ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5959/26 Справа № 185/4168/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №185/4168/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Юдіної С. Г.,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» посилається на те, що 08 травня 2021 року за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/, ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту. Дана заява №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс». Електронний підпис накладено ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Таким чином, ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та цього ж дня, 08 травня 2021 року, відповідачу були перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 8000 грн. Кошти кредиту були надані у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником кредитодавцю з метою отримання кредиту, що підтверджується копією листа від АТ «Перший Український Міжнародний Банк» за № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року та витягом з додатку до нього.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, внаслідок чого, 05 вересня 2022 року згідно умов договору факторингу №556/ФК-22, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за кредитним договором №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» відповідно набуло право такої вимоги.
ТОВ «Діджи Фінанс» було змінено найменування на ТОВ «Компані Інвест Фінанс», що підтверджується наказом №15-04-2024-1 від 15 квітня 2024 року.
Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» становить 27434,80 грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19434,80 грн. - заборгованість за відсотками.
У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року у розмірі 27434,80 грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19434,80 грн. - заборгованість за відсотками, судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також втрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року у розмірі 16000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; заборгованості за відсотками - 8000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судові витрати: судовий збір сплачений позивачем при поданні до суду позову 1412,75 грн.; витрати на правничу допомогу 3000 грн., а всього 4412,75 грн. В іншій частині відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно договору строк кредитування склав: з 08 травня 2021 року по 06 червня 2021 року - 30 днів, з 07 червня 2021 року по 21 червня 2021 року 15 днів, а всього 45 днів.
Крім того, виходячи з умов зазначених додаткових угод до Договору № 1[телефон приховано] про надання споживчого кредиту від 08 травня 2021 року, нею здійснювались певні платежі за користування кредитними коштами.
Виходячи з доданих до позовної заяви додатків, в тому числі з графіку платежів/розрахунків, я кому зазначено термін платежу - 30 днів, сума кредиту 8000 грн., проценти за користування кредитом - 2736 грн., разом до сплати 10736 грн.; проценти за користування кредитом за день складають: 2736 грн. : 30 = 91,20 грн. Якщо розраховувати суму процентів за 45 днів (погоджений сторонами строк кредитування), то сума заборгованості по процентах повинна складати: 45 днів х 91,20 грн. = 4104 грн. Однак позивач у своїй позовній заяві вказав суму заборгованості за відсотками по даному кредитному договору у розмірі 19434,80 грн.
Вважає, що висновок суду першої інстанції щодо правильності розрахунку позивача і відповідності його умовам укладеного кредитного договору ґрунтується на припущеннях.
Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції зробив висновок, що на підставі наявного в матеріалах справи договору факторингу, право грошової вимоги, строк зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб-боржників, перелік яких, підстави виникнення права грошової вимоги та її сума сформованих в Реєстр боржників, зокрема, і до ОСОБА_1 перейшли до ТОВ «Діджи Фінанс».
Однак, вважає, що позивачем не було доведено належними доказами перехід до нього права вимоги за кредитним договором та повідомлення про це, а суд першої інстанції визнав цю обставину необґрунтовано.
Надані позивачем суду першої інстанції в якості доказів копія договору факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року та додатки до нього не надають можливості встановити всі умови цього договору. Так, згідно з п. 1.6. цього договору «Реєстр прав вимог» - означає перелік Прав вимог до боржників, що відступається за цим Договором. Форма Реєстру прав вимог наведена в додатку №1 до цього договору. Зважаючи на умови цього договору і враховуючи п. 3.1. (підпункти 3.1.1.-3.1.4) цього договору, позивачем не додані всі зазначені в ньому додатки, як його невід`ємні частини. В доданих до позову додатках відсутні обов`язкові відомості, як то загальна сума прав вимоги, кількість боржників в реєстрі боржників.
Також, матеріали справи не містять жодних доказів направлення їй досудової вимоги вих. № [номер приховано]-АВ від 30 жовтня 2023 року і ознайомлення її з цією досудовою вимогою. Тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами, що йому перейшло право вимоги у зобов`язаннях та здійснення ним відповідного повідомлення про це.
Вважає, що до позивача не перейшло право вимоги до неї, а суд в оскаржуваному рішенні зробив безпідставні і необґрунтовані висновки та рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях.
Звертає увагу, що з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 08 травня 2021 року зі строком кредитування 30 днів, який був продовжений додатковими угодами до 21 червня 2021 року, позивач звернувся в квітні 2025 року, тобто вже після спливу строку позовної давності, а тому сплив позовної давності в даному випадку є підставою для відмови у позові.
У зв`язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс».
Позивач, скориставшись своїм правом, через представника, подав відзив, в якому вважає рішення суду законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Зазначає, що на підтвердження законності нарахування заборгованості позивачем до позовної заяви було долучено копію деталізованого розрахунку заборгованості за кредитним договором №1[телефон приховано], яка підписана та сформована первісним кредитором. Враховуючи, що в договорі сторонами було передбачено продовження строку кредитування, оскільки заборгованість по кредиту погашена не була, позивач вважає, що первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягали до задоволення.
Згідно Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 27434,80 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн. (відповідно до п. 1.1. Договору); заборгованість за відсотками становить 19434,80 грн.; (відповідно до п. 1.3. Договору).
Наголошує на тому, що учасник справи має право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення. Тобто, якщо апелянт не згодний з розрахунком заборгованості, наданим позивачем чи ставить під сумнів правильність розрахунку заборгованості, він має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду. Але, апелянт розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, відповідач суду не заявив. Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, ані перед первісними, ані перед новим кредитором відповідач також суду не надав.
Поряд з цим, звертає увагу, що за весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалось жодних штрафних санкцій до боржника. Відтак, позивач лише просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за договором, яка була нарахована первісним кредитором. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань
Зазначає, що позивачем до позовної заяви було додано докази, якими доведено відступлення ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» права вимоги до відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року, а саме: копія Договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року; витяг із Додатку №1 до Договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року; копії платіжних інструкцій за Договором факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року. Поряд з цим, звертає увагу суду, що Договір факторингу № 556/ ФК-22 від 05 вересня 2022 року не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.
Вказує, що зміна суб`єктного складу внаслідок укладення договору факторингу не впливає на зміну зобов`язань боржника та не порушує його права.
Предметом розгляду у даній справі є виключно питання щодо стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року, а отже питання щодо дійсності або недійсності договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року не відноситься до предмета доказування у справі, та не має правового значення для її вирішення.
Щодо строку позовної давності зазначає, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.
Щодо посилання на неповідомлення про зміну кредитора зазначає, що позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони кредитодавця. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі
Також зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які були понесені та які очікується понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 4000 грн.
У зв`язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з відповідача на користь позивача витрат на праову допомогу у суду апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, 08 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» було укладено договір про надання споживчого кредиту №1[телефон приховано], відповідно до умов якого товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000 грн., строком на 30 календарних днів.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає за ставкою 416,1% річних (п.1.6 Договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає за ставкою 10736 грн. (п. 1.7 Договору).
Обчислення орієнтовної реальної річної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту базується на припущенні, що цей договір залишається дійсним протягом погодженого строку та, що товариство і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та строки, визначені цим договором. При цьому, орієнтовна реальна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту за процентною ставкою застосовані виходячи з умов застосування цієї ставки, що передбачені цим договором, але у межах погодженого строку виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Крім того, при обчисленні вказаних показників, не враховуються витрати позичальника, обов`язковість сплати яких не передбачена цим договором та/або законодавством України та/або оплата яких здійснюється незалежно від походження коштів (власні, кредитні), в тому числі, але не виключно: витрати пов`язані з технічними, програмними і комунікаційними ресурсами, що необхідні позичальнику для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС товариства, здійснені переказу коштів через третіх осіб в погашення заборгованості за цим договором, з отриманням від третіх осіб інформаційних послуг (підбір кредитної пропозиції) та інше (п.1.8 Договору).
Договір було укладено в електронній формі, визначеній кредитодавцем, що підтверджується наявним в матеріалах справи акцептом.
ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» свої договірні зобов`язання виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит в розмірі 8000 грн., що підтверджується інформаційною довідкою № 62/7885/12 від 14 грудня 2022 року.
Факт укладення вищевказаного договору та отримання грошових коштів відповідачем не оспорюється.
06 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду про зміну умов договору №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року, про наступне: за умови сплати позичальником кредитору в строк до 06 червня 2021 року фактично нарахованих процентів по вищевказаному договору в сумі 1277 грн., сторони дійшли згоди змінити п. 1.2, п. 1.3 договору, виклавши його в такій редакції:
«1.2. Кредит надається строком до 21 червня 2021 року, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.»;
«1.3.1. Знижена процентна ставка 1,71% в день від суми кредиту, застосовується у межах нового строку надання кредиту (з 1-го (першого) дня пролонгації), зазначеного у п.3 цієї додаткової угоди, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. При цьому позичальник погоджується, що умови про встановлення різних процентних ставок за цим договором застосовуються за домовленістю сторін та не є наслідком погіршення умов користування кредитом для позичальника.».
21 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду про зміну умов договору №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року, про наступне: за умови сплати позичальником кредитору в строк до 21 червня 2021 року фактично нарахованих процентів по вищевказаному договору в сумі 1277 грн., сторони дійшли згоди змінити п. 1.2, п. 1.3 договору, виклавши його в такій редакції:
«1.2. Кредит надається строком до 21 червня 2021 року, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.»;
«1.3.1. Знижена процентна ставка 1,71% в день від суми кредиту, застосовується у межах нового строку надання кредиту (з 1-го (першого) дня пролонгації), зазначеного у п. 3 цієї додаткової угоди, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. При цьому позичальник погоджується, що умови про встановлення різних процентних ставок за цим договором застосовуються за домовленістю сторін та не є наслідком погіршення умов користування кредитом для позичальника».
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №556/ФК-22, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п.2.1. Договору факторингу).
Згідно Договору факторингу, до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року в сумі 27434,80 грн., з яких : 8000 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 19434,80 грн. - заборгованість за відсотками.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення договору про надання споживчого кредиту №1[телефон приховано] та отримання відповідачем кредитних коштів, неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та наявність у відповідача заборгованості, доведеність права вимоги у позивача, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року у розмірі 16000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; заборгованості за відсотками - 8000 грн., з урахуванням справедливості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У справі встановлено, 05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №556/ФК-22, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (п.2.1. Договору факторингу).
На підтвердження переходу прав вимоги до позивача суду було надано витяг із Додатку №1 до Договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року; копії платіжних інструкцій за Договором факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року. Договір факторингу № 556/ ФК-22 від 05 вересня 2022 року не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.
Колегія суддів приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Згідно Договору факторингу, до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 1[телефон приховано] від 08 травня 2021 року в сумі 27434,80 грн., з яких : 8000 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту; 19434,80 грн. - заборгованість за відсотками.
На підтвердження законності нарахування заборгованості позивачем було надано суду деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором №1[телефон приховано], який підписана та сформована первісним кредитором.
Враховуючи, що в договорі сторонами було передбачено продовження строку кредитування, оскільки заборгованість по кредиту погашена не була, тому первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.
Відповідач, в свою чергу, розрахунок заборгованості позивача належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок заборгованості, доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитним договором, ані перед первісними, ані перед новим кредитором відповідач також суду не надав.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість була нарахована первісним кредитором, при цьому, за весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалось жодних штрафних санкцій до боржника.
Колегія суддів погоджується із вказаним розрахунком, оскільки нарахування відсотків у ньому здійснено у відповідності до умов кредитного договору.
Відтак, позивач лише просить суд стягнути із відповідача заборгованість за договором, яка була нарахована первісним кредитором.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням суми кредиту у розмірі 8000 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 19434,80 грн. є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, тому з урахуванням справедливості обґрунтовано стягнув з відповідача відсотків за користування кредитом у розмірі 8000 грн, що дорівнює вартості кредиту.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс».
Щодо строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У серпні 2025 року представник відповідача адвокат Субботіна Н.М. подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому зазначила про пропуск строків позовної давності.
Встановлено, строк дії договору закінчення - 21 червня 2021 року.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями) встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2" з 1 липня 2023 року в Україні завершилася дія карантину та режиму надзвичайної ситуації у зв`язку з пандемією коронавірусу.
Тобто строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжено на строк дії такого карантину, а саме: з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Із вказаними позовними вимогами у цій справі ТОВ "Діджи Фінанс" звернулися до суду у квітні 2025 року, тобто в межах строку позовної давності, який зупинявся, оскільки час, який минув з моменту введення воєнного стану, не враховувався при обчисленні строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з рішенням суду та не тягнуть його скасування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року відсутні.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді апеляційної інстанції представником позивача було надано договір №42649746-АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року, детальний опис робіт, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу у суді першої інстанції складають 4000 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід зазначити, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 грн., що, на переконання колегії суддів, відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2026 року у цивільній справі №185/4168/25 - залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.
Судді: