Номер провадження: 22-ц/813/6370/26
Справа № 509/607/26
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Кекс»
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Кекс» про стягнення коштів
встановив:
24 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила стягнути з ОК «Кекс» грошові кошти у розмірі 91113,30 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 02 травня 2024 року між сторонами укладено угоду про розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 12 серпня 2020 року № KS-008-01/0012 за умовами якої відповідач зобов`язався повернути позивачці гроші у розмірі 226226,54 грн протягом одного календарного року з моменту підписання угоди, тобто до 02 травня 2025 року.
18 квітня 2025 року позивачка погодилася на пропозицію відповідача та сторонами укладено меморандум про наміри та взаєморозуміння, яким погоджено графік поетапного повернення зазначених вище коштів строком до 25 грудня 2025 року.
Відповідач частково виконав свої зобов`язання та перерахував їй грошові кошти чотирма платежами на загальну суму 133113,24 грн, однак станом на час звернення з цим позовом до суду, розмір неповернутої частки грошових коштів складає 91113,30 грн, яку ОК «Кекс» не повернув відповідно раніше досягнутих сторонами домовленостей.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОК «Кекс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 93113,20 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОК «Кекс», в інтересах якого діє адвокат Бойко А.В., просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Не заперечуючи факт існування перед відповідачкою боргу у розмірі 91113,30 грн, скаржник посилається на те, що дії були добросовісними та такими, що цілком відповідали вимогам чинного законодавства, тому у його діях відсутні будь-які порушення.
Підтвердженням належного виконання зобов`язань є той факт, що кооперативом уже частково повернуто позивачці грошові кошти в сумі 133 113,24 грн, у той час як затримка у поверненні залишку коштів обумовлена виключно об`єктивними зовнішніми факторами, які не залежать від волі чи дій скаржника, зокрема суттєвим погіршенням макроекономічної ситуації.
Розірвання правовідносин між сторонами відбувалося у період більш стабільних економічних умов, тоді як на момент фактичного повернення коштів ринкова кон`юнктура значно ускладнилася, що вплинуло на можливість своєчасного виконання відповідних дій у повному обсязі.
Посилаючись на факт повномасштабного вторгнення росії в Україну, наслідків спричинених воєнними діями (запровадження воєнного стану, міграція населення, енергетична криза, фінансові труднощі), а також велику кількість інших асоційованих членів, які також виявили намір розірвати персональні меморандуми та повернути кошти як в досудовому, так і в судовому порядку, зазначає, що станом на сьогоднішній день скаржник має велику кредиторську заборгованість перед асоційованими членами, при цьому продовжує здійснювати будівництво будинків та намагається акумулювати грошові кошти для повернення коштів членам, здійснювати виплату заробітної плати, сплачувати грошові кошти підрядникам, податки.
Перераховані вище обставини мають вагомий та об`єктивний (тобто такий, що не залежить від волі кооперативу) вплив на фінансовий стан кооперативу, що і спричинило затримку у виконанні скаржником свого обов`язку по поверненню позивачці сплачених нею внесків.
Водночас, скаржник стверджує, що в жодному разі не відмовляється від виконання його зобов`язань та безумовно здійснить повернення позивачці коштів та здійснює всі залежні від нього заходи аби кооператив не збанкрутував та міг виконувати свої зобов`язання.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу заперечень проти апеляційної скарги позивачка посилається на те, що обставини, якими відповідач обґрунтовує доводи апеляційної скарги, з огляду на положення ст.ст. 526,610, 612 ЦК України не звільняють його від зобов`язання з повернення грошових коштів. Доводи скаржника щодо складної економічної ситуації та воєнного стану не можуть бути підставою для невиконання грошових зобов`язань, оскільки такі обставини є загальновідомими та однаково впливають на всіх учасників цивільних правовідносин. Зазначає, що вона перебуває у складних життєвих умовах, є багатодітною матір`ю та особою з інвалідністю І групи, що додатково підтверджує критичну необхідність своєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, однак навіть за наявності таких обставин, закон не передбачає можливості звільнення боржника від виконання зобов`язань з підстав складного фінансового становища.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (93113,3 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (99840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає, виходячи з такого.
Судом встановлено, що за Персональним меморандумом асоційованого члена кооперативу № KS-008-01/0012 від 12 серпня 2020 року, який розірвано сторонами на підставі угоди від 02 травня 2024 року, відповідач добровільно сплатив позивачці лише частину грошових коштів у розмірі 133113,24 грн від загальної суми 226226,54 грн, тобто розмір заборгованості, що становить різницю між вказаними сумами складає 93113,30 грн, який визнано представником відповідача у відповіді на відзив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з їх обґрунтованості та доведеності. При цьому суд відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як такі, що штучно спрямовані на затягування виконання обов`язку з повернення грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
На стадії апеляційного перегляду справи, так і під час розгляду справи, скаржник не заперечував факт повернення на користь відповідачки грошових коштів не у повному обсязі, зокрема наявність заборгованості в сумі 93113,30 грн.
Як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду, скаржник в апеляційній скарзі фактично посилається на обставини непереборної сили, обумовленні повномасштабним вторгнення росії в Україну та наслідками, спричиненими воєнними діями, про які зазначено в апеляційній скарзі.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Згідно з статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не за виконання договірного зобов`язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання (див. Постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі N 757/58385/16-ц (провадження N 61-17601свп18)).
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер, є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року N 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
Лист ТПП від 28 лютого 2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обстави (див. постанову Верховного Суду від 15 червня2023 у справі № 910/8580/22).
Лист ТПП від 28 лютого 2022 року N 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором (див. постанову Верховного Суду від від 13 вересня 2023 у справі № 910/7679/22).
Отже, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі N 917/1053/18, від 30 листопада 2021 року у справі N 913/785/17, від 25 січня 2022 року у справі N 904/3886/21, від 30 травня 2022 року у справі N 922/2475/21, від 31 серпня 2022 року у справі N 910/15264/21).
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі N 917/1053/18, лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі N 910/15264/21).
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 у справі N 915/531/17, від 26 травня 2020 у справі N 918/289/19, від 17 грудня 2020 у справі N 913/785/17, від 30 листопада 2021 у справі N 913/785/17 та від 07 червня 2023 у справі N 906/540/22).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).
Суд першої інстанції не встановив, а скаржник за допомогою належних та допустимих не довів, що повномасштабне вторгнення росії в Україну, запровадження у зв`язку з цим правового режиму воєнного стану та ряд інших обставин, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, унеможливило належне виконання ним обов`язків з повернення позивачці грошових коштів у розмірі та строки, домовленість про які досягнуто сторонами спочатку в угоді від 02 травня 2024 року про розірвання персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу від 12 серпня 2020 року, а згодом і меморандумі про наміри та взаєморозуміння, укладеного 18 квітня 2025 року.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що наведені скаржником обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Кекс» залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова