УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 265/1916/20
провадження № 61-10180ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною, на ухвалу Новокадацького районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шалабаєвої Лілії Сергіївни, стягувач - ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шалабаєвої Л. С. (далі - начальник ВДВС).
Скарга обґрунтована тим, що 11 червня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за судовим наказом № 265/1916/20, виданим 08 квітня 2020 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Після винесення цієї постанови у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 11 червня 2020 року по 30 вересня 2020 року складає 21 375,25 грн.
08 липня 2020 року ОСОБА_1 виїхав за межі України у зв`язку з втратою роботи та з метою заробітку коштів, в тому числі для сплати аліментів.
26 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Вказана постанова винесена після виїзду ОСОБА_4 за кордон і своєї функції не виконує. В цей час дана постанова є перепоною для повернення ОСОБА_1 в Україну. Окрім того, ОСОБА_1 не ухилявся від виконання рішення суду. Заборгованість виникла у зв`язку із втратою роботи, а не у зв`язку з наміром невиконання рішення або наміром приховати заробіток та майно. Застосування такого суворого заходу як тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження та у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Таке обмеження не сприяє погашенню заборгованості перед стягувачем, у зв`язку з чим воно не є пропорційним меті його застосування.
Представником боржника 03 лютого 2026 року направлено до ВДВС лист про скасування постанови. Однак листом начальника ВДВС від 09 лютого 2026 року № 18.17-15/169 відмовлено у скасуванні обмеження у праві виїзду, оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон застосовується через утворення заборгованості зі сплати аліментів відповідного розміру і не потребує додаткового встановлення державним виконавцем факту наявності/відсутності у боржника наміру не виконувати рішення, або наміру приховати заробіток та майно.
Просив визнати неправомірною бездіяльність начальника ВДВС щодо відмови у скасуванні постанови від 26 жовтня 2020 року про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язати скасувати зазначену постанову, скерувавши відомості до Державної прикордонної служби України щодо видалення з державних баз інформації щодо тимчасового обмеження. Також просив стягнути з ВДВС на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Ухвалою Новокадацького районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2026 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник ОСОБА_1 з 2020 року систематично не виконує рішення суду, належних та регулярних платежів не здійснює. Саме наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про невиконання покладених на боржника обов`язків, незалежно від причин її виникнення. В даному випадку метою застосування тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України є спонукання боржника до виконання рішення суду, а також захист прав та законних інтересів дитини. Скасування такого обмеження за наявності непогашеної заборгованості суперечитиме принципу обов`язковості судових рішень та порушить права стягувача і малолітньої дитини на належне матеріальне забезпечення. Суд не встановив порушення вимог Закону України«Про виконавче провадження» у діях начальника ВДВС. Суд вважав встановленим, що відмова начальника ВДВС у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є обґрунтованою.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України застосовано державним виконавцем відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з наявністю значної заборгованості зі сплати аліментів. Заборгованість у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 станом на 05 лютого 2026 року становила 317 890,75 грн, рішення суду про стягнення аліментів не виконано, а скаржник не надав належних доказів погашення заборгованості чи неправомірності дій державного виконавця.
30 липня 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що фактично суди звели перевірку законності бездіяльності начальника органу державної виконавчої служби лише до констатації наявності заборгованості зі сплати аліментів, не здійснили повної судової перевірки спірних правовідносин, не дослідивши зміни фактичних обставин, що настали після винесення постанови про тимчасове обмеження права на виїзд за межі України, та не надали оцінки тому, чи відповідає подальше застосування такого обмеження вимогам Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини та принципу пропорційності. При цьому судами залишено поза увагою, що предметом судового розгляду була не законність постанови державного виконавця від 26 жовтня 2020 року на момент її прийняття, а правомірність відмови начальника ВДВС від 09 лютого 2026 року у її скасуванні після істотної зміни фактичних та правових обставин. Суди фактично ототожнили поняття наявності заборгованості із ухиленням від виконання судового рішення, хоча такі поняття мають різний юридичний зміст. Судами не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про умисне ухилення заявника від виконання рішення суду, не досліджено причини виникнення заборгованості, не перевірено поведінку боржника після відкриття виконавчого провадження, а також не надано оцінки тому, що заборгованість виникла після втрати роботи, а згодом - в умовах повномасштабної війни ? втрати органом державної виконавчої служби матеріалів виконавчого провадження. У цій справі суди, залишаючи чинним тимчасове обмеження права заявника на виїзд за межі України, фактично виходили лише із самого факту існування заборгованості зі сплати аліментів та не перевірили, чи збереглися правові підстави для подальшого застосування такого обмеження на момент вирішення спору.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що на примусовому виконанні Лівобережного ВДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 11 червня 2020 року з примусового виконання судового наказу № 265/1916/20, виданого 08 квітня 2020 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
У виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено наступні постанови: про відкриття виконавчого провадження від 11 червня 2020 року; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11 червня 2020 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26 жовтня 2020 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолодженою зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними кулями за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 26 жовтня 2020 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 26 жовтня 2020 року; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 26 жовтня 2020 року; про арешт коштів боржника від 21 жовтня 2025 року; про накладення штрафу від 22 жовтня 2025 року.
Матеріали справи містять копію листа представника боржника до Лівобережного ВДВС від 03 лютого 2026 року про скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26 жовтня 2020 року у ВП № НОМЕР_1.
Із копії листа начальника Лівобережного ВДВС від 09 лютого 2026 року № 18.17-15/169 вбачається, що у скасуванні обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України відмовлено, оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон застосовується через утворення заборгованості зі сплати аліментів відповідного розміру і не потребує додаткового встановлення державним виконавцем факту наявності/відсутності у боржника наміру не виконувати рішення або наміру приховати заробіток та майно.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 станом на 05 лютого 2026 року складає 317 890,75 грн.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третястатті 451 ЦПК України).
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку,які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У статті 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»).
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення (див. постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі № 6-716цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 405/2473/18).
Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови, зокрема, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
У частині четвертій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частин дев`ятої, дванадцятої статті 71 цього Закону, обчислюється з наступного робочого дня після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 644/11587/24 вказано:
«Тимчасові заходи, передбачені пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 Закону, припиняються у разі погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі на підставі постанов державного виконавця про скасування таких заходів або закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1, 2, 5, 7, 9, 10, 12, 14 частини першої статті 39 Закону.
Доводи касаційної скарги про те, що боржник ОСОБА_1 є особою з інвалідністю та не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, оскільки не спростовують тих обставин, що на час винесення державним виконавцем оскаржуваних постанов боржник ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 21 жовтня 2015 року по 05 лютого 2018 року становив 57 444,04 грн, а при встановленні державним виконавцем наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування тимчасових обмежень боржника у правах прямо передбачено частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»».
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановивши, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України застосовано державним виконавцем відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, яка станом на 05 лютого 2026 року становила 317 890,75 грн, скаржник не надав доказів погашення цієї заборгованості, суди зробили обґрунтований висновок, що відмова начальника ВДВС у скасуванні постанови від 26 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 є правомірною.
Тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що, крім наявності заборгованості зі сплати аліментів, суди мали встановити умиснеухилення боржника від виконання судового рішення, причини виникнення заборгованості, поведінку боржника після відкриття виконавчого провадження, оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон застосовується виконавцем лише за фактом утворення заборгованості зі сплати аліментів відповідного розміру і припиняються виключно у разі погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1, 2, 5, 7, 9, 10, 12, 14 частини першої статті 39 Закону, і це повноваження виконавця не є дискреційним.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новокадацького районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2026 року у справі № 265/1916/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко