ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м.Суми
Справа №592/18586/25
Номер провадження 22-ц/816/2512/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),
суддів - Сидоренко А. П. , Сізова Д. В.
за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
учасників судового процесу:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Панченко П.Е.,
прокурора Галашан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом ПАНЧЕНКО Поліною Едуардівною, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 травня 2026 року, ухваленого у складі судді Катрич О.М. у місті Суми, повний текст якого виготовлено 29 травня 2026 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, ОСОБА_4
про позбавлення батьківських прав,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У листопаді 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Панченко Поліна Едуардівна звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивований тим, що 01.11.2009 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений шлюб, який був розірваний рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 10.04.2013 у справі № 592/2361/13-ц. У шлюбі народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту свого народження ОСОБА_8 разом з батьком та матір`ю проживали у дідуся з бабусею по батьковій лінії, ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Невдовзі після народження доньки відповідачка припинила належним чином опікуватися дитиною, зловживала алкогольними напоями, почала уходити з дому, часто не поверталася додому ночувати, а потім і взагалі покинула сім`ю. Фактично дитина залишилася у баби та діда, бо батько працював, щоб годувати сім`ю. Навесні 2013 року відповідачка ініціювала розірвання шлюбу та стягнення аліментів, хоча дочка проживала разом з батьком у баби з дідом та була на повному їх утриманні та утриманні батька. Відповідачка витрачала аліменти на себе за окремими винятками. Дізнавшись, що батько має намір звертатися до суду щодо припинення стягнення аліментів з підстав, що дитина знаходиться на повному його утриманні та проживає весь час разом з ним, відповідачка подала заяву і виконавче провадження було закінчене 16.04.2018.
Зазначає, що всі питання щодо виховання дитини вирішуються батьком, дідом та бабою без участі та підтримки відповідачки. Дитина знаходиться на їх повному утриманні.
В свою чергу відповідачка не бере участі ні в повсякденному житті, ні в навчанні, ні в позашкільному розвитку дитини, не цікавиться її здоров`ям, потребами, інтересами чи захопленнями, не приймає участі у фінансових питаннях щодо дитини, не організовує важливих для неї свят чи відпочинку та не приймає участі у важливих для Віолети подіях. Вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків та не бажає стати на бік виправлення, своїм способом життя та ставленням до дочки негативно впливає на дитину та її інтереси, навіть не намагається налагодити з нею зв`язок. Онука звернулася до позивача з проханням ініціювати позбавлення батьківських прав матері щодо неї.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_5 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав суд визнав необґрунтованим, оскільки ґрунтується на поясненнях позивача та розмові спеціаліста служби у справах дітей з відповідачкою у судових засіданнях. Судом відмовлено у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки таке визнання суперечитиме інтересам дитини. Думка малолітньої ОСОБА_6 , яка просила позбавити мати батьківських прав через спосіб її життя, не бажання з нею спілкуватись, судом була оцінена критично та не визнана підставою для задоволення позову зважаючи на відсутність вагомих фактів, які б були підтверджені доказами.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
23 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Панченко П.Е. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що доказом винної поведінки відповідачки та свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками є її особисті свідчення. Під час судового процесу вона жодного разу не висловила бажання змінити ситуацію. З моменту відкриття провадження у справі відповідачка не зробила жодної спроби налагодити стосунки з дочкою. Відмова у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав за практикою Верховного Суду можлива, коли відповідач намагається виконувати батьківські обов`язки, але йому чинять перешкоди матері не створювались перешкоди в участі у вихованні дитини, вона як не проявляла інтересу до дитини, так і після потенційної загрози позбавлення батьківських прав, вона навіть не озвучила наміру та бажання їх виконувати. Вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Сама дитина була ініціатором судового процесу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідачка ОСОБА_10 та третя особа ОСОБА_6 подали апеляційному суду заяви, в якій просять справу розглядати без їх участі, позов відповідачка визнає, а третя особа просить задовольнити.
Прокурор Галашан І.В. у судовому засіданні заперечила проти апеляційної скарги позивача, просила відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Посилалась на те, що в матеріалах справи відсутні докази обставин, на які посилається позивач. Зокрема, немає доказів притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків, зловживання нею алкогольними напоями. Довідка з навчального закладу не є підставою для задоволення позову. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав є немотивованим, ґрунтується на розмовах із зацікавленими у справі особами. Поведінка матері є непослідовною, зокрема, вона нібито не бере участі у вихованні та житті дитини, з іншого боку, вона активно приймає участь у судових засіданнях з питання позбавлення її батьківських прав. Незрозумілою є обізнаність дитини про інститут позбавлення батьківських прав, яка за твердженням позивача сама ініціювала судовий процес в умовах воєнного стану. На думку прокурора позбавлення батьківських прав відповідачки відносно доньки за обставин цієї справи не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Фактичні обставини, установлені судом першої та апеляційної інстанції
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.11.2009, який розірваний рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми 10 квітня 2013 року у справі № 592/2361/13-ц. Крім того, указаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти сплачувати матері дитини ОСОБА_7 (а.с. 24). Станом на 21.05.2018 виконавче провадження із примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми 10 квітня 2013 року у справі №592/2361/13-ц про стягнення з ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої дочки закінчене на підставі заяви стягувача (а.с.9).
Позивач ОСОБА_1 є дідом дитини (а.с.6).
Відповідно до довідки Піщанського старостинського округу №70 від 30.07.2025, онука позивача фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації з 2010 року по теперішній час разом з ним, бабою ОСОБА_9 та батьком ОСОБА_6 (а.с.7,8).
Неповнолітня дитина відповідачки Віолетта навчається у 9 класі Комунальної установи Піщанська ЗОШ І-ІІ ступенів м.Суми Сумської області. ОСОБА_10 за даними закладу у період навчання доньки за дистанційною формою не цікавилася шкільним життям та навчанням дитини, батьківські збори не відвідувала (а.с.10).
Відповідно до висновку Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 07.04.2026 року № 559/27.1/27 Управління вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_10 відносно неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку органу опіки зазначено, що ініціатором процедури позбавлення батьківських прав є сама дитина, яка виявила бажання позбавити свою матір батьківських прав щодо неї Висновок ґрунтується на поясненнях позивача, бесіді з відповідачкою та матеріалах цивільної справи. Умови проживання дитини у селі Піщаному не перевірялись (а.с.61).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Право застосоване судом
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
З урахуванням викладеного в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Оцінка аргументів, викладених в апеляційній скарзі
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення матері батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
У справі, яка переглядається, апеляційним судом на підставі матеріалів справи установлено, що неповнолітня ОСОБА_6 , 2010 року народження, після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу у 2013 році залишилася проживати разом з позивачем (її дідом), бабою та батьком третьою особою у цій справі - ОСОБА_6 .
До позовної заяви ОСОБА_1 в обґрунтування підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_10 відносно її доньки ОСОБА_8 надав лише довідку про місце проживання неповнолітньої онуки та склад їх сім`ї, довідку-розрахунок про відсутність заборгованості батька зі сплати аліментів, а також довідку Комунальної установи Піщанська ЗОШ І-ІІ ступенів м.Суми Сумської області, в якому навчається дитина.
Суди першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку указаним доказам, наданих ОСОБА_1 у їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Зокрема, правильно місцевий суд вказав на те, що позивачем не надано суду докази про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, зловживання алкогольними напоями до цього часу, витрачання аліментів, які сплачувались батьком дитини не за цільовим призначенням.
Доводи апеляційної скарги у контексті висновків суду про недоведеність підстав для позбавлення ОСОБА_10 батьківських прав по суті зводяться лише до того, що місцевий суд не врахував те, що відповідачка визнала позов про позбавлення її батьківських прав і надала пояснення у судовому засіданні 24.02.2026, які підтверджують викладені у позовній заяві обставини, тому вони на думку заявника апеляційної скарги не підлягають доказуванню іншими засобами.
З приводу указаних доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд зауважував, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).
З урахуванням викладеного, місцевий суд обґрунтовано на підставі частини 4 статті 206 ЦПК України постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачкою позову на стадії підготовчого судового засідання (а.с.36, 37).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо критичної оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість.
У зазначеному висновку містяться посилання лише на пояснення позивача, а також на позицію відповідачки про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та донькою, відомостей про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин указаний висновок не містить.
Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для неповнолітньої Віолети, її здоров`я та розвитку, відомостей про заходи, проведені з метою налагодження стосунків матері й доньки.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
У справі, яка переглядається, неповнолітня донька відповідачки ОСОБА_8 у суді першої інстанції висловила бажання позбавити мати батьківських прав, вказала, що не бажає з нею спілкуватись, має образу на неї.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
За установлених обставин цієї справи указана позиція дитини відповідачки ОСОБА_10 не може мати вирішального значення зважаючи на відсутність виняткових обставин.
У цій справі матеріали не дають достатніх підстав для висновку про те, що негативне ставлення дитини до матері зумовлене виключно або переважно протиправною поведінкою відповідачки та що саме позбавлення її батьківських прав є необхідним для захисту дитини. Навпаки, показання свідка ОСОБА_9 свідчать про те, що між матір`ю та дочкою зберігається певний контакт, вони спілкуються, а відповідачка іноді надає дочці матеріальну допомогу. Позивач в судовому засіданні апеляційного суду теж пояснив, що відповідачка йому телефонує та цікавиться життям дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають складний характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Важливим у цій справі є й те, що дитина фактично проживає з батьком, бабою та дідом, перебуває у стабільному сімейному середовищі, навчається. Водночас матеріали справи не містять переконливих доказів того, що збереження юридичного зв`язку між матір`ю та дочкою саме по собі становить загрозу для дитини або перешкоджає її нормальному розвитку.
За таких обставин суд не має достатніх підстав вважати, що сімейний зв`язок між матір`ю та дочкою є настільки зруйнованим і шкідливим для дитини, що його збереження суперечило б її найкращим інтересам.
Колегія суддів також враховує, що позбавлення батьківських прав не є способом покарання одного з батьків за неналежне виконання ним своїх обов`язків у минулому. Його метою є захист дитини, а тому застосування такого заходу повинно бути обумовлено необхідністю усунення конкретної загрози її правам та інтересам.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що позовна заява не містить належного пояснення причин, з яких питання про позбавлення відповідачки батьківських прав порушено саме у листопаді 2025 року в умовах, коли викладені у ній обставини по суті характеризують поведінку ОСОБА_10 з 2013 року, тобто через значний проміжок часу після фактичного припинення спільного проживання матері та доньки. Не наведено й обставин, які б свідчили про виникнення або загострення у безпосередній близькості до моменту звернення до суду такої поведінки відповідачки, яка створювала б для дитини реальну загрозу або зумовлювала необхідність остаточного припинення правового зв`язку з матір`ю в умовах воєнного стану.
Відсутні докази того, що протягом зазначеного тривалого періоду з 2013 по 2025 рік позивач або інші особи, які фактично забезпечували виховання та утримання дитини, зверталися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей чи інших компетентних органів із приводу неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків або необхідності захисту дитини від її поведінки. Не надано суду доказів того, що перед зверненням до суду вживалися заходи, спрямовані на налагодження відносин між матір`ю та дочкою. Зокрема, відсутні звернення позивача чи інших членів його сім`ї до Комісії з питань захисту прав дитини, що утворюється діє при виконкомі місцевої ради, з приводу невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків та вжиття заходів з метою налагодження стосунків матері й доньки чи інших заходів впливу на поведінку матері.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду з дотриманням норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом ПАНЧЕНКО Поліною Едуардівною, залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 14 серпня 2026 року.
Головуючий М. В. Щербаченко
Судді А. П. Сидоренко
Д. В. Сізов