Справа № 450/410/24 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/731/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - приватного виконавця Пиця А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року (повний текст ухвали складено 17 лютого 2026 року) у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про вирішення питання щодо примусового проникнення до житла, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Ескроу Капітал», акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
ВСТАНОВИВ:
у лютому 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. (далі - приватний виконавець Пиць А. А.) звернувся до суду із поданням про вирішення питання щодо примусового проникнення до житла, в якому просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до житла боржника - ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Подання обґрунтоване тим, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 76059382, до складу якого входять: виконавче провадження № 65935605 від 30 червня 2021 року, відкрите на підставі виконавчого напису № 49797, виданого 24 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 51 734 грн 06 коп.; виконавче провадження № 76056883 від 16 вересня 2024 року, відкрите на підставі виконавчого листа № 450/410/24, виданого 05 серпня 2024 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» 31 125 грн 58 коп. заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № 20[телефон приховано] від 11 жовтня 2016 року, заборгованості за кредитним договором № 1001396478301 від 04 вересня 2019 року у розмірі 30 170 грн 56 коп., яка складається з 30 161 грн 05 коп. заборгованості по тілу кредиту, 09 грн 51 коп. заборгованості по відсоткам, судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.; виконавче провадження № 76302821 від 15 жовтня 2024 року, відкрите на підставі дубліката виконавчого листа № 1316/4261/12, виданого 05 квітня 2024 року Пустомитівським районним судом Львівської області про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № МL-600/029/2008 від 06 лютого 2008 року в розмірі 65 312,98 доларів США, що еквівалентно 521 458 грн 83 коп. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, пені в сумі 1 197 279 грн 76 коп., а також судового збору у розмірі 3 219 грн 00 коп.. Так, 30 червня 2021 року ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65935605, 16 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 76056883, а 15 жовтня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 76302821, які скеровано боржнику для виконання. Вказаними постановами зобов`язано боржника виконати обов`язки, передбачені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження», однак такі ним проігноровано та не виконано. 16 вересня 2024 року в межах виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника. 15 жовтня 2024 року в межах виконавчого провадження № 76302821 винесено постанову про арешт коштів та майна боржника. В ході виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_1 отримує дохід від ТОВ «Агромат», ТОВ «Регно Італія УА», ТОВ «ТРН-Інвест», внаслідок чого 16 жовтня 2024 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Крім цього, в ході виконавчих дій встановлено, що за боржником не зареєстровано жодного транспортного засобу, однак на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 . 31 березня 2025 року, 18 липня 2025 року, 29 липня 2025 року та 09 січня 2026 року приватним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_1 скеровано вимоги про надання доступу до майна боржника, а саме до належної йому квартири, з метою перевірки майнового стану боржника і проведення оцінки майна. 09 квітня 2025 року, 23 липня 2025 року, 04 серпня 2025 року та 15 січня 2026 року приватним виконавцем здійснено вихід за адресою місцезнаходження майна боржника, однак ОСОБА_1 дверей не відчинив та доступу до майна не надав. З огляду на викладене, просив подання задовольнити.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року в задоволені подання приватного виконавця Пиця А. А. відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив приватний виконавець Пиць А. А., подавши в лютому 2026 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при винесенні оскарженої ухвали, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що приватним виконавцем не доведено факту перешкоджання йому боржником у доступі до його житла, адже такі висновки спростовуються доказами, доданими до подання, зокрема вимогами про надання такого доступу, а також актами, складеними приватним виконавцем про відмову в такому доступі та відповідною фотофіксацією таких дій, що мало своїм наслідком неможливість вчинення виконавчих дій по опису належного боржнику майна, з подальшою реалізацією такого з метою примусового виконання виконавчих документів, які входять до зведеного виконавчого провадження. Звертає увагу, що не допуск приватного виконавця боржником до належного йому житла, порушує прямий обов`язок останнього, визначений статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що мотиви суду ґрунтуються на припущеннях, а не встановлених судом обставинах.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення приватного виконавця, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним стосовно однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансуміж приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Відповідно до частини першої, пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
У статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
За вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Пунктом 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.
Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.
Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2019 року в справі № К/9901/735/17 та від 12 березня 2020 року в справі № 757/41727/19-ц.
Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця (частина перша статті 439 ЦПК України).
Таким чином, вирішення питання про примусове проникнення до житла віднесено до компетенції суду.
Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване.
Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.
Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.
Такі висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12 березня 2020 року в справі № 757/41727/19-ц та від 17 лютого 2021 року в справі № 761/37339/19.
Наведене також свідчить, що під час розгляду подання приватного виконавця щодо примусового проникнення до житла боржника, суд першої інстанції перевіряє підставність та обґрунтованість вимог приватного виконавця, а саме доведеність факту невиконання боржником судового рішення та перешкоджання ним у вчиненні виконавчих дій.
При цьому під час розгляду зазначеної процесуальної вимоги, пред`явленої на стадії виконання судового рішення, суд першої інстанції не здійснює оцінку підставності права власності боржника на житлове (нежитлове) приміщення, дозвіл на примусове проникнення до якого просить надати приватний виконавець, а також права користування цим приміщенням іншими особами.
Правовий аналіз наведених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм, а також правових висновків, дає підстави виснувати, що законодавець та судова практика збалансували права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому, питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.
Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем до подання не додано доказів на підтвердження перешкоджання йому з боку боржника ОСОБА_1 у вчиненні опису й арешту його майна. Також суд вказав, що виходячи з матеріалів справи існують обґрунтовані сумніви щодо перебування боржника за адресою належного йому нерухомого майна (квартири). Крім цього, доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 на території України суду також не надано, як і не надано доказів звернення приватного виконавця до уповноваженого підрозділу ТЦК та СП, з огляду на введений в країні воєнний стан, про надання інформації щодо можливої мобілізації останнього. Також приватним виконавцем не додано доказів на підтвердження працевлаштування ОСОБА_1 та отримання ним прибутку у 2025 - 2026 роках. Тобто, приватним виконавцем не подано до суду належних доказів на підтвердження вжиття відповідних дій з метою встановлення контакту із боржником, а перебування приватного виконавця поблизу будинку № 2 «А», за адресою Львівська область, Львівський район, с. Зимна Вода, вул. Тичини, що стверджується роздруківками фотографій, не може підтверджувати факт перешкоджання такою особою у вчиненні опису й арешту його майна.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Звертаючись до суду з вказаним поданням, приватний виконавець, вказував, що виконавчі документи у рамках зведеного виконавчого провадження, яке перебуває на його виконанні, боржником не виконано, а проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника, зокрема, рухомого майна, яка перебуває у належній боржнику квартирі, не виявляється можливим, оскільки останнім не було надано доступу до цієї квартири.
Матеріали справи містять докази про те, що боржник ОСОБА_1 був обізнаний як про наявність відкритих виконавчих проваджень, в подальшому об`єднаних у зведене виконавче провадження, а також щонайменше тричі про намір приватного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту його майна, яке перебуває у належній йому на праві власності квартирі, проте у визначений день та час не надав можливості приватному виконавцю вчинити таку виконавчу дію, що підтверджено належними доказами, а саме актами приватного виконавця та відповідною фото фіксацією.
Тобто, має місце перешкоджання боржником у здійсненні приватним виконавцем виконавчих дій, визначених законом, які за даних обставин є домірними у зведеному виконавчому провадженні, з метою його повного та реального виконання.
Судами встановлено, що приватним виконавцем, до моменту звернення з даним поданням, вчинено в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, іншого рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу, проте такі виявились без результативними, адже постанови про звернення стягнення на грошові кошти не виконані, а іншого рухомого майна, за боржником не зареєстровано.
Також судами встановлено, що боржник вчиняє дії, що унеможливлюють (ускладнюють) процес виконання, адже декларації про доходи не подав, на виклики приватного виконавця не з`являється.
При цьому колегія суддів враховує, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (частини друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення (постанова Верховного Суду від 28 травня 2019 року в справі №905/2458/16).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі 619/562/18 зазначено, що: «належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України».
Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, за встановлених у цій справі обставин, необґрунтована відмова суду у задоволенні подання приватного виконавця, свідчить про те, що останній вчинив всі необхідні дії, спрямовані на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу, проте виконавчі документи залишаються невиконаними, що може бути підставою для оскарження дій та/або бездіяльності приватного виконавцями стягувачами у зведеному виконавчому провадженні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення подання приватного виконавця.
Щодо мотивів суду про те, що приватним виконавцем не встановленого місцеперебування боржника, зокрема, чи не призваний такий за мобілізацією, такі не мають правового значення під час вирішення питання про примусове проникнення до житлового приміщення, оскільки про такі обставини, які за визначених законом умов (пункт 1 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження») можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження, приватного виконавця зобов`язаний повідомляти саме боржник (частина четверта, п`ята статті 19 та частина перша статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»), а на виконавця не покладено обов`язку щодо їх з`ясування.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду підлягає скасуванню, з прийняття нового судового рішення про задоволення подання.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича задовольнити.
Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року скасувати, прийнято нове судове рішення.
Поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про примусове проникнення до житла задовольнити.
Надати приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Пицю Андрію Андрійовичу дозвіл на примусове проникнення до житла боржника - ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич