Справа № 695/1629/26
Провадження № 2/761/12018/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участю секретаря Каніковського Б.А., відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини (частки) заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17.04.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову, позивачка зазначила, що у шлюбі з відповідачем у них народився син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення фактичних шлюбних відносин, дитина проживає разом з позивачкою та знаходиться на її повному утриманні. Як зазначила позивачка, вона зі свого боку прикладає усі зусилля для забезпечення потреб дитини, але їх не вистачає для повного забезпечення потреб їх спільної з відповідачем дитини. У свою чергу відповідач, який є батьком дитини, матеріальну допомогу надає мінливо та не систематично, розмір якої інколи не може задовольнити усі потреби дитини. У зв`язку з вищевикладеним, просить суд задовольнити пред`явлені вимоги у повному обсязі.
У квітні 2026р. позивач звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з вищевказаною позовною заявою.
Ухвалою суду від 21.04.2026 року вищевказану цивільну справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 року матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Матвєєвої Ю.О.
Ухвалою суду від 26.05.2026 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
06.06.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що він є батьком двох неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на яку він вже сплачує аліменти за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02.02.2016р. починаючи з 17 листопада 2015 року і до досягнення нею повноліття, у розмірі частки всіх доходів щомісячно. Крім того, відповідач має бойове поранення отримане під час захисту територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 від 18.03.2015 року №952. За результатами комплексного медичного обстеження позивача визнано особою з інвалідністю внаслідок війни (посвідчення серія НОМЕР_4 від 20.12.2024). Черепно-мозкові травми мають специфічні довгострокові наслідки та об`єктивно знижують можливості позивача щодо отримання високих доходів та вимагають додаткових витрат на медичне обслуговування. Враховуючи вищевикладені обставини, а саме те що, відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни з тяжкими хронічними захворюваннями, основним доходом якого є пенсія і заробітна плата, та який уже утримує другу дитину, на яку реально стягується частини його доходу, просить суд частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з нього аліменти у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
04.08.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач не надав доказів погіршення його стану здоров`я та необхідності витрачання грошових коштів на лікарські засоби. А тому на думку позивача сам факт встановлення інвалідності не означає автоматичної необхідності постійних витрат на лікування.
Позивач до судового засідання не з`явилася, але надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні частково заперечив відносно позовних вимог, просив стягнути 1/6 частину від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку відповідача, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Стаття 263 ЦПК України, передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлено, що 14 лютого 2018 року між Позивачем та Відповідачем був зареєстрований шлюб у Броварському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, актовий запис № 62, свідоцтво про шлюб НОМЕР_5 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.04.2025 року шлюб між Позивачем та Відповідачем розірвано.
Від цього шлюбу у сторін народилася дитина: син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_6 , актовий запис 1135.
Судом установлено, що сторони проживають окремо, дитина проживає разом з матір`ю. Позивачка несе витрати по її утриманню, тому не має достатніх коштів для забезпечення першочергових витрат по задоволенню потреб дитини, а саме: матеріальних витрат на оздоровлення, відпочинок, витрат на забезпечення життєдіяльності.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. (ч. 2 ст. 182 СК України).
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву та під час судового засідання, що він не заперечує проти свого обов`язку утримувати сина та сумлінно його виконує, що підтверджується доданими до відзиву квитанціями про сплату аліментів, однак заперечує проти стягнення аліментів саме у розмірі 1/4 частки доходу. Розмір є необґрунтованим через наявність у нього обов`язку сплачувати аліменти за рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02.02.2016р. (справа № 285/4254/15-ц) на утриманні старшої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розмір яких становить частка від всіх доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд вважає, що без доведення неможливості виконання платником аліментів одночасно усіх аліментних обов`язків, сплата аліментів старшій дитині, не є безумовною підставою для визначення розміру аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі меншому ніж розмір, що сплачується за попереднім судовим рішенням.
Крім того, відповідач посилався на погіршення стану здоров`я, оскільки є особою з інвалідністю другої групи - особа з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення. Але суду не надано доказів що позивач потребує постійного лікування та витрачання грошових коштів на придбання медичних препаратів.
У питанні визначення розміру аліментів ключовими є норми ст.ст. 182 та 183 СК України.
Положення ст. 183 СК України безпосередньо регулюють питання визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. При цьому суд має врахувати ті обставини, які передбачені ч. 1 ст. 182 СК України та критерії необхідності й достатності, передбаченими ч. 2 ст. 182 СК України.
Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім`ї. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.
Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Пунктом 2 ст. 27 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на те, що відповідач має офіційний дохід, а тому зобов`язаний утримувати свого сина, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення аліментів.
До того ж, у відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто як відповідач так і позивач повинні утримувати своїх дітей.
Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір.
Таким чином, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.
Встановивши, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання молодшого сина у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, позивачем доведено необхідність стягнення з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини, позаяк відповідач є працездатним, а тому спроможний і зобов`язаний відповідно до вимог ч.2 ст.150 СК України надавати кошти на утримання неповнолітньої дитини.
Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Крім того, в порядку, визначеному ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Також, суд вважає за необхідне на підставі п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Керуючись до ст.ст. 180-184, 191 СК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273,352-355, 430 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини (частки) заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17.04.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14.08.2026 року.
Суддя Ю.О. Матвєєва
12 серпня 2026 року