунтовано вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері) так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 серпня 2026 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ