ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року м. Львів Справа № 914/1919/26
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Галушко Н.А.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", б/н від 02.07.2026
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.06.2026, суддя Стороженко О.Ф., м.Львів,
про відмову у видачі судового наказу
у справі № 914/1919/26
за заявою акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
про видачу судового наказу на стягнення з
боржника фізичної особи-підприємця Рибака Олександра Вікторовича
грошових коштів у загальній сумі 29 399,96 грн,
ВСТАНОВИВ:
22.06.2026 Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Рибака Олександра Вікторовича заборгованості за Кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» №7758895960968 від 07.08.2025 у загальному розмірі 29 399,96 грн, з яких:
- 25 000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту (тілом кредиту), у тому числі 16 666,70 грн. простроченої заборгованості та 8 333,30 грн строкової заборгованості;
- 4 399,96 грн - прострочена заборгованість за комісією.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 заяву про видачу судового наказу задоволено частково. Відмовлено у видачі судового наказу на стягнення поточного боргу за кредитом у сумі 8 333,30 грн.
Ухвала суду мотивована тим, що банк не дотримався вимог статті 150 ГПК України щодо обґрунтування та документального підтвердження права вимоги дострокового повернення частини кредиту, строк погашення якої ще не настав.
Зокрема, суд встановив, що 8 333,30 грн є поточною заборгованістю за кредитом, строк повернення якої станом на 18.06.2026 ще не настав. Водночас відповідно до п. 4.2 ст. 4 Типових умов кредитування банк мав спочатку пред`явити боржнику письмову вимогу про дострокове повернення цієї суми.
Однак у заяві про видачу судового наказу банк не зазначив обставин пред`явлення такої вимоги та не надав доказів її направлення боржнику, чим не виконав вимоги п. 4 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що наявні підстави, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України, для відмови у видачі судового наказу в частині стягнення 8 333,30 грн. поточного боргу за кредитом.
Водночас щодо 16 666,70 грн. простроченої заборгованості за кредитом та 4 399,96 грн. простроченої комісії суд таких перешкод не встановив, тому заяву банку в цій частині задоволено.
03.07.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» б/н від 02.07.2026 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/1919/26, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови у видачі судового наказу на стягнення поточного боргу за кредитом у розмірі 8 333,30 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу судового наказу в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про відсутність доказів направлення боржнику вимоги про дострокове повернення кредиту спростовується матеріалами заяви про видачу судового наказу. Зокрема, банк вказує, що 26.05.2026 на адресу ФОП Рибака було направлено письмову вимогу про погашення простроченої заборгованості вих. № 375, у якій зазначено загальний розмір кредитної заборгованості та вимогу негайно її погасити.
Факт направлення вимоги, підтверджується описом вкладення у цінний лист, списком згрупованих поштових відправлень та фіскальним чеком АТ «Укрпошта». Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним доказам.
Крім того, банк зазначає, що боржник ухилився від отримання поштового відправлення, оскільки після закінчення встановленого строку зберігання воно було передано на зберігання. Вимогу було направлено за належною адресою боржника, яка збігається з адресою в ЄДР та кредитному договорі. У зв`язку з цим апелянт вважає, що виконав усі залежні від нього дії для повідомлення боржника про дострокове стягнення коштів.
Також апелянт не погоджується з тлумаченням судом першої інстанції п. 4.2 Типових умов кредитування. Банк посилається на абзац 2 цього пункту, відповідно до якого направлення вимоги є умовою для набуття Банком права на дострокове договірне списання коштів, але «не стосується дострокового стягнення заборгованості в судовому порядку». Тому, на думку банку, направлення такої вимоги не є обов`язковою умовою для звернення до суду.
Посилаючись на ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк вважає, що має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, у зв`язку з простроченням чергового платежу, а вибір способу захисту своїх прав належить кредитору і не може бути обмежений необхідністю досудового врегулювання.
Таким чином, АТ «ПУМБ» вважає, що ним виконано всі необхідні дії для повідомлення боржника, вимоги п. 4 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України дотримано, а стягнення 8 333,30 грн є обґрунтованим та безспірним.
Фізична особа-підприємець Рибак Олександр Вікторович відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 справу №914/1919/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б. та Шаповала Д.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у складі колегії суддів: головуючого - судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б. та Шаповала Д.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», б/н від 02.07.2026 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/1919/26 та постановлено здійснювати розгляд справи №914/1919/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Шаповала Д.В., керівник апарату розпорядився провести повторний автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 для розгляду справи №914/1919/26 визначено такий склад суду: Бойко С.М. головуючий суддя, судді Бонк Т.Б. та Галушко Н.А.
При перегляді ухвали місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Згідно п. 16 ч. 1 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Відповідно до ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Наказне провадження це самостійний, особливий, спрощений вид судового провадження під час розгляду господарських справ про стягнення грошової заборгованості за договором, спрямований на швидкий та ефективний захист прав заявника, в якому суд в установлених законом випадках за заявою особи без судового засідання і виклику сторін на підставі достатніх, допустимих і належних доказів видає судовий наказ, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів слідує, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором); із доданих документів слідує пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов`язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 150 ГПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у поданій Банком заяві про видачу судового наказу не зазначено обставин щодо пред`явлення Боржнику письмової вимоги про дострокове повергнення кредитних коштів у сумі 8 333,30 грн, а також не надано доказів надіслання боржнику такої вимоги, обов`язковість якої, за висновком місцевого господарського суду, встановлена умовами п. 4.2 ст. 4 Типових умов кредитування в рамках Кредитного договору.
Здійснюючи перегляд судового рішення в цій справі, апеляційний суд, дійшов переконання, що вирішення цього спору залежить від визначення часу, коли настав строк дострокового виконання кредитного зобов`язання: з`ясування цього залежить за умовами договору від того, чи вручена позичальнику досудова вимога про дострокове повернення усього кредиту. В оцінці цього визначальними є саме умови кредитного договору. Такий договір є джерелом правового регулювання цивільних відносин між сторонами, який визначає обов`язкові для обох сторін правила поведінки.
До предмета доказування включаються, серед іншого, обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості, що є належним доказом її наявності.
Наданий заявником розрахунок заборгованості за кредитним договором «Кредит «всеБІЗНЕС» №7758895960968 від 07.08.2025, за висновками суду першої інстанції, не є чітким, чи повним та розгорнутим за відповідними категоріями та вміщує загальну суму заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що Банком направлено ФОП Рибаку Олександру Вікторовичу вимогу вих. № 375 від 26.05.2026 про погашення простроченої заборгованості. Вказаною вимогою Банк повідомив Боржника про наявність станом на 26.05.2026 кредитної заборгованості у загальному розмірі 28 612,75 грн. та вимагав «негайно погасити прострочену заборгованість згідно Графіку погашення платежів в загальному розмірі 28 612,75 UAH».
Факт направлення зазначеної вимоги на адресу Боржника підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте сам по собі факт направлення вимоги не є достатнім для висновку про належне пред`явлення Боржнику вимоги саме про дострокове повернення частини кредиту, строк виконання якої відповідно до умов Кредитного договору ще не настав.
При цьому колегія суддів враховує, що сума заборгованості, зазначена у вимозі Банку від 26.05.2026, становить 28 612,75 грн, тоді як у заяві про видачу судового наказу, поданій 22.06.2026, Банком заявлено до стягнення заборгованість у загальному розмірі 29 399,96 грн. Водночас зазначена різниця у сумах сама по собі не свідчить про суперечність між вимогою та заявою про видачу судового наказу, оскільки відповідні суми визначені Банком станом на різні дати. Разом з тим зі змісту вимоги від 26.05.2026 не вбачається, що Банк вимагав дострокового повернення саме тієї частини основної суми кредиту в розмірі 8 333,30 грн, яку надалі було заявлено до стягнення у наказному провадженні.
Як встановлено судом, відповідно до п. 1.4 Кредитного договору від 07.08.2025 та Графіка платежів погашення основної суми кредиту у розмірі 8 333,30 грн. передбачалося двома платежами, строк сплати яких визначено 07.07.2026 та 07.08.2026. Отже, станом на 18.06.2026, тобто на дату, на яку Банком визначено заборгованість, строк виконання зобов`язання щодо сплати вказаної суми за загальним графіком платежів не настав.
Крім того, строк дії Кредитного договору визначено до 07.08.2026. Таким чином, 8 333,30 грн на момент звернення Банку із заявою про видачу судового наказу не становили простроченої заборгованості за кредитом, а могли бути заявлені до стягнення до настання визначеного договором строку їх повернення лише за наявності належних правових підстав для дострокового виконання відповідного зобов`язання.
Частина 2 ст. 1050 ЦК України передбачає право кредитора у разі прострочення повернення чергової частини кредиту вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася. Водночас реалізація такого права передбачає належне встановлення та підтвердження обставин, з якими закон або договір пов`язує виникнення у кредитора права на дострокове виконання зобов`язання.
У цьому випадку Банк посилається на направлення Боржнику вимоги вих. № 375 від 26.05.2026 як на доказ реалізації права на дострокове повернення кредиту. Проте зі змісту зазначеної вимоги не вбачається чіткої вимоги Банку про дострокове повернення саме 8 333,30 грн строкової заборгованості за основною сумою кредиту.
Так, вимога має назву «Вимога про погашення простроченої заборгованості», у її тексті зазначено про наявність кредитної заборгованості у загальному розмірі 28 612,75 грн., а безпосередньо у вимозі зазначено про необхідність «негайно погасити прострочену заборгованість згідно Графіку погашення платежів» у вказаному загальному розмірі.
Водночас у вимозі не наведено складових суми 28 612,75 грн. та не зазначено, що до її складу включено 8 333,30 грн строкової заборгованості за основною сумою кредиту. Не містить вимога і чіткого волевиявлення Банку щодо дострокового повернення зазначеної суми, строк сплати якої відповідно до Графіка платежів на момент направлення вимоги ще не настав.
Саме по собі зазначення у вимозі загальної суми кредитної заборгованості не дає можливості встановити, яку саме частину заборгованості Банк вимагав погасити достроково та чи включав до цієї суми строкову заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 8 333,30 грн. При цьому зі змісту вимоги вбачається, що Банк визначив зазначену суму саме як прострочену заборгованість та вимагав її погашення відповідно до Графіка погашення платежів.
Посилання апелянта на те, що зазначена у вимозі сума 28 612,75 грн є «загальним балансом неповерненого кредиту», не спростовує наведеного висновку. Навіть якщо виходити з того, що зазначена сума відображала загальний розмір заборгованості станом на 26.05.2026, з її змісту не вбачається, що Банк у цей момент пред`явив Боржнику вимогу про дострокове повернення 8 333,30 грн, строк погашення яких за Графіком платежів ще не настав.
Не змінює наведеного висновку і зазначення у вимозі про те, що у випадку її невиконання Банк залишає за собою право ініціювати звернення до суду з метою примусового стягнення кредитної заборгованості. Таке формулювання саме по собі не свідчить про дострокове пред`явлення до сплати тієї частини кредиту, строк виконання якої відповідно до договору ще не настав.
Щодо доводів апелянта про зміст абзацу другого п. 4.2 ст. 4 Типових умов кредитування, відповідно до якого направлення вимоги є умовою для набуття Банком права на дострокове Договірне списання коштів та не стосується дострокового стягнення заборгованості в судовому порядку, колегія суддів зазначає, що наведене положення не звільняє Банк від обов`язку при зверненні із заявою про видачу судового наказу довести наявність у нього права вимагати дострокового виконання зобов`язання та підтвердити відповідні обставини належними доказами. Тож, застосовуючи умови кредитного договору, суд не мав правових підстав зробити висновок, що строк кредитування достроково припинився та у позичальника виник обов`язок дострокового повернення усієї суми кредиту.
Предметом розгляду у даному випадку є не питання обов`язковості досудового врегулювання спору як такого, а питання дотримання Банком вимог ст. 150 ГПК України щодо зазначення обставин, на яких ґрунтується вимога про стягнення 8 333,30 грн, строк повернення яких на момент звернення до суду не настав, та надання документів, що підтверджують виникнення права на дострокове стягнення цієї суми.
Отже, посилання апелянта на те, що ГПК України не встановлює загальної вимоги щодо обов`язкового досудового врегулювання спору, не спростовує правильності висновку суду першої інстанції. У цій справі визначальним є те, що заявлена до стягнення сума 8 333,30 грн за загальним графіком платежів не була простроченою, а належних доказів пред`явлення Боржнику вимоги про її дострокове повернення Банком не надано.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Банком не виконано вимог п. 4 ч. 2 ст. 150 ГПК України щодо заявленої до стягнення суми 8 333,30 грн.
З огляду на викладене, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України невиконання заявником вимог ст. 150 цього Кодексу є підставою для відмови у видачі судового наказу в цій частині. При цьому колегія суддів зазначає, що направлення Банком вимоги вих. № 375 від 26.05.2026 та підтвердження факту її поштового відправлення саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки зміст зазначеної вимоги не підтверджує пред`явлення Боржнику вимоги про дострокове повернення 8 333,30 грн. строкової заборгованості за основною сумою кредиту.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині відмови у видачі судового наказу на стягнення 8 333,30 грн.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/1919/26 постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції.
Ухвала Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/1919/26 підлягає залишенню без змін.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 152, 236, 255, 269, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", б/н від 02.07.2026 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/1919/26 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Галушко Н.А.