Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 480/34/14-ц
Провадження № 6/945/109/26
УХВАЛА
Іменем України
14 серпня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши в місті Миколаєві у відкритому судовому засіданні подання старшого державного виконавця Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 про оголошення розшуку боржника,
встановив:
Старший державний виконавець Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до суду з даним поданням про оголошення розшуку боржника.
Подання старшого державного виконавця мотивоване тим, що на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 55689431 з примусового виконання виконавчого листа Миколаївського районного суду Миколаївської області № 480/32/14-ц, виданого 29.06.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини від усіх видів доходів боржника, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.01.2014 і до досягнення дитиною повноліття.
Старший державний виконавець вказує, що в ході виконання рішення суду вживалися передбачені законом заходи, зокрема направлення запитів до відповідних державних органів, установ, організацій та реєстрів. За викликами державного виконавця жодного разу до виконавчої служби не прибув, рішення суду не виконує, має заборгованість зі сплати аліментів. З урахуванням наведеного, просить про оголошення боржника у розшук, що на його думку буде сприяти забезпеченню належного виконання рішення суду.
У судове засідання учасники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У силу ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що здійснюється нею через систему відповідних державних органів, а також судів.
У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ст.18 ЦПК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Закону України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
29.06.2017 Миколаївським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист у справі 480/34/14 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 13.01.2014 і до досягнення дитиною повноліття.
02.02.2018 року начальником Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55689431 за виконавчим листом № 480/34/14.
У матеріалах справи мається лист від 02.02.2018 року б/н про відправлення вказаної постанови на адреси сторін. Жодних підтверджуючих документів щодо отримання вказаного листа з постановою про відкриття виконавчого провадження, а також посилання на обізнаність боржника про наявність вказаного виконавчого провадження матеріали справи не містять.
Судом також встановлено, що виконавцем було направлено запити до відповідних органів з метою з`ясування джерел доходів боржника, наявності у останнього майна, на яке може бути звернено стягнення.
Так, згідно з отриманою відповіддю з Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників, інформація стосовно боржника щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку відсутня.
Із відповіді Пенсійного фонду України встановлено, що боржник на обліку не перебуває та пенсію не отримує, не перебуває у трудових відносинах з фізичними та юридичними особами.
З відповіді Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, за результатом обробки даних запиту, наявний транспортний засіб CITROEN C5, номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №485463984 від 10.07.2026, за боржником зареєстроване нерухоме майно, у вигляді квартири, що розташована по АДРЕСА_1 .
Згідно наданої відповіді Надбузько-Кир`яківського старостинського округу Миколаївського району Миколаївської області на запит державного виконавця, місцем реєстрації боржника ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
17.06.2026 старшим державним виконавцем Алієвою А.М. було здійснено вихід за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що боржник за вказаною адресою відсутній, про що складено відповідний акт.
До матеріалів подання долучено виклики боржника, однак відсутнє належне підтвердження їх відправлення на тримання боржником.
Порядок виконання рішень судів та рішень інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік заходів щодо примусового виконання рішення суду, одним з яких є розшук боржника.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 1 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.
Згідно з частиною 1 статті 438 ЦПК України розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
Підставою для звернення виконавця до суду з поданням про розшук боржника є відсутність відомостей про місце перебування та проживання боржника - фізичної особи. Виконавцем здійснюється перевірка місця проживання боржника, місце реєстрації - якщо вони відрізняються. Про встановлення факту відсутності боржника за місцем реєстрації (проживання) складається акт. Додатково здійснюється перевірка майнового стану, надсилаються запити про встановлення факту працевлаштування та отримання доходів. Перед зверненням до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника - фізичної особи державний виконавець вживає заходів, спрямованих на встановлення фактичного місцезнаходження боржника - фізичної особи щодо: отримання відповіді на запит від відповідних територіальних органів МВС України про місце реєстрації особи; отримання інформації від учасників виконавчого провадження та інших осіб, у тому числі усно (в такому випадку отримана інформація відображається в акті державного виконавця), про можливі місця перебування боржника; перевірки наявності боржника за можливими місцями його перебування, встановленими під час проведення виконавчих дій; отримання інформації щодо місця роботи боржника; отримання інформації про боржника з інших джерел.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що звернення державного виконавця до суду із поданням про розшук боржника повинно бути підтверджене відповідними документами, що обґрунтовують наявність невиконаного виконавчого провадження з вини боржника та безрезультативність виконавчих дій по виявленню місця знаходження боржника.
Разом з тим, із наданих доказів неможливо у повній мірі встановити, що державним виконавцем вчинялись дії щодо з`ясування місця знаходження боржника, оскільки на підтвердження ухилення боржника від виконання виконавчого документу та відсутність боржника останнім надано лише один акт про відсутність боржника за місцем його реєстрації.
Розшук боржника є суттєвим втручанням у приватне життя особи у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а тому має бути легітимним, виправданим та пропорційним цілям, які мали бути досягнуті. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висловлену у п.33 рішення ЄСПЛ у справі "Фельдман проти України", за яким будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.
Так, судом встановлено, що підставою для звернення виконавця до суду з поданням про оголошення розшуку боржника, є відсутність відомостей про його місце перебування та проживання.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що боржником було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження та виклики приватного виконавця, що унеможливлює суд встановити факт обізнаності боржника про наявність відкритого виконавчого провадження.
Також в матеріалах справи відсутні відомості про ухилення боржника від сплати боргу, про привід боржника, відсутні докази, які підтверджували б вичерпність заходів, вжитих виконавцем щодо встановлення місця проживання (пребування) боржника, зокрема докази щодо перевірки виконавцем відомостей стосовно перебування боржника в закладах охорони здоров`я.
Крім того, згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.
Разом з тим, самі по собі копії викликів державного виконавця та постанов виконавчого провадження не є доказами їх належного направлення боржнику.
Судом при досліджені матеріалів, долучених до подання в обґрунтування необхідності оголошення розшуку боржника, не було встановлено факту надіслання боржнику постанов та викликів державного виконавця (протилежного суду не надано), та не встановлено вжиття державним виконавцем всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та з`ясування місця знаходження боржника.
На підставі викладеного, з урахуванням відсутності належних та допустимими доказів ухилення боржника від явки до виконавця та відсутності відомостей, які підтверджували б вичерпність заходів, вжитих державним виконавцем щодо встановлення місця проживання (перебування) боржника, суд доходить висновку, що подання державного виконавця є передчасним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відмова у задоволенні подання про оголошення у розшук боржника не перешкоджає повторному зверненню виконавця до суду у випадку доведеності ним необхідності застосування судом такого заходу.
Керуючись ч. 1 ст. 260, ст. 438 Цивільного процесуального кодексу України, суд
постановив :
У задоволенні подання старшого державного виконавця Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , про оголошення боржника у розшук - відмовити.
Згідно з положеннями ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції-Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Олена ЛОПІНА