Справа № 481/461/26
Провадж.№ 2/481/452/2026
ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13.08.2026 Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Вжещ С.І.,
за участю секретаря судових засідань Юхименко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в м. Новий Буг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
14.04.2026 року до Новобузького районного суду Миколаївської області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики (представлені борговими розписками позичальника) в розмірі 25500,00 доларів США, та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 11089,95 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на початку червня місяця 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (розписку), згідно з яким ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти в сумі 16000 доларів США із зобов`язанням повернути кошти до 28.06.2025. В подальшому 26.06.2025 ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг 15500 доларів США, взявши на себе зобов`язання повернути вказаний борг до 17.07.2025. Загальна сума за двома договорами позики складає 31500 доларів США, з яких відповідач повернув лише 6000 доларів США, неповернутою залишилась сума 25500 доларів США. ОСОБА_2 тривалий час залишок боргу не повертає, неодноразові прохання виконати свої зобов`язання останній ігнорує, уникає спілкування. Враховуючи той факт, що позичальник не виконує умови договору, у позивача з`явилось право вимагати повернення позики.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 року справу розподілено головуючому судді Вжещ С.І.
З метою визначення підсудності суддею Вжещ С.І. 16.04.2026 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» було зроблено запит про місце реєстрації ОСОБА_2 .
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2613601 від 16.04.2026 року ОСОБА_2 зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 17.04.2026 відкрито провадження в справі та призначено справу в порядку загального позовного провадження до підготовчого судового засідання на 11.05.2026 року о 10:00 годині.
Ухвалою суду від 11.05.2026 відкладене підготовче судове засідання до 26.05.2026.
Ухвалою суду від 26.05.2026 закрите підготовче провадження, а справа призначена до розгляду на 09.06.2026 о 11:00.
Ухвалою суду від 09.06.2026 на підставі пункту 2 частини 2 статті 223 ЦПК України відкладено судовий розгляд по справі на 09.07.2026 о 11:00 год., яке було відкладено на 27.07.2026 о 11:00 год.
Ухвалою суду від 27.07.2026 витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал розписки згідно з якою ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти в сумі 16000 доларів США із зобов`язанням повернути кошти до 28.06.2025 та оригінал розписки від 26.06.2025 згідно з якою ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти в сумі 15500 доларів США, взявши на себе зобов`язання повернути вказаний борг до 17.07.2025. У зв`язку з витребуванням доказів в судовому засіданні оголошено перерву до 13.08.2026 року 11:00 год.
06.08.2026 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли витребувані оригінали розписок.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, представник позивача направив до суду заяву про можливість розгляду справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причину своєї неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не подавав.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі відповідача, судом, зі згоди представника позивача, вирішено розгляд справи проводити в заочному порядку, на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.ст. 280, 281 ЦПК України.
При цьому, оскільки в судове засідання сторони не з`явились, суд відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, проводить слухання справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу.
Суд, вивчивши доводи позовної заяви та дослідивши додані до неї письмові документи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з оригіналу розписки ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16000 доларів США із зобов`язанням повернути кошти до 28.06.2025 та оригіналу розписки від 26.06.2025 ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти в сумі 15500 доларів США, взявши на себе зобов`язання повернути вказаний борг до 17.07.2025.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Крім того зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Договір позики у формі єдиного письмового документа між сторонами не укладався, однак це не спростовує факту виникнення між сторонами (фізичними особами) правовідносин з позики грошових коштів, який доведений борговою розпискою, яка хоч і не є формою договору, однак підтверджує її укладення.
Договір позики за своєю правовою природою є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі, одержаної у позику. Законодавець у статті 1047 ЦК України імперативно визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі, якщо позикодавцем є юридична особа. Договори позики між фізичними особами можуть укладатись в усній формі, а на підтвердження їх укладення можуть надаватись, серед іншого, боргові розписки. Судова практика Верховного Суду з цього приводу є усталеною.
Зміст боргової розписки підтверджує домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно істотних умов договору та фіксує факт передачі отримання коштів однією стороною іншій стороні.
Наявність боргової розписки у позивача, як позикодавця, підтверджує факт невиконання відповідачем, позичальником, свого обов`язку повернути отримані у борг грошові кошти у визначений в розписці строк.
Боргова розписка містить достатні відомості для ідентифікації як позичальника (прізвище, ім`я та по батькові, серія та номер паспорту, що відповідають даним паспортного документу ОСОБА_2 ), так і позикодавця (прізвище, ім`я та по батькові).
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.
Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справах. Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалось, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов`язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті.
Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.
Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті.
Так, у постанові від 16 січня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, справа №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов`язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику у розмірі 16000 доларів США із зобов`язанням повернути кошти до 28.06.2025, та 26.06.2025 надав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 15500 доларів США, які відповідач повернув частково, а саме лише 6000 доларів США, решту - 25500,00 доларів США відповідач не повернув, у строк визначений сторонами, протилежного суду не надано.
Враховуючи вище зазначене, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за розписками у розмірі 25500,00 доларів США, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню на вказану суму, яка є еквівалентом, за курсом долара США станом на 09.04.2026( дату звернення до суду з позовом) та становить 1106190 гривень 00 копійок.
Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому вказані витрати також повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
З огляду на вищевикладене, суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі 11089,95 гривень.
Керуючись ст. 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики (представлені борговими розписками позичальника) в розмірі 25500,00 доларів США 00 центів, що станом на день подання позову згідно офіційного курсу НБУ, становить 1106190 (один мільйон сто шість тисяч сто дев`яносто) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11089 (одинадцять тисяч вісімдесят дев`ять) гривень 95 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте районним судом при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, заяви про перегляд заочного рішення, якщо апеляційну скаргу, заяву про перегляд заочного рішення не буде подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 13.08.2026 року.
Суддя Вжещ С.І.