Справа № 2-2957/06
№ 4-с/183/34/26
У Х В А Л А
14 серпня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.
секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, боржник - Військова частина НОМЕР_1 ,
за участю:
державного виконавця Ведмідя І.О.,
представника боржника Корой В.Л., -
в с т а н о в и в:
14 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича, у якій просив:
-визнати протиправними дії та рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року без прийняття до виконання;
-скасувати повідомлення № 100149/4 від 02.07.2026 року державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича про повернення виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року без прийняття до виконання;
-зобов`язати державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідя Ігоря Олександровича прийняти до виконання виконавчий лист № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-2957/06, та відкрити виконавче провадження, з дотриманням вимог ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано виконавчий лист № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року № 2-2957/06 про зобов`язання боржника - Військової частини НОМЕР_1 провести ремонт житлового та нежитлових приміщень, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачальних труб квартири АДРЕСА_1 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги.
23 червня 2026 року стягував звернувся до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання судового рішення, відкриття виконавчого провадження.
Між тим, 09.07.2026 року заявником було отримане повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу, на підставі п.9 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», яке обґрунтоване тим, що до відділу не подано жодного рішення щодо скасування закінченого виконавчого провадження.
Зазначене повідомлення ОСОБА_1 вважає незаконним, звертає увагу, що він подав заяву про відкриття нового виконавчого провадження, а не про відновлення закінченого виконавчого провадження у 2019 році.
Своєю заявою від 23.06.2026 року він мав на меті позитивного настання очікуваного законного юридично-правового наслідку, а саме виконання судового рішення.
На думку ОСОБА_1 державний виконавець безпідставно застосував норму п.9 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Зауважує на неправомірність попереднього застосування п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», в контексті Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» для закінчення виконавчого провадження, яке державним виконавцем фактично залишилося без виконання судового рішення.
Вважає, що в діях колишніх державних виконавців станом на 01.12.2019 року панувала повна відсутність розуміння верховенства права, які разом з судом залишили поза увагою висновки Верховного суду України по справі щодо пріоритетності законів.
ОСОБА_1 зазначає, що не може користуватися своїм майном через невиконання судового рішення, і системне перешкоджання виконанню шляхом протиправного закінчення виконавчого провадження без виконання судового рішення за надуманими підставами, через порушення процедури, невиконання норм матеріального права відповідальними особами виконавчої служби.
На думку скаржника не скасування попередньої постанови державного виконавця про протиправне закінчення виконавчого провадження без виконання судового рішення, та невжиття заходів з примусового виконання цього рішення, відбулося не з його вини та волі, не внаслідок його процесуальної поведінки, не було пов`язане з недотримання ним процесуальних обов`язків, норм матеріального права у правовідносинах з уповноваженим органом виконавчої служби та боржником, не було пов`язане з фактами не оскарження відповідних судових актів.
Таким чином, невиконання судового рішення, що набрало законної сили, призвело до порушення прав стягувача, тому він звернувся до суду з означеною скаргою.
У запереченнях на скаргу державний виконавець зазначає, що 01 липня 2027 року до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від стягувача надійшла заява та виконавчий лист № 2-2957/06, виданий 23.10.2012 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про зобов`язання 194-й понтонно-мостового загону Державної спеціальної служби транспорту провести ремонт житлового та нежитлових приміщень, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачальних труб квартири АДРЕСА_1 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги. Під час здійснення обов`язкової перевірки виконавчого документа державним виконавцем було встановлено, що 06.12.2019 року державним виконавцем Новомосковського відділу державної виконавчої служби вже було закінчено виконавче провадження з виконання даного виконавчого документа, на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Єдиний законний механізм відновлення провадження у такому випадку визначений статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з цією нормою, виконавче провадження підлягає відновленню виключно у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку. Воно відновлюється не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення. Станом на 01.07.2026 року (день пред`явлення документа для виконання) та на момент винесення оскаржуваного повідомлення, до органу ДВС не було надано жодного рішення суду про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.12.2019 року.
Державний виконавець звертає увагу, що ним дотримано строки та законність процесуального рішення. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо «виконавче провадження з виконання такого документа було закінчено відповідно до пунктів 1-3, 5-7, 9-11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону». Таким чином, у державного виконавця виник імперативний (обов`язковий) законодавчий обов`язок повернути документ стягувачу. Оскаржуване Повідомлення про повернення виконавчого документа було винесене державним виконавцем 02 липня 2027 року, тобто на наступний робочий день після його отримання. Цим повністю дотримано вимоги ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», яка надає виконавцю 3 робочі дні для перевірки документа та винесення відповідного повідомлення.
У запереченнях на скаргу представник боржника - військової частини НОМЕР_1 зазначає, що зі змісту скарги ОСОБА_1 вбачається, що він звернувся 23.06.2026 року до Самарівського відділу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 2-2957/06 від 23.10.2012 року, виданого на підставі судового рішення про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 вчинити певні дії щодо майна. Разом із тим самим скаржником підтверджується, що зазначений виконавчий документ вже перебував на виконанні в органі державної виконавчої служби, зокрема у виконавчому провадженні № 125829695, яке було закінчено у 2019 році. При цьому постанова про закінчення зазначеного виконавчого провадження станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою від 23.06.2026 не була скасована та не була визнана судом незаконною. Отже, фактично заявник звернувся не щодо відкриття нового, раніше неіснуючого виконавчого провадження, а з вимогою повторно розпочати примусове виконання, у зв`язку з уже закінченим виконавчим провадженням. Саме така процесуальна ситуація має принципове значення для правильного застосування Закону України «Про виконавче провадження».
На переконання боржника закон не передбачає можливості повторного відкриття закінченого виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення, зокрема, на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. Разом із тим наведена норма не може тлумачитися ізольовано від положень статей 39-41 Закону. Згідно з абзацом другим частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»: «Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом». Ця норма є прямою та імперативною. Тобто сам факт подання стягувачем нового звернення із заявою про примусове виконання та пред`явлення ним оригіналу виконавчого документа не створює правової можливості для повторного відкриття вже закінченого виконавчого провадження, про що наголошував неодноразово Верховний Суд. Твердження ОСОБА_1 про те, що його заява від 23.06.2026 року була заявою саме про «відкриття нового виконавчого провадження», не відповідає правовим наслідкам попереднього закінчення виконавчого провадження.
На думку представника боржника належним процесуальним механізмом у такій ситуації є не нове відкриття, а відновлення виконавчого провадження, а сам факт подання стягувачем нового звернення із заявою про примусове виконання та пред`явлення ним оригіналу виконавчого документа не створює правової можливості для повторного відкриття вже закінченого виконавчого провадження.
Зауважує, що сам по собі принцип обов`язковості судового рішення та гарантія його виконання державою не заперечуються. Однак зазначені норми не скасовують встановленої Законом України «Про виконавче провадження» процедури та не надають державному виконавцю повноважень відкривати провадження, всупереч прямій забороні частини першої статті 40 Закону.
У даному випадку неможливість прийняття виконавчого документа до нового провадження зумовлена не характером судового рішення як такого, а його процесуальним статусом після попереднього закінчення виконавчого провадження. Тобто виконавчий документ, який уже був предметом закінченого виконавчого провадження, не може бути використаний як підстава для обходу процедури відновлення цього провадження.
ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду є рішенням немайнового характеру, оскільки зобов`язує військову частину провести ремонт та заміну певного майна. Ця обставина сама по собі не вирішує питання щодо можливості повторного відкриття вже закінченого виконавчого провадження. Дійсно, рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна може виконуватися органами державної виконавчої служби в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», із урахуванням положень Закону № 4901-VI. Але це питання стосується порядку виконання чинного виконавчого провадження, а не можливості повторно відкрити провадження після його законного закінчення.
Так, протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.07.2026 року скаргу передано на розгляд судді Сороки О.В. (т.3, а.с.134).
Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В. від 31 липня 2026 року відкрите провадження за скаргою (т.3, а.с. 193).
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, причина неявки суду не відома.
Державний виконавець в судовому засідання заперечував проти задоволення скарги, з підстав, викладених ним у відзиві.
Представник боржника в судовому засіданні заперечував проти задоволення поданої ОСОБА_1 скарги, з підстав, викладених ним у запереченнях на скаргу, звернув увагу на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У відповідності до ч.2 ст. 450 ЦПК України, неявка в судове засідання учасників справи, повідомлених належним чином, не є перешкодою для розгляду скарги.
Розглянувши скаргу та подані до неї матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до статті Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль, де сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи, що відповідає приписам ст. 447 ЦПК України.
Згідно п. а ч.1, ч.4 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у 10-денний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У відповідності до ч.5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30.07.2008 року 194-го понтонно-мостовий загону Державної спеціальної служби транспорту зобов`язаний провести ремонт житлового та нежитлового приміщення, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачання труб квартири АДРЕСА_1 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги.
В провадженні Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2-2957/06, виданий 23.11.2009 року Апеляційним судом Дніпропетровської області (ВП № 25829695).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону).
Відповідно до частини першої, пункту першого частини другої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
У частині шостій статті 26 Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
06 грудня 2019 року, керуючись п. 11 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження (т.3 а.с. 166).
11.06.2026 року Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області, на адресу ОСОБА_1 , за його заявою, було направлено оригінал виконавчого листа № 2-2957/06 від 23 жовтня 2012 року № 2-2957/06 про зобов`язання боржника - Військової частини НОМЕР_1 провести ремонт житлового та нежитлових приміщень, а також заміну санітарно-технічного обладнання, системи опалення та водопостачальних труб квартири АДРЕСА_1 та провести перерахунок оплати за фактично надані комунальні послуги (т.3, а.с. 168).
23 червня 2026 року стягувач звернувся до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання судового рішення, відкриття виконавчого провадження, яке було зареєстроване державною виконавчою службою 01.07.2026 року.
02.07.2026 року Державним виконавцем Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ведмідь Ігорем Олександровичем винесене повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке мотивоване тим, що 06.12.2019 року державним виконавцем було закінчене виконавче провадження, на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». До відділу не надано жодного рішення про скасування закінчення виконавчого провадження, а тому керуючись п.9 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.
Дії та рішення державного виконавця Бєлов О.М. вважає незаконними та протиправними, наполягає на відкритті нового виконавчого провадження після закінченого виконавчого провадження, тому, в строки, визначені процесуальним законом, звернувся до суду з значеною скаргою.
Як зазначав суд вище, 06 грудня 2019 року, керуючись п. 11 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження (т.3 а.с. 166).
Заявник ОСОБА_1 оскаржив зазначене рішення, ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.02.2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні скарги в повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червеня 2020 року зазначену ухвалу було залишено без змін.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у свій постанові від 07 травня 2025 року у справі № 755/19644/17, провадження № 61-2630св25, зробив висновок про те, що наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону), зокрема, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу буде визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку (частина перша статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).
У даному випадку постанова про закінчення виконавчого провадження оскаржена стягувачем, не скасована судом та не визнана незаконною, а тому у державного виконавця при повторному зверненні ОСОБА_1 із заявою про відкриття нового виконавчого провадження, були відсутні правові підстави для відкриття виконавчого провадження, як на тому наполягав ОСОБА_1 .
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Суду не надано належних та допустимих доказів про те, що державний виконавець, приймаючи повідомлення 02.07.2026 року про відмову у відкриття виконавчого провадження діяв всупереч вимогам спеціального закону, оскільки виконавче провадження за рішенням немайнового характеру вже закінчено у зв`язку з вичерпанням усіх можливих заходів та вчиненням виконавцем дій, передбачених законом, таке провадження не може бути розпочате чи відновлене заново.
Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо повернення виконавчого листа без прийняття до виконання, боржник - Військова частина НОМЕР_2 , - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 днів з моменту її оголошення.
Суддя Сорока О.В.