ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6563/26 Справа № 211/9784/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Лідовська А.А.,
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфренції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 13 березня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Іщенко Ю.П., звернулася до суду з позовом заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця», АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 32 446,90 грн., доплату до посадового окладу, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава», в розмірі 55 013,43 грн., заборгованість за час вимушеного простою в розмірі 2 956,57 грн., одноразову матеріальну допомогу в розмірі 202 633,56 грн., додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті матеріальну допомогу в розмірі 253 291,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 164 643,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді черговий по району 2 Дніпровського центру управління рухом Центру управління рухом за переведенням з регіональної філії «Придніпровська залізниця».
22 травня 2025 року її було звільнено з вказаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України, згідно з наказом №1313/ОС від 19 травня 2025 року.
У наказі про звільнення позивача №1313/ОС від 19.05.2025 вказано, які виплати, передбачені колективним договором, мають бути здійснені позивачу: у розмірі 11 середньомісячних заробітків, з яких: три середньомісячних заробітка, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років; три середньомісячних заробітка, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів; п`ять середньомісячних заробітків - додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років; виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).
Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 22 травня 2025 року позивачу нараховано та виплачено: оплата почасовиків 2 122,91 грн., доплата у вечірній час 44,69 грн., доплата у нічний час 357,54 грн., надбавка за вислугу років 849,16 грн., оплата щорічної основної відпустки 13 374,12 грн., оплата щорічної відпустки за минулий період роботи 6 687,06 грн., матеріальна допомога, що має систематичний характер 129,87 грн., компенсація звільнення до 1 року з 01.01.2024 - 2 229,02 грн., відшкодування витрат на мед.огляд 620,00 грн., після відрахування податків виплачено 4 878,50 грн. Однак, відповідачем не здійснено усіх належних позивачу при звільненні виплат, передбачених Колективним договором та Галузевою угодою.
Представник позивачки ОСОБА_2 звернулася до відповідача з адвокатським запитом щодо розміру нарахованих та виплачених сум при звільненні позивачу, та у разі виплати не всіх сум, передбачених Колективним договором та Галузевою угодою, просила повідомити причини невиплати. Відповідачем було надано відповідь на адвокатський запит № Ц-5-1.5-18/278н-25 від 23.06.2025, в якій зазначено про те, що згідно із рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинено. Рішення щодо відновлення виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які вперше звільняються з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у 2025 році, правлінням Товариства не приймалось. Правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, наказу про звільнення не вносилося. Зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі з працівником, що звільняється у зв`язку з виходом на пенсію. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19, провадження № 12-56гс21 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
У зв`язку з викладеним, позивач змушена звернутися до суду із вказаним позовом для захисту своїх прав.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16 березня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки в розмірі 31 355,20 гривень; доплату до посадового окладу, як працівнику нагородженому знаком «Залізнична слава», за період з квітня 2022 року по травень 2025 року в розмірі 54 562,90 гривень; недоплачену суму вимушеного простою в розмірі 2 956,57 гривень; одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) в розмірі 202 633,56 гривень; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 2.2.9. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) в розмірі 168 861,30 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2025 року по 22 листопада 2025 року включно в розмірі 164 158,72 гривень; в рахунок відшкодування судових витрат: судовий збір у розмірі 1 641,60 гривень.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 4 603,70 гривень .
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність рішеня суду вимогам ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи вимоги позивачки щодо задоволення позову в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки судом першої інстанції не враховано, що у перод 2022-2023 роки був чинним п. 3.1.16 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (з внесеними змінами та доповненнями) в редакції постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і Президії Дорпрофсоюзу від 20.01.2022 року №Н-32/2, П-2-40г, яким було визначено умови надання матеріальної допомоги на оздоровлення за письмовою заявою працівника. Під час подання заяв про надання частини щорічної відпустки у 2022 та у 2023 роках виплатити їй матеріальну допомогу на оздоровлення позивач не просила, окремої заяви з цього приводу не подавала. Посилається, що жодним чином відповідачем право позивачки на виплату вказаної допомоги не було порушено, оскільки у неї таке право не виникло. Також суд залишив поза увагою рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, яким на період дії воєнного стану було призупинено виплати, передбачені Колективними договорами, зокрема і матеріальної допомоги. Застосування відповідачем до позивача ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відбулося на підставі наказів АТ «Укрзалізниця» про надання щорічної основної відпустки. Враховуючи наведене, відповідач до правовідносин з позивачем не застосував зворотну дію Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що повністю виключає порушення ст. 58 Конституції України. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував обов`язкових умов виникнення у позивачки права на таку виплату, не дослідив поданих нею заяв на відпустку, не перевірив правильність здійсненого розрахунку та залишив поза увагою чинні у спірний період локальні акти відповідача щодо призупинення відповідних виплат під час воєнного стану.
Щодо задоволеної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що положення колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення зупинено за ініціативою роботодавця згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», виплата позивачу за 2024 та 2025 роки матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% її посадового оклату відповідає рішенню правління АК «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року (протокол №Ц-82-39 Ком.т) та Галузевій угоді між Державною адімінстрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки.
Щодо задоволеної вимоги про стягнення доплати до посадового окладу посилається, що АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 04.03.2015 року «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Указ Президента України «Про введенення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022,затверджений Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 передбачає можливість обмеження такого права (на працю та її оплату) в умовах воєнного стану. Зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів, які були погоджені з галузевою профспілкою. У зв`язку з цим правлінням АТ «Укрзалізниця» за погодженням голови Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників 14.03.2022 року прийнято рішення «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» (протокол №Ц-54/31 Ком.т), згідно якого така виплата була призупинена на період воєнного стану. Отже ОСОБА_1 з квітня 2022 року виплата за почене звання не нараховувалася і правові підстави для її стягнення відсутні.
Щодо задоволеної вимоги про стягнення заборгованості за час вимушеного простою посилається, що суд стягуючи доплату по посадового окладу, не врахував спеціального правового регулювання оплати праці в умовах воєнного стану, не надав належної оцінки доказам поданим відповідачем, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення спірних сум. Судом залишено поза увагою, що у зв`язку із введенням воєнного стану та з урахуванням особливого статусу АТ «Укрзалізниця» як товариства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, правлінням АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення від 14.03.2022 року, яким на період дії воєнного стану передбачено оплату часу простою з причин, що не залежать від працівника, у розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу). Таке рішення було реалізовано наказами Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 25.02.2022 року №72/Н та від 15.03.2022 №76/Н. Вказаний порядок оплати простою повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 113 КЗпП України.
Щодо задоволеної вимоги про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті посилається, що на момент звільнення ОСОБА_1 діяв Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до ст. 11 якого на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Підсумовує, що у відповідача були наявні всі правові підстави для призупинення виплат матеріальної допомоги позивачці та звертає увагу, що виплата матеріальної допомоги позивачці лише призупинена до окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», а не відмовлено у її виплаті, тому вимоги позивачки в цій частині є необґрунтованими та передчасними. Також зазначає, що суом проведено невірний розрахунок таким матеріальних допомог. Згідно наказу РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №НОК-215/ос від 30.09.2024 року ОСОБА_1 звільнено 03.10.2024 року з посади чергового до району виробничого штату оперативно-розпорядчого відділу району 2 виробничого штату регіонального центру управління рухом регіональної філії «Придніпровська залізниця» на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України. Згідно наказу АТ «Укрзалізниця» №2288/ос від 03.10.2024 року ОСОБА_1 прийнято з 04.10.2024 року на посаду чергового до району виробничого штату оперативно-розпорядчого відділу району 2 Дніпровського центру управління рухом Дніпровського центру управління рухом Центру управління рухом АТ «Укрзалізниця». З урахуванням виплат, які вона отримувала працюючи на посаді чергового до району виробничого штату оперативно-розпорядчого відділу району 2 Дніпровського центру управління рухом Дніпровського центру управління рухом Центру управління рухом АТ «Укрзалізниця» згідно розрахунку одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію її середньомісячний заробіток складає 33 437,04 грн. Отже після прийняття окремого рішення правління АТ «Українська залізниця» щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, їй буде виплачено матеріальні допомоги у загальному розмірі 367 807,44 грн. (11 середньомісяних заробітків (11 х 33 437,04)).
Щодо задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що з врахуванням викладених обставин, вказана вимога, як похідна вимога від основних вимог, не підлягає задоволенню. Разом з тим, судом першої інстанції було застосовано норму ст. 117 КЗпП України без врахування висновку щодо застосування норми права, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 щодо дотримання принципу пропорційності та розумності, врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку - не більше шести місяців. Враховуючи викладене, на переконання АТ «Укрзалізниця», розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 164 158,72 грн., який був стягнутий судом на користь позивача, є явно і необґрунтовано завищеним і не відповідає критеріям розумності та справедливості. АТ «Укрзалізниця» є підприємством стратегічного значення для економіки та безпеки держави і стягнення середнього заробітку з відповідача безпосередньо впливає на права та інтереси інших працівників Товариства, порушує принцип верховенства права, призводить до безпідставного збагачення позивача та значних збитків для АТ «Укрзалізниця», що негативно позначається на діяльності Товариства, що є неприпустимим в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.
Також посилається, що судом першої інстанції проігноровано встановлені законом строки звернення до суду. Гранічний строк, коли позивачка мала б звернутися до суду з позовом та вимогами щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2021-2024 роки, доплати до посадового окладу, як працівнику нагородженому знаком «Залізнична слава», заборгованості за час вимушеного прогулу за 2022-2024 роки є дата 04 січня 2025 року. Натомість, позивачка подала позов лише 22 серпня 2025 року. таким чином пропуск становить більше 9 місяців. Вважає, що відсутність будь-яких дій з боку позивачки протягом більше ніж 9 місяців з моменту отримання нею від філії повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, а саме 03.10.2024 року, на думку заявника, свідчить про те, що позивачка з вказаним розрахунком повністю погодилася, як і з виплатою їй вказаних сум за період її роботи у філії. Отже судом першої інстанції не було враховано, що позивачкою було пропущено встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення сум, які, на її думку, не були виплачені при звільненні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Іщенко Ю.П., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року залишити без змін. Посилається, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові доказа та надано їм належну оцінку.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Килівник Р.Є., який підтримав оводи апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позлвних вимог ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 02 вересня 1982 року працювала на підприємстві відповідача, з 04 жовтня 2024 року на посаді чергового по району 2 Дніпровського центру управління рухом Центру управління рухом за переведенням з регіональної філії «Придніпровська залізниця».
Наказом №1313/ОС від 19 травня 2025 року позивача з 22 травня 2025 року звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 8-12 т. 1).
За час роботи на підприємстві ОСОБА_1 була нагороджена знаками «Залізнична слава» трьох ступенів (а.с. 60-62 т. 1).
З наказу (розпорядження) про звільнення №1313/ОС від 19.05.2025 вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні АТ «Укрзалізниця» має виплатити: одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9. Колективного договору у розмірі 11 середньомісячних заробітків (трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів та п`яти середньомісячних заробітків додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.) (а.с. 7 т. 1).
Проте, відповідно до Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 22 травня 2025 року вказані у наказі про звільнення виплати не були нараховані та виплачені відповідачу, також не було нараховані та відповідно виплачені недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2021-2025 роки, доплата до посадового окладу, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава», за період з квітня 2022 року по травень 2025 року. (а.с. 17 т. 1)
18, 20 та 22 серпня 2025 року представником позивачки були здійснені адвокатські запити щодо розміру нарахованих та виплачених сум при звільненні ОСОБА_1 , в яких адвокат просила повідомити у разі виплати не всіх сум позивачу, передбачених Колективним договором та Галузевою угодою, причини невиплати (а.с. 13-15 т. 1).
На адвокатський запит відповідачем було надано відповідь № Ц-5-1.5-18/278н-25 від 23.06.2025, в якій повідомлено про те, що згідно із рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64-2022 (зі змінами та доповненнями) додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Рішення щодо відновлення виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які вперше звільняються з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у 2025 році, правлінням Товариства не приймалось. Таким чином, одноразова матеріальна допомога, відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2026 (із змінами та доповненнями), ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 16 - копія відповіді).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, не прийнявши заперечення відповідача з підстав їх необґрунтованості, провівши власні розрахунки, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на корить позивачки загального розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки в розмірі 31 355,20 грн., загального розміру доплати до посадового окладу, як працівнику нагородженому знаком «Залізнична слава» за період з квітня 2022 року по травень 2025 року в сумі 54 562,90 грн., стягнення недоплаченої суми вимушеного прогулу 2 956,57 грн., додаткової матеріальної допомоги відповідно п. 2.2.9 Колективного договору - 202 633,56 грн. та 168 861,30 грн., середнього заробітку за час затримик розрахунку при звільненні в сумі 164 158,72 грн. за період з 23.05.2025 року (наступний день після звільнення) по 22.11 2025 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом ст.ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата»" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Таким чином, АТ «Укрзалізниця» повинно було провести зі звільненим працівником ОСОБА_1 повний розрахунок, виплатити всі суми, що їй належать, у тому числі й ті, які були призупинені під час її роботи на підприємстві, про що обґрунтовано зауважено судом першої інстанції.
Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Щодо вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.
Пунктом 3.1.16. Колективного договору на 2007-2015 роки Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (в редакції від 27.02.2024 відповідно до Постанови керівництва залізниці і Дорпрофсожу за № Н-32/10, П-15-16г), який є чинним станом на час виникнення спірних правових відносин, визначено, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,35) для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року (а.с. 64-71 т. 1).
Відповідно до Постанови керівництва залізниці і Дорпрофсожу за № Н-32/10, П-24-64г, (у редакції від 10.06.2021 року) пунктом 3.1.16 Колективного договору на 2007-2015 роки Державного підприємства «Придніпровська залізниця» було визначено, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року (а.с. 149 т. 1).
Відповідно до Постанови керівництва залізниці і Дорпрофсожу за № Н-32/2, П-2-40г, (у редакції від 20.01.2022 року) пунктом 3.1.16 Колективного договору на 2007-2015 роки Державного підприємства «Придніпровська залізниця» було визначено, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів (з коефіцієнтом 1,31) для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року (а.с. 150 т. 1).
Згідно з Протоколом №Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64-2022 (зі змінами та доповненнями) додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів призупинено (а.с. 153-155 т. 1).
У періоди з 2021 року по 2025 рік позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка на підставі заяв ОСОБА_1 (а.с. 151, 152, 232, 233 т. 1).
Відповідно до копій табуляграм позивачу на підставі її заяв була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2021 рік - 5 450,50 грн., 2022 рік - 0,00 грн., 2023 рік - 0,00 грн., 2024 рік - 4 352,70 грн., 2025 рік - 6 000,00 грн. (а.с. 18, 51, 59, 233, 234 т. 1).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн.
Посадовий оклад позивача становив 10 901,00 грн., відповідно 50% становить 5 450,50 грн., два прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року дорівнює 2 270,00 грн. * 2 = 4 540 грн.
Таким чином, у 2021 році відповідачем було правильно нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня був встановлений на рівні 2 481 гривня.
Посадовий оклад позивача становив 11 991,00 грн., відповідно 50% становить 5 995,50 грн., два прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року дорівнює 2 481,00 грн. * 2 * 1,31 = 6 500,22 грн.
Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік мала бути нарахована та виплачена в розмірі 6 500,22 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня був встановлений на рівні 2 684 гривні.
Посадовий оклад позивача становив 13 190,00 грн., відповідно 50% становить 6 595,00 грн., два прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року дорівнює 2 684,00 грн. * 2 * 1,31 = 7 032,08 грн.
Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік мала бути нарахована та виплачена в розмірі 7 032,08 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня був встановлений на рівні 3 028 гривень.
Посадовий оклад позивача становив 14 509,00 грн., відповідно 50% становить 7 254,50 грн., два прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством Україні на 01 січня (податкового) звітного року дорівнює 3 028,00 грн. * 2 * 1,35 = 8 175,60 грн.
Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік мала бути нарахована та виплачена в розмірі 8 175,60 грн., а не в розмірі 4 352,70 грн. Розмір недоплаченої матеріальної допомоги становить 3 822,90 грн.
Пунктом 2.2.10. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено: надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) (а.с. 72-76 т. 1).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня був встановлений на рівні 3 028 гривень.
Посадовий оклад позивача становив 20 000,00 грн., відповідачем нарахована та сплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 6 000,0 грн. Відповідно розмір недоплаченої матеріальної допомоги становить 14 000 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що загальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 31 355,20 грн. (6 500,22 грн. + 7 032,08 грн. + 3 822,90 грн. + 14 000,00 грн.) і з цим погоджується колегія суддів.
При цьому, клегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.4 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, за спільною домовленістю сторін Угоди можуть вноситись зміни і доповнення до Угоди, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією Угодою.
Положення п. 2.3 Угоди передбачає, що жодна зі сторін у період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.
Доказів внесення змін до Угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди, відповідачем суду не надано.
При цьому, відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) відповідачем були призупинені виплати, передбачені Угодою (а.с. 156-157 т. 1).
15.03.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 43, ст. 44 Конституції України.
За змістом ст. 11 вказаного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14.03.2022 у правління АТ «Укрзалізниця» не було підстав, через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, не було, і доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.
Щодо вимоги про стягнення доплати до посадового окладу, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава».
Пунктом 3.2.16 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами і доповненнями) працівникам галузі, нагородженим знаком «Почесному залізничнику», «Золота відзнака АТ «Укрзалізниця», «Залізнична слава» трьох ступенів передбачено вводити доплату до тарифної ставки, посадового окладу в розмірі 10% (абзац 2 пункту 3.2.16 із змінами і доповненнями від 17.05.2022) (а.с. 77-92 т. 1).
Згідно пункту 2.2.2. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки із змінами та доповненнями визначено встановлювати доплати і надбавки працівникам апарату відповідно до Переліку (Додаток № 1), тобто 10 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) (а.с. 72-76).
Пунктом 3.1.31. Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (з внесеними змінами та доповненнями) встановлено, що працівникам галузі, нагородженим знаком «Почесний залізничник», «Почесному залізничнику», «Золота відзнака АТ «Укрзалізниця», усіма ступенями знаку «Залізнична Слава», вводити доплату до тарифної ставки, посадового окладу в розмірі 10 відсотків (Постанова керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу від 21.09.2009, Постанова керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу від 14.09.2022 № Н-32/14, П-7-14г) (а.с. 64-71).
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мала право на вказану доплату в розмірі 10 відсотків, оскільки нагороджена знаками «Залізнична слава» трьох ступенів.
Проте з квітня 2022 року по дату звільнення відповідна доплата до посадового окладу позивача не здійснювалася, що не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи. Разом з тим, відповідач знову посилається на правові підстави для зупинення вказаної доплати з огляду на воєнний стан у державі, що спростовуються вищезазначеними положеннями законодавства.
Провівши власний розрахунок, з ким погоджується колегія суддів, суд першої інстанції зауваживши про арифметичну помилку допущену представником позивачки, дійшов обґрунтованого висновку, що загальний розмір доплати до посадового окладу, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава», за період з квітня 2022 року по травень 2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становитиме 54 562,90 грн. (17 986,50 грн. + 11 871,00 грн. + 8 705,40 грн. + 16 000,00 грн.).
Щодо вимоги про стягнення недоплаченої суми вимушеного простою.
Пунктом 3.2.12. Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами і доповненнями) визначено, що час вимушеного простою (зокрема, на діючих локомотивах на шляху прямування) з причин, що не залежать від працівника, оплачувати з розрахунку тарифної ставки, окладу (а.с. 77-92 т. 1).
Вказані положення Галузевої угоди кореспондуються також з колективним договором, де пунктом 3.1.30. Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (з внесеними змінами та доповненнями) передбачено, що оплачувати час вимушеного простою (зокрема, на діючих локомотивах на шляху прямування) з причин, що не залежать від працівника, необхідно з розрахунку тарифної ставки, окладу (а.с. 64-71 т. 1).
Згідно наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 25.02.2022 року №72/Н введено режим простою з 24.02.2022 року для працівників, підрозділів регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», нарахування оплати за час простою працівникам вирішено проводити за 340 кодом «Оплата простоїв не з вини працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях») з розрахунку годинної таричної ставки (посадового окладу, оскладу).
Згідно п. 1.2 наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укралізниця» від 15.03.2022 №76/Н внесено зміни до п. 2.2 наказу від 25.02.2022 №72/Н «Про запровадження режиму простою працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», а саме вказаниц пункт викладено у наступній редакції:
«Нарахування оплати працівникам за час простою з 24.02.2022 року на весь період дії обставин правового режиму воєнного стану в Україні проводити за 340 кодом «Оплата простоїв не з вини працівника (при довготривалих та цілозмінних простоях») з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, оскладу), встановленого працівнику».
При цьому відповідач посилається як на підставу для призупинення виплат працівникам на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022) у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оскільки до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (24.03.2022 року), ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14.03.2022 у правління АТ «Укрзалізниця» не було підстав, через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону про що зазначалося раніше.
Разом тим, з розрахунків заробітної плати оплату за час простою позивачу було проведено з розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу).
Суд першої інстанції, врахувавши вищезазначене, перевіривши розрахунок представника позивача та провівши власний розрахунок, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки за період з 2022 року по 2024 роки загальний розмір недоплаченої позивачу суми вимушеного простою має становити 2 965,93 грн. Проте, з огляду на те, що позивач просить стягнути загальний розмір недоплаченої суми вимушеного простою в розмірі 2 956,57 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає саме ця сума, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію.
Пунктом 2.2.9. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема від 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки.
Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком, зокрема «Залізнична слава» трьох ступенів, розмір зазначеної допомоги збільшується у 2 рази.
У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати додатково матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для жінок зі стажем понад 35 років в розмірі 5 середньомісячних заробітків.
Також пунктом 3.2.21. Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема від 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки.
У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати додатково матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для жінок зі стажем понад 35 років в розмірі 5 середньомісячних заробітків.
Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком, зокрема «Залізнична слава» трьох ступенів, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків.
Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Оскільки Галузеву угоду підписано, у тому числі Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, до складу якої входить первинна профспілкова організація підприємства, Галузева угода перебуває у сфері впливу сторони, яка підписала угоду. Тому ця угода є обов`язковою до виконання сторонами на рівні підприємства.
У статті 17 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що для працівників підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства.
Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що при нарахуванні матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію, не може одночасно застосовуватися Колективний договір та Галузева угода.
Як вбачається з наказу (розпорядження) про звільнення №1313/ОС від 19.05.2025, відповідно до пункту 2.2.9. Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями), АТ «Укрзалізниця» має виплатити ОСОБА_1 при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію одноразову матеріальну допомогу у розмірі 11 середньомісячних заробітків (трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів та п`яти середньомісячних заробітків додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років).
Також у наказі зазначено, що виплату матеріальної допомоги підприємство має провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.) (а.с. 7 т. 1).
Судом встановлено, що станом на дату ухвалення рішення у справі виплата одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію проведена не була.
Відповідач в апеляційній скарзі знову посилається на воєнний стан у державі та зауважує, що позивачу не було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги і виплати були зупинені до окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», а тому її права не були порушені. Позовні вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача матеріальної допомоги при виході на пенсію та матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті є передчасними та необґрунтованими.
Колегія суддів не приймає вказані доводи апеляційної скарги, та погоджується з висновками суду першої інстанції, який обґрунтовано відходив з того, що відповідачем порушено статті 47 та 116 КЗпП України.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Заробітна плата - це сума, нарахована працівнику за виконану роботу, тобто, до вирахування податків та інших утримань.
Позивача було звільнено з посади 22 травня 2025 року, загальний розмір заробітної плати позивача за період з травня 2024 року по квітень 2025 року (а.с. 48-59) становить 405 267,11 грн.: 28 068,49 грн. + 27 283,50 грн. + 36 788,27 грн. + 28 385,11 грн. + 26 416,29 грн. + 27 801,11 грн. + 31 380,03 грн. + 34 480,45 грн. + 37 102,37 грн. + 20 292,17 грн. + 49 492,06 грн. + 57 777,26 грн.
Відповідно середній заробіток за останні 12 місяців становитиме 405 267,11 грн. / 12 місяців = 33 772,26 грн.
Середня заробітна плата обрахована судом відповідно до приписів Порядку обчислення середньої зіробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Тому вколегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 2.2.9. Колективного договору становить 202 633,56 грн. та додаткової матеріальної допомоги відповідно до п. 2.2.9. Колективного договору за сумлінну працю на залізничному транспорті 168 861,30 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В заяві про збільшення позовних вимог позивачка просить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 23.05.2025 по 15.12.2025 у розмірі 184 208,64 грн.
Як вбачається з Довідки №644 від 08.10.2025, долученої відповідачем, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 32 581,15 грн., середньоденний - 1 253,12 грн., обчислені відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 ( зі змінами), що сторонами не оспорюється (а.с. 183 т. 1).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 23.05.2025 по 22.11.2025 становить 164 158,72 грн., виходячи з розрахунку 1 253,12 грн. * 131 робочий день.
Метою покладення на робтодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.
В апеляційній скарзі відповідач посилається, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 164 158,72 грн. є непропорційним, нерозумним та несправедливим щодо відповідача як роботодавця та інших працівників. Зазначена сума становить істотний фінансовий тягар для АТ «Укрзалізниця», особливо в умоваї воєнного стану, з огляду на фінансовий стан Товарситва, жзначні прямі збитки інфраструктури, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, виплати заробітної плати працівникам, які забезпечують перевізний процес, та надання підтримки працівникам, які постраждали внаслідок війни.
На вказані доводи колегія суддів зауважує, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.
За таких обставин, суд має право, а не зобов`язаний, за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
Як встановлено судом першої інстанції, враховуючи період невиплати заробітної плати, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповавідача на користь позивачки середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні в сумі 164 158,72 грн. за період з 23.05.2025 року по 22.11. 2025 року та приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення його розміру.
Щодо доводів відповідача про звернення позивачки до суду з позовом з пропуском встановленого строку, то згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд першох інстанції дійшов обґрунтованого висновку висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Крім того, слід зауважити, що у своєму рішенні від 11.12.2025 у справі № 1-7/2024(337/24), провадження № 1-р/2025, Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 справі № 1-7/2024(337/24), провадження № 1-р/2025, яким частину 1 статті 233 КЗпП України визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Таким чином, безпідставним є твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду про заборгованості по заробітній платі при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку та неправильне застосування (незастосування) судом першої інстанції ст. 233 КЗпП України.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: