СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/15336/26
пр. № 2/759/11299/26
13 серпня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.,
за участю секретаря судових засідань Жиглій Є.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.01.2002 року, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2026 року. Від шлюбу сторони мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу позивач опинилась у складному матеріальному становищі у зв`язку зі станом здоров`я та втратою працездатності. Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.03.2025 року позивачу встановлено І групу інвалідності, підгрупу Б, безстроково, у зв`язку із загальним захворюванням. У зв`язку зі станом здоров`я позивач є непрацездатною та потребує матеріальної допомоги. Позивач отримує лише пенсію по інвалідності, розмір якої є недостатнім для забезпечення належного лікування, придбання лікарських засобів, проходження процедур та забезпечення базових життєвих потреб. Відповідач є працездатною особою, офіційно працевлаштований та має стабільний щомісячний дохід у розмірі понад 60 000 грн, що підтверджується відповіддю на запит № 326241152 від 01.04.2026 року. Вказані обставини свідчать про наявність у відповідача реальної можливості надавати матеріальне утримання позивачу. Разом з тим, протягом останніх двох років відповідач фактично не надає позивачу матеріальної допомоги та не бере участі у її утриманні.
Процесуальні дії
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 08.06.2026 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. та справу передано судді (а.с. 27-28).
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 30).
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд», примірник позовної заяви разом з додатками до неї, був направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями доказів відправлення (а.с. 6-7).
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі направлялась на зареєстроване місце проживання, однак відповідач у встановлений судом строк не скористалася своїм правом на подання відзиву, жодних заяв з процесуальних питань до суду не надходило, рекомендований лист повернувся до суду з відміткою «вручено особисто», 03.07.2026 року (а.с. 34).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2026 року у справі 755/11706/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами був розірваний (а.с. 15).
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 суд встановив, що ОСОБА_1 була встановлена 1 група інвалідності довічно (а.с. 11).
Як вбачається з наданих позивачем медичних документів, суд встановив, що ОСОБА_1 було діагностовано хронічну хворобу нирок, стадія 5 (а.с. 16-20).
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.03.2025 року позивачу встановлено І групу інвалідності, підгрупу Б, безстроково, у зв`язку із загальним захворюванням. Дата, з якої встановлена інвалідність: 28.02.2025 року (а.с. 16-20).
Відповідно до відповіді на запит № 326241152 від 01.04.2026 року, відповідач працездатна особа, який отримує доходи (а.с. 25-26).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За положеннями статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Частинами першою та другою статті 76 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Суд встановив, що у період шлюбу ОСОБА_1 встановлена 1 група інвалідності (а.с.11).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2026 року у справі 755/11706/25 шлюб між сторонами розірвано (а.с.15).
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 161/16931/16-ц; постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.
Суд звертає увагу на те, що за положеннями частини 4 статті 75 СК України - один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у позивачки інвалідності (онкологічного захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.
Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частину 4 статтю 75 СК України (справа за № 1-1/2023(72/23)) від 29 жовтня 2024 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частина 4 статті 75 СК України, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту частини 4 статті 75 Кодексу, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, частина 4 статті 75 Кодексу не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване.
Конституційний Суд України зазначив, що потребу в матеріальній допомозі, за наявності спору, слід визначати в судовому порядку, у кожному конкретному випадку, у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо), що дасть можливість повною мірою визначити матеріальну потребу одного з подружжя і можливості іншого з подружжя в наданні утримання (аліментів) та забезпечить тому з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, можливість її отримати, а призначення особі відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого з подружжя. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення. Протилежне унеможливлює врахування судом усіх особливостей конкретної життєвої ситуації.
Таким чином, врахуванням у кожній окремій справі підлягають доходи та витрати позивача та відповідача, наявність на утриманні у кожного інших осіб, тощо.
Згідно з частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Із наданих позивачем документів вбачається, що пенсійне посвідчення видане ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 довічно, тобто позивач є пенсіонером, однак жодних документів на підтвердження розміру своєї пенсії, наявності або відсутності інших доходів, позивач суду не надала, що позбавляє суд можливості зробити висновок про те, що вона потребує матеріальної допомоги.
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, скільки коштів на місяць остання змушена витрачати на своє лікування, придбання медикаментів тощо, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості зіставити доходи і витрати позивача з метою визначити у повній мірі її матеріальні потреби та потребу в аліментах.
Також судом встановлено, що сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14). При цьому позивачем не зазначено на утриманні кого з батьків перебуває дитина.
З огляду на викладене суд позбавлений можливості оцінити дохід позивача у порівнянні з прожитковим мінімумом (вартісною оцінкою споживчого кошика, що містить мінімальні набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров`я людини і забезпечення її життєдіяльності), який відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для осіб, які втратили працездатність, становить 2 595,00 грн, а також визначити відповідний розмір частки від доходів відповідача.
За таких обставин, вимоги позивачки є недоведеними, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Текст рішення складений та підписаний 13.08.2026 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб