Ухвала
14 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 333/8791/25
провадження № 61-10684ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Стариченком Миколою Петровичем , на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року (повний текст постанови складено 22 липня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перший Піски», про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 . Квартира позивачки розташована на третьому поверсі навпроти квартири АДРЕСА_2 , власницею якої є відповідачка.
Позивачка вказувала, що відповідачка самочинно без згоди інших мешканців будинку, зокрема, без згоди позивачки та відповідних дозволів компетентних органів незаконно встановила металеві двері у загальному тамбурі між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , чим фактично обмежила право позивачки на вільний доступ до своєї квартири. Первісне планування житлового будинку не передбачало дверей в загальному коридорі. Доказів законності встановлення вказаних тамбурних дверей між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 відповідачка не має. Крім того, у загальному коридорі відповідачка розміщує велосипеди та інші особисті речі, хоча для цього має достатньо місця у власній трикімнатній квартирі та незаконно захопленій коморі на поверсі. Встановлення дверей у спільному тамбурі та захаращування проходів і виходів, яке обмежує евакуаційні шляхи, є порушенням вимог Правил пожежної безпеки в Україні. Такі дії створюють загрозу життю та здоров`ю мешканців будинку. Окрім того, закриті на ключ двері в загальному тамбурі на сходовому майданчику в під`їзді заважають доступу комунальних служб, в тому числі для здійснення своїх повноважень по контролю показань лічильників квартири АДРЕСА_3 .
Протягом останніх чотирьох років між сторонами виникали неодноразові конфлікти з цього приводу, про що позивачка повідомляла поліцію, однак належного реагування не було. Також, позивачка зверталась із заявою до голови ОСББ «Перший-Піски» Штейнікова О. А., останнім було надано відповідь, в якій зазначено, що дозвіл на облаштування тамбуру між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 не надавався. Інформація щодо надання дозволу попереднім головою відсутня. У результаті постійних конфліктів стосовно розкиданих та наставлених речей у тамбурі, вимагань з боку відповідачки зачиняти двері, встановлені у тамбурі, на ключ та погроз з боку відповідачки та її сина, позивачка зазнає психологічного тиску, боїться перебувати з ними у замкненому просторі тамбура. Внаслідок постійних конфліктів суттєво погіршився стан здоров`я позивачки, емоційний стан її малолітньої дитини (порушення сну, страхи). Додатково відповідачка без відома позивачки та її згоди, встановила у спільному коридорі камеру відеоспостереження з яскравим прожектором, який засліплює очі позивачки та її 2-річної дитини, хоча в коридорі вже наявне загальне освітлення. Камера відеоспостереження направлена безпосередньо на двері квартири позивачки, що дозволяє фіксувати внутрішню обстановку у квартирі при відчиненні та зачиненні дверей, а також відстежувати час перебування сім`ї позивачки вдома. Такі дії відповідачки грубо порушують право позивачки на недоторканність приватного життя та житла, створюють психологічний тиск на родину позивачки. У зв`язку із неправомірністю дій відповідачки, які полягають в обмеженні доступу до лічильників, порушенні правил пожежної безпеки, недотриманні встановленого законом порядку переобладнання та перепланування приміщень в багатоквартирних будинках та невідповідністю спорудженої нею перегородки (металевої двері) проектно-технічній документації на будинок, приміщення загального користування (коридор) між квартирами відповідача та позивача необхідно привести до попереднього стану шляхом демонтажу самочинно встановлених металевих дверей та демонтажу незаконно встановленої камери відеоспостереження.
На підставі викладеного, позивачка просила суд:
зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно встановлених дверей у спільному тамбурі;
зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати пристрої відеоспостереження з прожектором, розташовані у тамбурі під`їзду № НОМЕР_1 на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ;
стягнути з відповідачки на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2026 року
позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково;
зобов`язано власника і користувача квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 та власника і користувача квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 спільно за власні кошти демонтувати (знести) самовільно встановлені металеві двері, через які здійснюється прохід до квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 та привести вказане приміщення у первісний стан протягом 20 календарних днів з дня набрання рішення законної сили;
зобов`язано ОСОБА_1 , демонтувати пристрій відеоспостереження, розташований у тамбурі під`їзду № НОМЕР_1 на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , протягом 20 календарних днів з дня набрання рішення законної сили;
вирішено питання про розподіл судових витрат;
у іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2026 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Стариченко М. П., залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2026 року у цій справі залишено без змін.
11 серпня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Стариченком М. П. , на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року (повний текст постанови складено 22 липня 2026 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
в частині задоволення позовних вимог позивачки про зобов`язання демонтувати (знести) камеру відеоспостереження, суд І інстанції та Запорізький апеляційний суд не врахували правові висновки викладені Касаційним цивільним судом у постановах від 24 липня 2025 року у справі № 723/3362/22; від 21 травня 2025 року у справі № 456/6003/21; від 10 грудня 2025 року у справі № 523/9103/23;
у справі ОСОБА_1 сторона позивача було чітко повідомлена судом першої інстанції про право на звернення з клопотанням про проведення технічної експертизи камери відео спостереження з метою встановлення її характеристик та можливості збереження та поширення відеозаписів. Тим не менш, сторона позивача відмовилася від заявлення подібного клопотання, що тим не менш не завадило судам встановити, що право на повагу до приватного життя ОСОБА_3 було порушено і що воно має більший захист ніж право на безпеку життя та здоров`я членів сім`ї відповідачки;
у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 523/9103/23 Касаційний цивільний суд, повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, також акцентував увагу на поверхневе та однобоке дослідження судом справедливого балансу інтересів між сторонами конфлікту. Тобто, важливим аспектом, який виправдовує право сторони конфлікту на встановлення пристрою відео спостереження є саме - нагальна суспільна необхідність та неможливість досягти бажаної мети іншими способами;
суди попередніх інстанцій помилково та без дослідження реальних обставин спору, застосували при вирішенні даної справи висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц. Єдиною метою встановлення камери відеоспостереження у справі № 523/11819/15-ц був захист належного відповідачам майна. В той час, як ОСОБА_1 встановила пристрій відеоспостереження виключно після цілої низки протиправних (злочинних дій) зі сторони позивачки по відношенню до неї та членів її сім`ї: побої, погрози, хуліганські дії;
судами попередніх інстанцій при вирішенні спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було неправильно застосовано статтю 19 ЦК України, яка гарантує кожній особі право на самозахист своїх особистих немайнових та майнових прав у взаємозв`язку з пунктом 6 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних», який уможливлює обробку персональних даних іншої особи у разі необхідності захисту законних інтересів третьої особи, якій передаються персональні дані;
при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою сталу практику Верховного Суду з питань застосування такого способу захисту порушених права як - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов), шляхом проведення демонтажу (знесення) самочинно збудованої конструкції. Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, зроблених у постановах Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 367/7905/18; від 19 травня 2021 року у справі № 372/838/19 та від 21 грудня 2023 року у справі № 187/729/21. Оскільки, своїми рішеннями поклали на відповідачку обов`язок демонтувати металеві тамбурні двері, не встановивши належними, допустимими та достатніми доказами ані факту встановлення Відповідачкою спірних дверей, ані факту дійсного порушення ОСОБА_1 прав позивача, ані неможливості застосування менш обтяжливого способу захисту;
апеляційний суд фактично визнав достатньою саму наявність дверей, не встановивши, яким саме чином вони реально порушують права позивача та чи було доведено необхідність для застосування такого виключного способу захисту як несення (демонтаж) тамбурних дверей;
суди попередніх інстанцій жодним чином не дослідили та не надали обґрунтованої правової оцінки наданим відповідачкою доказам протиправної поведінки ОСОБА_3 ;
суди попередніх інстанції не врахували того, що зйомка у місцях загального користування проводиться відкрито та не потребує згоди особи, стосовно якої вона ведеться. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд І та апеляційної інстанції визнав, що тамбур (коридор) між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 - є місцем загального користування. Тобто таким, що не належить ні позивачу, ні відповідачу на праві приватної власності, а також місцем де згода на відкриту відео зйомку презюмується. Чинним на сьогоднішній день законодавством не передбачено порядку щодо встановлення камер відео-спостереження у під`їздах, як і не передбачено видачу дозволів на їх встановлення та необхідності отримання на це погоджень від комунальних організацій;
суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки цілій низці наданих Відповідачкою доказів: 1) копія рапорт співробітників поліції та відібрані пояснення від 19 липня 2025 року; 2) копія медичного висновку від 29 липня 2025 року; 3) копія протоколу про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 20 липня 2025 року; протоколу опитування особи від 20 липня 2025 року; рапорту співробітника поліції від 20 липня 2025 року; 4) копія заяви про вчинене правопорушення та копія рапорту співробітника поліції від 11 серпня 2025 року;
суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 не встановлювала спірні тамбурні двері між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , а також не вчиняла/не вчиняє будь-яких активних дій з перешкоджання позивачці у користуванні спільним майном чи власною квартирою (жодним чином не перешкоджає у доступі до тамбурі чи до квартири);
суди попередніх інстанцій визнали, що сам факт існування тамбурних дверей, установлених без погодження органів державної влади та Позивачки, є достатньою і самостійною підставою для доведення створення перешкод у користуванні майном;
суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про зобов`язання Відповідачки та Позивачки за спільні кошти провести демонтаж (знесення) спірних тамбурних дверей не врахували, що зобов`язання знести самочинно збудоване майно (конструкцію) є крайнім заходом впливу, який може бути застосовано виключно у разі неможливості врегулювання конфлікту (поновлення прав) іншим, менш обтяжливим шляхом.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про: зобов`язання усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом демонтажу самовільно встановлених дверей у спільному тамбурі, про зобов`язання демонтувати пристрої відеоспостереження з прожектором, розташовані у тамбурі на третьому поверсі між квартирами; стягнення грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000 грн
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Особа, яка подала касаційну скаргу, у касаційній скарзі вказує, що справа розглядалася в загальному позовному провадженні.
Однак посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Стариченком Миколою Петровичем , на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 березня 2026 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2026 року (повний текст постанови складено 22 липня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перший Піски», про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков