Номер провадження: 22-ц/813/3186/26
Справа № 496/405/24
Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» в інтересах якого діє адвокат Жосан Тетяна Юріївна на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 року, постановленого під головуванням судді Горяєва І.М., повний текст рішення складений 11 листопада 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про стягнення заборгованості,-
в с т а н о в и в:
У січні 2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі ТОВ «ООЕК») про стягнення заборгованості, в якому з урахуванням зміни предмету позову просила стягнути з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 1742,27 грн., інфляційні витрати у розмірі 2374,78 грн. за порушення строків оплати за договором про купівлю продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588 від 15.10.2019 року., а також 3 % річних у розмірі 1714,26 грн., інфляційні витрати у розмірі 2334,91 грн. за порушення строків оплати за договором про купівлю продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №832 від 20.01.2020 року, а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та судові витрати що складаються з розміру сплаченого судового збору у розмірі 2 560,16 та витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначила, що ОСОБА_1 та ТОВ «ООЕК» у жовтні 2019 року уклали договір про купівлю продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588, а у січні 2020 року договір про купівлю продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №832. Відповідачем було прострочено виконання зобов`язання за договорами та станом на 01 січня 2024 року сума заборгованості склала 256 015,61 грн. 11 січня 2024 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення вказаної суми заборгованості.
Позивач зазначила, що відповідачем, в період знаходження справи у суді, було погашено заборгованість в загальному розмірі 256 015,61 грн., що підтверджено виписками, однак, у результаті порушення відповідачем умов договорів щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні витрати, 3% річних, моральну шкоду шляхом зміни одних позовних вимог на інші без зміни підстав позову.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 рокупозовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 :
- 3 % річних у розмірі 1742,27 грн., інфляційні витрати у розмірі 2374,78 грн. за порушення строків оплати за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588 від 15.10.2019 р.;
- 3 % річних у в розмірі 1714,26 грн., інфляційні витрати - 2334,91 грн. за порушення строків оплати за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №823 від 20.01.2020 р.;
- моральну шкоду в розмірі 5000 грн. за несвоєчасне виконання умов договорів про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588 від 15.10.2019 р., №832 від 20.01.2020 р.;
- понесені судові витрати, що складаються з розміру сплаченого судового збору в розмірі 2560,16 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , представник ТОВ «ООЕК» звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення в задоволеній частині позову скасувати, постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити, стягнути з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги що обсяги згенерованої електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом між Позивачем та Відповідачем у спірні періоди тривалий час не були підтвердженими ПРАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» та підлягали перевірці останнім з урахуванням достовірності даних щодо обсягів згенерованої електричної енергії приватним домогосподарством за відсутності перевищення обсягу відпуску над встановленою потужністю генеруючої установки в окремих годинах, а також відсутністю обсягів генерації в нічні години. Лише після перевірки цих даних з боку ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» могло бути вирішено питання щодо оплати Позивачу вартості купленої Відповідачем електричної
енергії за договором №588 та №832. Таким чином, станом на дату подачі позову, обсяги згенерованої електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом не були остаточними та підлягали перевірці.
Також, судом не було взято до уваги форс-мажорні обставини, які виникли у зв`язку з впровадженням на території України воєнного стану та неможливість виконання стороною своїх конкретних зобов`язань, і причинно-наслідковий зв`язок між ними.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги безпідставність та необґрунтованість вимог позивача про стягнення моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок прострочення строку оплати за договором.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, неспівмірним та не відповідає фактично наданим послугам.
Крім того, вважає, що при визначені розміру витрат на правничу допомогу, суд не врахував пропорційність стягнутих витрат на правничу допомогу до задоволених позовних вимог.
Також апелянт звернув увагу, що позивачем позовна заява була подана через підсистему «Електронний суд», а тому сума стягнутого судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягала стягненню у розмірі 702,27 грн.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ООЕК» укладено договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588 від 15.10.2019 р. (а.с. 10-11).
Крім того, між ОСОБА_1 та ТОВ «ООЕК» укладено договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №832 (а.с. 12-13).
За вказаними договорами, позивач бере на себе зобов`язання продавати відповідачу електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання об`єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а відповідач бере на себе зобов`язання купувати у споживача електричну енергію за «зеленим» тарифом, встановленим НКРЕКП, в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством, у строки, передбачені договорами.
Згідно пункту 2.3. договорів споживач має право на отримання плати за електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об`єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, за «зеленим» тарифом, відпущеної постачальнику універсальних послуг в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарствам.
Пунктом 4.1 договорів встановлено, що розрахунковим період є календарний місяць. При цьому, оплата за продану електричну енергію, вироблену в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством здійснюється відповідачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно п. 4.2 договорів відповідач повинен перераховувати кошти для оплати проданої позивачем електричної енергії, виробленої з енергії сонячного випромінювання та/або з енергії вітру генеруючою установкою приватного домогосподарства, на поточний рахунок позивача відповідно до заяви-повідомлення.
Згідно п. 4.4 договорів у разі зміни «зеленого» тарифу розрахунки за придбаний відповідачем обсяг відпущеної приватним домогосподарством електричної енергії у мережу, що перевищує. місячне споживання електричної енергії таким приватним домогосподарством, здійснюються відповідно до встановленого НКРЕКП «зеленого» тарифу. Зміни «зеленого» тарифу не потребують внесення відповідних змін до цього договору.
Відповідно до п. 4.6 договорів постачальник (відповідач) щомісяця на основі отриманих показів засобу вимірювальної техніки не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, подає позивачу звіт про покази засобу вимірювальної техніки, обсяги та напрямки перетоків прийнятої-переданої електричної енергії.
За договором №588 від 15 жовтня 2019 року відповідач не здійснив розрахунок за придбану енергію у позивача у липні місяці 2023 за розрахунковий період червень 2023 року, у вересні місяці 2023 року за розрахунковий період серпень 2023 року, в жовтні місяці 2023 року за розрахунковий період вересень 2023 року, в листопаді місяці 2023 року за розрахунковий період жовтень 2023 року, в грудні місяці 2023 року за розрахунковий період листопад 2023 року, та як наслідок за Договором рахується заборгованість в розмірі 128 381,75 грн. Зазначена заборгованість відповідає підписаним актам приймання-передавання товару (електричної енергії) за відповідні періоди.
За договором №832 від 20 січня 2020 року відповідач не здійснив розрахунок за придбану енергію у позивача у липні місяці 2023 за розрахунковий період червень 2023 року, у вересні місяці 2023 року за розрахунковий період серпень 2023 року, в жовтні місяці 2023 року за розрахунковий період вересень 2023 року, в листопаді місяці 2023 року за розрахунковий період жовтень 2023 року, в грудні місяці 2023 року за розрахунковий період листопад 2023 року, та як наслідок за Договором рахується заборгованість в розмірі 127 633,86 грн. Зазначена заборгованість відповідає підписаним актам приймання-передавання товару (електричної енергії) за відповідні періоди.
В зв`язку з тим, що відповідачем було прострочено виконання зобов`язань за договором, позивачем на адресу відповідача засобами електронної пошти в грудні 2023 року було направлено письмову претензію за договором №588 від 15 жовтня 2019 року та письмову претензію за договором №832 від 20 січня 2020 року, в яких зазначено про необхідність погашення заборгованості. Відповідачу запропоновано погасити заборгованість на протязі семи днів з дня отримання претензії.
Стягуючи з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1742,27 грн. за договором №588 від 15 жовтня 2019 року та 3% річних у розмірі 1714,26 за договором №832 від 20 січня 2020 року, суд першої інстанції виходив із наявності заборгованості за укладеним договором.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, за наступних підстав.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Як зазначено у ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений.
Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом - домовленість між індивідуальним побутовим споживачем та постачальником універсальних послуг, яка спрямована на врегулювання цивільних прав та обов`язків під час купівлі-продажу за «зеленим» тарифом електричної енергії, виробленої з енергії сонячного випромінювання.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про альтернативні джерела енергії» електрична енергія, вироблена з альтернативних джерел (зокрема сонячна енергія) виробляється на об`єктах альтернативної енергетики (зокрема генеруючі установки приватного домогосподарства) і може виступати товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Пунктом 4 частини 5 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлений обов`язок для постачальників універсальних послуг купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує 50 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами, та у кожному розрахунковому періоді здійснювати пріоритетну оплату її вартості.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом вірно встановлено, що строк виконання зобов`язання зі сплати вартості проданої електричної енергії встановлений в договорі, однак, незважаючи на умови договору, відповідач не здійснив оплату вартості проданої позивачем електричної енергії в терміни визначені договором.
Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належними та допустимими доказами довів факт укладення договору та наявність заборгованості, проте відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт виконання ним зобов`язань за договором.
Колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги форс-мажорні обставини, оскільки відповідачем не доведено, що вказані форс-мажорні обставини впливають на відносини з контрагентами за укладеними договорами, які унеможливлюють вчасного погашення заборгованості.
Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду про стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 інфляційних витрат у розмірі 2374,78 грн. за договором №588 від 15 жовтня 2019 року та інфляційних витрат у розмірі 2334,91 грн. за договором №823 від 20 січня 2020 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з розрахунку індексації, наданим позивачем, за договором №588 від 15 жовтня 2019 року, розрахунок проведено у період з 01.08.2023 року по 29.02.2024 року на суму 33 291,21 грн., з 01.10.2023 року по 29.02.2024 року на суму 34 013,19 грн., з 01.11.2023 року по 29.02.2024 року на суму 29800,45 грн., у період з 01.12.2023 року по 12.02.2024 року на суму 21 849,40 грн., у період з 01.01.2024 року по 13.02.2024 року на суму 9 382,50 грн. Отже, за договором №588 3% річних - 1742,27, сума інфляційних витрат - 2374,78 грн. (а.с.57, 57зв.)
Як вбачається з розрахунку індексації, наданим позивачем, за договором №832 від 20 січня 2020 року, розрахунок проведено у період з 01.08.2023 року по 29.02.2024 року на суму 32 511,97 грн., з 01.10.2023 року по 29.02.2024 року на суму 32 601,26 грн., з 01.11.2023 року по 29.02.2024 року на суму 29 633, 33 грн., у період з 01.12.2023 року по 12.02.2024 року на суму 23 162,16 грн., у період з 01.01.2024 року по 13.02.2024 року на суму 9 725,14 грн. Отже, за договором №832 3% річних - 1714,26, сума інфляційних витрат - 2334,91 грн.(а.с.58, 58зв.)
Колегія суддів, звертає увагу, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.
За період зазначений позивачем з серпня 2023 року по січень 2024 року відповідно до розрахунків величина індексу споживчих цін не перевищувала поріг індексації у розмірі 103%, а тому сума боргу не може бути проіндексована.
За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат за обома договорами.
Також колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду про стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що з урахуванням того, що позивачем на підтвердження понесення ним моральної шкоди у визначеному розмірі, належних та достатніх доказів надано не було, виходячи із засад виваженості та справедливості, приходить висновку, що достатнім буде відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.
Крім того, колегія суддів не може погодитися в повній мірі з рішенням суду в частині стягненої суми витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, стягуючи витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., виходив із доведеності та обґрунтованості понесених судових витрат у розмірі 10 000 грн., які позивач просив стягнути на його користь.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просила крім іншого стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем наданий договір №27/12 про надання правової допомоги від 27.12.2023 року укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Сергеєв, Боярський і партнери»
Згідно п. 2 Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №27/12 від 27.12.2023 року гонорар за даним Додатком становить 10 000 грн., який сплачується після узгодження акту наданих послуг протягом 60 календарних днів після виставлення рахунку.
05 серпня 2025 року ОСОБА_2 , представник ТОВ «ООЕК» звернулася до суду з запереченнями у яких зазначила, що дана справа про стягнення заборгованості за договором не є складною, а також зважаючи на відсутність інформації щодо кількості часу витраченого адвокатом, відповідач просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу до 500 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19, зауважила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При цьому, колегія суддів, звертає увагу на ту обставину, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд також акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).
З матеріалів справи вбачається, що з урахуванням зміни предмету позову послуги адвоката складають 10 000 грн., колегія суддів, приймає до уваги суму заявлених позовних вимог, а також надані зауваження відповідача, вважає, що витрати на правничу допомогу є не співмірними, з урахуванням чого, колегія суддів приходить висновку про зменшення судових витрат за правничу допомогу до 1 000 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у стягненні інфляційних витрат, в частині стягнення моральної шкоди та стягненні витрат на правову допомогу підлягає зміні, в решті - залишенню без змін.
Відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, судом апеляційної інстанції, судовий збір підлягає перерахуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам, за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції.
Так, позивачем заявлено три позовні вимоги за кожну з яких підлягало сплаті судовий збір у розмірі 1453, 44 грн. х 3, а всього 4360, 32 грн., з урахуванням того, що в судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду в частині стягнення 3% залишено без змін, а в частині інфляційних витрат - скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, а в частині стягнення моральної шкоди зменшено до 10% від заявленої суму, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь ОСОБА_1 за розгляд справи у суді 1 інстанції судового збору у розмірі 1332,32 грн., а з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ООЕК» за розгляд справи в апеляційній інстанції - 2761, 53 грн.
Також, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не в повному обсязі сплачено судовий збір в суді 1 інстанції 2560,16 грн., замість 2906, 88 грн., на користь держави з ОСОБА_1 підлягає стягненню 346,72 грн.
Відповідно до п.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат, тому з урахування викладеного (2761,53 грн. - 1332,32 грн.) з ОСОБА_1 остаточно на користь ТОВ «ООЕК» підлягає стягненню 1429, 21 грн.
З огляду на положення ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна Енергопостачальна компанія» - задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 рокув частині стягнення інфляційних витрат - скасувати.
Ухвалити в цій частині постанову.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2374 гривень 78 копійок за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №588 від 15.10.2019 року та інфляційних витрат у розмірі 2334 гривень 91 копійок за договором про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством №823 від 20.01.2020 року.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 рокув частині стягнення моральної шкоди - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди з 5 000 гривень до 1 000 гривень.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 рокув частині стягнення витрат на професійну правову допомогу - змінити, зменшивши розмір витрат з 10 000 гривень до 1 000 гривень.
В решті рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 вересня 2025 року- залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна Енергопостачальна компанія» (ЄДРПОУ 42114410) судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев`ять) гривень 21 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 346 (триста сорок шість) гривень 72 копійки.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 14 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький