ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8641/26 Справа № 213/451/26 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 213/451/26
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бузинарська Діана Миколаївна, та Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С. М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 20 травня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що протягом 13 років він працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів. За час такої роботи він отримав хронічне професійне захворювання, що підтверджено Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 жовтня 2025 року.
31 грудня 2025 року позивач пройшов огляд експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи, якою йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 65% та 3 групу інвалідності безстроково.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я: ниючий біль у відділі хребта, обмеження рухів в ліктьових і колінних суглобах, затерпання та хрусткіт рук і ніг, оніміння кінцівок підвищена втомлюваність, загальна слпбкість, головний біль, задишка при помірному фізичному навантеженні.
У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. Він постійно відчуває фізичні страждання та біль, що негативно позначається на душевному та фізичному станах.
У зв`язку з наведеним вище позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування моральної шкоди 432 350 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ПівдГЗК» в дохід держави судовий збір у сумі 2 500 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бузинарська Д. М., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач протягом тринадцяти років роботи позивача у важких умовах не вживав жодних заходів щодо вдосконалення та полегшення умов праці позивача, не виконував вимог норм ст. ст. 153, 158 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», що призвело до втрати здоров`я, чим завдана моральна шкода.
Судом першої інстанції не враховано, що внаслідок втрати професійної працездатності, позивач постійно проходить медичне спостереження та лікування, оскільки відчуває біль в попереку, шиї, руках, колінах. Позивач також має радикулопатію шийну, поперекову та плечову, яка виражається в постійних болях суглобів та хребта. Болі в спині та ногах бувають нестерпними, тому позивачу постійно доводиться приймати ліки для усунення больового синдрому та зняття запалення. Лікування наслідків вібраційної хвороби завжди тимчасове, адже захворювання потребує постійного контролю, кожні півроку позивачу необхідно проходити клінічне обстеження для недопущення посилення симптомів.
Просить врахувати судову практику суду апеляційної інстанції в аналогічних справах.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «ПівдГЗК» просит апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівдГЗК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що стаж роботи позивача у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача складає 11 років 7 місяців. Останній отримав право на пенсію за віком - 14 березня 2020 року, проте продовжував працювати протягом 3 років 4 місяців, у важких та шкідливих умовах праці.
Окрім того позивач працював і на інших підприємствах, робота в яких також вплинула на його стан здоров`я. Наявні шкідливі фактори на робочому місці ОСОБА_1 зумовлені відповідним видом діяльності підприємства і можуть лише певним чином змінені та пристосовані до людини, або зменшено їхній негативний вплив шляхом дотримання законодавчо встановлених вимог з охорони праці.
З боку ПрАТ «ПівдГЗК» під час роботи позивача було забезпечено його у повному обсязі спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту, відповідно до нормативів, визначених нормативно-правовими актами з охорони праці та промислової безпеки.
Представник відповідача вказує, що позивачем не доведено факт спричинення моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, оскільки витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/2331/В від 31 грудня 2025 року не містить негативних проявів психологічного стану позивача, а Актом (форми П-4) не підтверджується факт перенесення ОСОБА_1 моральних (душевних) страждань.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бузинарську Д.М., які, кожен окремо, підтримали подану представником позивача апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача, представника ПрАТ «ПівдГЗК» - Маламуж С.С., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника позивача та підтримала апеляційну скаргу відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач з 15 вересня 2010 року по 24 листопада 2023 працював на підприємстві відповідача водієм автотранспортних засобів (гідромонітор) гірничо-транспортного цеху рудоуправління ПрАТ «ПівдГЗК». 24 листопада 2023 року звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію.
Як видно із довідок, наданих відповідачем № 78 від 28 червня 2022 року та № 19 від 12 лютого 2026 року, з 18 квітня 2022 року по 30 червня 2022 року за місцем роботи позивача відбувався простій не з вини працівника, з 16 травня 2022 року по 30 червня 2022 року та з 01 липня 2022 року по 24 листопада 2023 року - позивач у шкідливих умовах праці не працював.
Таким чином, відповідач працював на підприємстві відповідача протягом у цеху в умовах впливу шкідливих факторів 11 років 7 місяців.
Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 02 листопада 2023 року, умови праці ОСОБА_1 віднесено до 3 класу 2 ступеня «шкідливі».
Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 жовтня 2025 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивача: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації, синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірними вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродисторофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень, група А(пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першого ступеня). Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня.
Захворювання виявлено під час медичного огляду у ТОВ «МЕДИКОМ КРИВБАС», остаточний діагноз встановлений Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я НУОЗ України імені П.Л. Шупика», м. Кривий Ріг 17 вересня 2025 року, на підтвердження чого надано медичний висновок вказаного закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань про наявність у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання від 17 вересня 2025 року, протокол № 37/564.
Відповідно до Акту розслідування загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 32 роки 01 місяць, з яких за професією та в умовах впливу шкідливих факторів - 13 років 2 місяці.
У п. 17 Акту комісія зазначила, що позивач працюючи в період з 15 вересня 2010 року по 24 листопада 2023 року водієм автотранспортних засобів (гідромонітор) в кар`єрі в рудоуправлінні, виконував керування автомобільним транспортним засобом категорії «С»; забезпечував належний технічний стан автомобілю; керував спеціальним обладнанням, яке встановлено на цих автотранспортних засобах; виконував подачу АТЗ для заправки цистерн водою; керував АТЗ при поливі доріг водою; виконував подачу АТЗ для заправки бурових верстатів водою; усував технічні несправності, які виникали під час роботи на лінії і не потребували розбирання головних механізмів. Під час ведення цього процесу, через недосконалість робочого місця, виконував роботи, що характеризувались впливом загальної вібрації, рівень якої перевищував нормативні значення та пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого у повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення.
При цьому, робота в інших товариствах, установах, організаціях, не зазначена серед факторів, що вплинули на хронічне професійне захворювання позивача.
У п. 18 Акті причиною виникнення хронічного професійного захворювання визначена вібрація загальна, пил переважно фіброгенної дії.
З метою ліквідації та запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано генеральному директору ПрАТ «ПівдГЗК» вжити певних заходів. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці не встановлено через тривалу роботу позивача та зміну керівництва структурного підрозділу та підприємства.
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/2331/В від 31 грудня 2025 року ОСОБА_1 з 05 грудня 2025 року встановлено 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково. Надані письмові рекомендації з реабілітації, де зазначено, що ОСОБА_1 має помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, орієнтації та трудової діяльності. Потребує отримання реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров`я, санаторно-курортному лікуванні.
Із виписок з медичної карти амблулаторного, стаціонарного хворого, висновків спеціалістів, вбачається, що ОСОБА_1 в період 2022-2025 роках перебував на стаціонарних лікуваннях у зв`язку із скаргами на стійкий біль та обмеження рухів у відділах хребта, в суглобах кінцівок, головний біль, запаморочення, задишку, періодичний кашель з важковидіяємим мокротиння. Також позивач проходив амбулаторні обстеження, отримував висновки спеціалістів.
Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.
Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, де він працював в тяжких умовах праці.
В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.
Встановивши, що позивач ОСОБА_1 втратив професійну працездатність внаслідок отримання професійного захворювання, у зв`язку з роботою на ПрАТ «ПівдГЗК» в умовах шкідливих виробничих факторів, суд першої інстанції, керуючись вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, дійшов висновку щодо завдання позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, у зв`язку з отриманим ним на виробництві відповідача професійним захворюванням, та обов`язку відповідача ПрАТ «ПівдГЗК» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, оскільки саме останній є особою, винною в ушкодженні здоров`я позивача на виробництві, яке потягло за собою стійку втрату ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманам професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманим професійним захворюванням.
В даному випадку, позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами доведено, як факт ушкодження його здоров`я на виробництві при виконання трудових обов`язків, так і завдання йому у зв`язку з цим моральної шкоди.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «ПівдГЗК».
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 250 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, необхідність проходження курсів лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача ОСОБА_1 .
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 65 % та позивачу встановлено третю групу інвалідності. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, позивач став інвалідом, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно проходити курси лікування, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Вказане спричиняє моральні страждання, переживання, порушує нормальні життєві зв`язки і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (250 000 грн) не відповідає судовій критеріям розумності, виваженості і справедливості у даній ситуації.
Так, колегією суддів встановлено, що позивач став інвалідом, не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно проходити курси лікування, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Вказане спричиняє моральні страждання, переживання, порушує нормальні життєві зв`язки і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65 % та третю группу інвалідності, що є наслідком праці позивача на підприємстві відповідача протягом 11 років 7 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, та враховуючи те, врата працездатності безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 250 000 грн до 300 000 грн, що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутня вина відповідача в спричиненні моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аргументи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 55 % та третю групу інвалідності, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів, враховуючи стаж роботи позивача на ПрАТ «ПівдГЗК» в шкідливих умовах праці протягом 11 років 7 місяців, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 250 000 грн до 300 000 грн, що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівдГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2 500 грн до 3 000 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача з ПрАТ «ПівдГЗК» на користь держави підлягає стягненню судовий збір 4 500 грн за подання позивачем апеляційної скарги (3 000 грн х 150%).
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 432 350 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 250 000 грн до 300 000 (триста тисяч) гривень.
Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, збільшивши цей розмір з 2 500 грн до 3 000 (три тисячі) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: