ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
Іменем України
12 серпня 2026 року
м. Харків
справа № 638/22403/25
провадження № 22-ц/818/2948/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (прикордонний загін) Державної прикордонної служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 січня 2026 року, постановлене суддею Щепіхіною В.В.,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на його користь 30 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5000грн. Також стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на користь держави судовий збір в розмірі 201 грн 91 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України, в особі свого представника - ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Посилається на недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди, а також вини відповідача. Розмір шкоди, визначений позивачем, вважає суто суб`єктивним та таким, що не ґрунтується на жодних розрахунках і не відповідає критеріям розумності та справедливості. Позивач не довів, що ситуація з доплатою призведе до істотних негативних наслідків у його життя, які б не могли бути виправлені отриманням грошової компенсації.
Зазначає, що рішення Харківського окружного суду від 16.04.2025 не містить висновків щодо завдання моральної шкоди позивачу, а лише констатує часткове задоволення позову з певних питань. Тобто, суд, на підставі якого позивач ґрунтує свою думку, не визнав дії відповідача протиправними в частині, яка могла б бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Вважає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення її прав, підставами настання відповідальності за моральну шкоду, є її завдання неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, за наявності вини особи, яка її завдала. Оскільки відповідач діяв в межах законодавства, це виключає їх відповідальність за нібито завдану моральну шкоду позивачу. На думку відповідача, відсутня шкода, спричинена діями відповідача, оскільки його дії здійснювалися в межах повноважень, передбачених законом, добросовісно та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Як зазначає апелянт, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу ( медичних довідок, висновків психолога, рецептів на ліки), які б підтверджували факт погіршення стану його здоров`я або виникнення душевних страждань саме внаслідок дій відповідача. Сама по собі затримка у виплаті грошових коштів, яка була предметом розгляду в іншому судовому провадженні, не є автоматичним підтвердженням завдання моральної шкоди. Відповідач у повному обсязі виконав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року, нарахувавши та виплативши відповідачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 165, 62грн. Теж саме підтверджує і позивач у своїй заяві. Таким чином, порушене право позивача вже було поновлено державою. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у багатьох випадках визнання порушеного права та виплата основної суми заборгованості є достатньою справедливою сатисфакцією для заявника. Тому вважає, що підстав для задоволення позову немає.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції виходив із того, що протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 року по 18.09.2024 року в сумі 29 165,62 грн встановлена рішеннями Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 520/29591/24, яке набрало законної сили.
Суд вважав доведеним завдання позивачу вказаними протиправними діями відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача. Не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 року по 18.09.2024 року, що складає основне джерело доходу пенсіонера, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, психологічного навантаження, тривоги за невизначеність у подальшій долі грошового забезпечення. На думку суду, саме по собі ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати йому немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, очікувати позитивного рішення на свою користь. Крім того, позивач правомірно очікував фактичного та швидкого виконання рішення суду з боку органу державної влади, проте, такого виконання в повному обсязі так і не відбулося, внаслідок чого позивач відчував та продовжує відчувати негативні емоції. При цьому суд виходив з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, що в даному випадку, призвело до моральних страждань позивача.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 520/29591/24, яке набрало законної сили 17.05.2025 року, виконавче провадження з виконання якого відкрито 23.06.2025 року, станом на час подання позовної заяви, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, суд вважав обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн., що відповідає характеру правопорушення, яке вчинено відповідачем, його тривалості, вимогам розумності і справедливості.
З вказаними висновками суду погоджується і колегія суддів, з огляду на наступне.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 520/29591/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 по 18.09.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 165,62 грн.
Зазначене рішення набрало законної сили 17.05.2025 року.
На виконання зазначеного рішення Харківським окружним адміністративним судом 19.05.2025 року видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження № 78426931.
23.06.2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Антосік І. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що судовим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, яке набрало законної сили 17.05.2025 року, встановлена протиправність дій відповідача щодо ненарахування та виплати йому належного перерахунку. На час звернення до суду, вказане рішення суду, ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, у зв`язку з чим вважав, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеню вини посадових осіб у завданні моральної шкоди, наявності у нього важкої хвороби та статусу особи з інвалідністю і учасника бойових дій, оцінював в 30000 грн.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Як встановлено судовим розглядом, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2024 по 18.09.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 165,62 грн.
Вказане рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року набрало законної сили 17.05.2025 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення трудових прав, встановлений вказаним судовим рішенням.
Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Позивач є особою з інвалідністю третьої групи, внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби та має статус учасника бойових дій і є особою пенсійного віку, про що свідчать копія довідки МСЕК, копія посвідчення учасника бойових дій, копія пенсійного посвідчення та копії висновків медичних установ, якими встановлені у позивача хронічні захворювання (а.с.7-11, 12,14-15,20-21,23).
Враховуючи ту обставину, що відповідачем було порушено трудові права позивача, у зв`язку із невиплатою належних йому грошових сум при звільненні, через що, він вимушений був звертатись до судового захисту своїх порушених прав, доводячи перед судом правомірність своїх вимог, та мав очкування щодо швидкого виконання відповідачем ухваленого на його користь рішення адміністративного суду, колегія суддів вважає, що висновок суду про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи.
Колегія суддів, враховує фактичні обставини справи, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, у зв`язку з необхідністю докладання значних зусиль протягом тривалого часу для відновлення своїх прав на отримання належних виплат, що потягло за собою зміну звичного укладу життя позивача, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди в розмірі 5000 грн., відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Підстав для відмови у позові колегія суддів не вбачає.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова