Справа №: 398/1703/26
провадження №: 2/398/2541/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"14" серпня 2026 р.Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрії в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє представник, адвокат Руссу Надія Олексіївна, до ОСОБА_2 , в інтересах та від імені якого діє представник, адвокат Гулий Андрій Васильович, про стягнення аліментів на утримання дитини,
встановив:
Стислий виклад позиції сторін
ОСОБА_3 (на час звернення до суду - ОСОБА_4 ), від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , 25 березня 2026 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна заява обґрунтована тим, що з 30 грудня 2011 року позивач перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають сина ОСОБА_7 . Спільне проживання сторони припиняли неодноразово, однак мирилися заради сина. Причиною припинення спільного проживання позивач зазначає те, що відповідач постійно зловживає спиртними напоями, вчиняє в сім`ї сварки, застосовує до неї та дітей психологічне насильство, приховує свої доходи і не надає коштів на утримання неповнолітнього сина. Як подружжя сторони не проживають разом близько року; позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання сина, позивач вимушена звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів. Посилаючись на ст. 180 та ч. 3 ст. 181 СК України, позивач зазначає, що відповідач працює головним державним інспектором праці, має постійний заробіток понад 20 000 гривень та одержує пенсію по інвалідності, у зв`язку з чим з нього підлягають стягненню аліменти у заявленому розмірі.
Відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_8 , у відзиві просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 гривень.
Заперечуючи проти позову, відповідач наводить такі доводи. Твердження позивача про зловживання ним спиртними напоями, вчинення сварок, застосування психологічного насильства, приховування доходів і ненадання коштів на утримання сина є голослівними та не підтверджені належними доказами. Надані позивачем відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб самі по собі не доводять, що дитина перебуває на повному утриманні матері. Відповідач є власником житлового будинку, у якому проживає разом із сином, забезпечує дитині належні умови проживання, своєчасно сплачує комунальні послуги та є єдиною особою в сім`ї, яка має посвідчення водія і щоденно возить сина до навчального закладу і назад, несучи пов`язані з цим витрати.
Основним доводом відзиву є те, що відповідач не проживає окремо від дитини, а проживає разом із нею за однією адресою. Посилаючись на ч. 2 ст. 181 СК України, відповідач стверджує, що законодавець пов`язує сплату аліментів саме з фактом окремого проживання платника від дитини, а за ч. 3 цієї ж статті аліменти присуджуються на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. На обґрунтування цієї позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц та від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20. Посилаючись також на ст. 179 СК України, за якою аліменти є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в її інтересах, відповідач вважає, що стягнення з нього аліментів за умови, що дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечило б ст. 181 СК України.
Відповіді на відзив та заперечень сторони не подавали.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою судді від 28 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відзив на позовну заяву подано відповідачем 27 травня 2026 року, тобто з пропуском встановленого ухвалою суду строку. У судовому засіданні 28 травня 2026 року за клопотанням відповідача та за відсутності заперечень позивача суд поновив строк на подання відзиву і прийняв його до розгляду, надавши водночас обом сторонам додатковий час для подання заяв по суті справи та доказів.
1 червня 2026 року від позивача надійшли заява про приєднання до матеріалів справи копії рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року про розірвання шлюбу та заява про виклик до суду і допит як свідка малолітнього сина сторін.
20 липня 2026 року від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи копії відповіді Олександрійського районного відділу поліції від 03 липня 2026 року та копії постанови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року.
У судовому засіданні 13 серпня 2026 року зазначені докази долучено до матеріалів справи за відсутності заперечень відповідача.
Клопотання про виклик і допит як свідка малолітнього сина сторін у судовому засіданні 13 серпня 2026 року відкликано представником позивача, у зв`язку з чим суд залишив його без розгляду.
Відповідач у судовому засіданні 13 серпня 2026 року заявив про намір подати додаткові докази на підтвердження понесених ним витрат на утримання дитини. На запитання суду про причини неподання таких доказів у встановлений строк відповідач поважних причин не навів; клопотання про відкладення розгляду справи для подання доказів не заявляв. За таких обставин суд, керуючись ч. 8 ст. 83 ЦПК України, розглядає справу за наявними у ній доказами.
Пояснення позивача та її представника у судовому засіданні
Представник позивача підтримала позовні вимоги та зазначила, що відповідач у категоричній формі заперечує проти сплати аліментів і після звернення позивача до суду жодних витрат на утримання сина не несе, а витрати, на які він посилається (лікування зубів та інші), були понесені раніше, у період шлюбу. Наголосила, що подружжя сторін фактично не існує, а спільним у них залишається лише проживання в одному будинку, і що відповідач не підтвердив, що саме він утримує дитину.
Позивач пояснила, що якби відповідач добровільно надавав допомогу на утримання дитини, вона до суду не зверталася б. За її поясненнями, відповідач сплачує лише комунальні послуги за будинок, продукти харчування купує тільки для себе, тоді як харчування дитини, придбання одягу і взуття, шкільні збори, лікування та ремонт речей дитини забезпечує вона за рахунок власного заробітку. У період, коли відповідач перебував на лікуванні і не міг возити сина до школи, позивач власним коштом наймала для цього сусідів або таксі. З 1 травня 2026 року відповідач повідомив дитину, що більше не возитиме її до школи. Домовленості про утримання сина між сторонами немає, вони не спілкуються, а питання, пов`язані з потребами дитини, вирішуються ситуативно, у тому числі через саму дитину.
Позивач стверджує, що саме вона несе основну частину обов`язків з утримання дитини, тоді як відповідач бере в цьому участь лише ситуативно і на власний розсуд. Єдиним способом забезпечити належне утримання сина позивач вважає стягнення аліментів у судовому порядку.
Пояснення відповідача та його представника у судовому засіданні
Відповідач проти позову заперечував, підтримавши доводи відзиву. Пояснив, що проживає в одному житловому будинку разом із позивачем і сином, при цьому кожен із них займає окрему кімнату, а спільного побуту сторони не ведуть: у будинку два холодильники, кожна зі сторін готує їжу окремо. Підтвердив, що зняв позивача з реєстрації місця проживання за цією адресою як власник будинку, а також що між сторонами триває спір про поділ майна подружжя.
Відповідач пояснив, що жодної домовленості з позивачем про порядок утримання сина немає, оскільки сторони не спілкуються, а будь-яка спроба розмови переростає в конфлікт. Свою участь в утриманні дитини визначив як оплату комунальних послуг за будинок, у якому проживають три особи, перевезення сина до навчального закладу власним автомобілем, надання кишенькових коштів у шкільні дні, а також кілька разових витрат, понесених раніше, - придбання верхнього одягу, оплату лікування зубів та ремонт велосипеда. На запитання суду про те, які саме витрати на утримання дитини він поніс упродовж попереднього місяця, конкретної відповіді не надав.
Крім того, відповідач посилався на перенесене онкологічне захворювання, проходження хіміотерапії та променевої терапії і потребу в періодичних обстеженнях. Пояснив також, що має зареєстровану пасіку на 80 бджолосімей та є власником, крім будинку, у якому проживають сторони, іншого житлового будинку, земельної ділянки й автомобіля.
Відповідаючи на запитання суду щодо можливості врегулювання спору, відповідач назвав прийнятним для себе щомісячний внесок на утримання сина у розмірі близько п`яти тисяч гривень і підтвердив, що ця сума відповідає одній четвертій частині його доходу. Водночас домовленості сторони не досягли, оскільки відповідач заперечує проти примусового стягнення з нього цих коштів за рішенням суду.
Представник відповідача підтримав доводи відзиву та просив у позові відмовити.
Відповідно до ч. 9 ст. 279 ЦПК України судові дебати у спрощеному позовному провадженні не проводяться; сторонам надано можливість висловити доповнення та репліки, після чого суд оголосив завершеною стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і перейшов до ухвалення рішення, про відкладення ухвалення якого на 14 серпня 2026 року повідомив учасників справи.
У судовому засіданні 14 серпня 2026 року проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення. Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України суд повідомив учасників справи, що повне судове рішення буде складено протягом п`яти днів, як це передбачено ч. 6 ст. 259 ЦПК України для справ, розглянутих у порядку спрощеного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Щодо походження дитини та сімейного стану сторін
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 30 грудня 2011 року Протопопівською сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області, актовий запис № 30, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 30 грудня 2011 року зареєстровано шлюб; після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_9 ».
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 06 вересня 2013 року Протопопівською сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області, актовий запис № 23, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , батьками якого записані ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Станом на час вирішення спору дитині виповнилося 12 років, тобто відповідно до ст. 6 СК України вона є малолітньою.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2026 року у справі № 398/520/26, яке набрало законної сили 25 травня 2026 року, шлюб між сторонами розірвано та після набрання рішенням законної сили змінено прізвище позивача з « ОСОБА_9 » на дошлюбне « ОСОБА_10 ». Цим рішенням установлено, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, спільного господарства подружжя не веде.
Про наявність інших дітей або непрацездатних членів сім`ї, які перебувають на його утриманні, відповідач не заявляв.
Щодо місця проживання сторін і дитини
Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 52 від 28 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані чотири особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 239 від 13 травня 2026 року за тією ж адресою зареєстровані три особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки позивача знято з реєстрації місця проживання за цією адресою.
На підставі пояснень сторін суд встановив, що фактично позивач, відповідач і малолітній син сторін проживають в одному житловому будинку за вказаною адресою, кожен із них займає окрему кімнату, спільного побуту сторони не ведуть, а між ними існує невирішений спір про поділ майна подружжя.
Щодо участі батьків в утриманні дитини
Судом встановлено, що домовленості між батьками про порядок і розмір участі кожного з них в утриманні сина не досягнуто. Ця обставина визнана обома сторонами.
Харчування дитини, придбання для неї одягу, забезпечення шкільних потреб та повсякденний догляд здійснює позивач; ця обставина відповідачем не заперечувалася.
Участь відповідача в утриманні сина полягає в оплаті комунальних послуг за житловий будинок, у якому проживають три особи, у перевезенні дитини до навчального закладу, у наданні кишенькових коштів у шкільні дні та в разових витратах, понесених у минулому. Жодних письмових доказів систематичного надання ним коштів на утримання дитини відповідач суду не подав, а розміру витрат, понесених ним за останній місяць, не назвав.
Щодо матеріального становища та стану здоров`я відповідача
Відповідач працює головним державним інспектором праці Управління Держпраці та одержує пенсію по інвалідності. Крім того, за його поясненнями, він має зареєстровану пасіку на 80 бджолосімей та є власником житлового будинку, у якому проживають сторони, іншого житлового будинку, земельної ділянки й автомобіля.
Жодних медичних документів на підтвердження посилань відповідача на стан здоров`я, а також даних про розмір витрат на лікування суду не надано. Вимог або клопотань про зменшення розміру аліментів у зв`язку зі станом здоров`я відповідач не заявляв.
Щодо характеру стосунків між сторонами
Відповідно до відповіді Олександрійського районного відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області від 03 липня 2026 року, позивач неодноразово зверталася до поліції з приводу вчинення щодо неї домашнього насильства: 27 січня 2026 року, 23 квітня 2026 року, 01 червня 2026 року та 16 червня 2026 року. За кожним із цих звернень стосовно відповідача виносився терміновий заборонний припис.
Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 липня 2026 року у справі № 398/4598/26 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме у вчиненні 03 липня 2026 року домашнього насильства психологічного характеру щодо колишньої дружини, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
Ці обставини суд враховує не як підставу для стягнення аліментів, а виключно як такі, що характеризують стосунки між сторонами та підтверджують об`єктивну неможливість досягнення ними домовленості про порядок утримання дитини.
Норми права, які застосував суд
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно з ч. 3 цієї ж статті сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини; той із батьків, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Стаття 180 СК України встановлює, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Згідно з ч. 5 цієї ж статті той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Мотивована оцінка і висновки суду
Суду належить вирішити такі правові питання:
- чи є проживання платника аліментів в одному житловому приміщенні з дитиною та з тим із батьків, який звернувся з позовом, перешкодою для присудження аліментів за рішенням суду;
- чи виконує відповідач обов`язок з утримання дитини добровільно і в достатньому обсязі;
- який розмір аліментів відповідає інтересам дитини та вимогам ст. 182, 183 СК України.
Щодо доводу відповідача про неможливість стягнення аліментів у зв`язку зі спільним проживанням
Цей довід суд відхиляє з таких підстав.
Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, встановлений ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, є безумовним. Стаття 141 СК України прямо передбачає, що ні розірвання шлюбу між батьками, ні проживання їх окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини. Отже, факт спільного або роздільного проживання сам по собі обсяг обов`язку з утримання не змінює.
Частини 2 і 3 ст. 181 СК України регулюють різні способи виконання цього обов`язку. Частина 2 стосується участі в утриманні дитини за домовленістю між батьками і справді згадує того з них, хто проживає окремо від дитини. Натомість частина 3 регулює присудження аліментів за рішенням суду і жодної умови щодо окремого проживання платника не містить; вона визначає лише те, на чию користь присуджуються аліменти - на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
У цій справі встановлено, що малолітній син сторін проживає в одному житловому будинку з обома батьками. Отже, позивач є тим із батьків, разом з яким проживає дитина, у розумінні ч. 3 ст. 181 СК України, і має право на звернення до суду з цим позовом.
Тлумачення, яке пропонує відповідач, означало б, що дитина, батьки якої через невирішений спір про поділ майна вимушено проживають в одному будинку в умовах конфлікту, позбавляється судового захисту свого права на утримання. Такий підхід суперечив би ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 3 і 27 Конвенції про права дитини, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» та ч. 8 ст. 7 СК України.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц та від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 суд вважає безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
У справі № 711/8561/16-ц мати дітей виїхала за кордон, діти протягом семи місяців проживали з батьком, з якого на її користь стягувалися аліменти; предметом спору було припинення стягнення аліментів. У справі № 596/826/21-ц батьки проживали окремо за різними адресами, а дитина з 15 грудня 2020 року проживала з батьком. У справі № 760/4661/20 батьки проживали окремо з 2018 року, а одна з дітей з квітня 2019 року проживала з батьком; предметом спору було припинення стягнення аліментів на цю дитину.
Спільною і визначальною для всіх трьох справ є обставина, якої у цій справі немає: дитина проживала окремо від одержувача аліментів, разом із платником, а спір зводився до того, на чию користь мають надходити кошти. Саме в цьому контексті Верховний Суд і сформулював висновок про те, що аліменти можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере активну участь у її вихованні. У справі, що розглядається, дитина проживає з обома батьками, а тому наведені висновки до спірних правовідносин не застосовуються.
Натомість суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 642/80/18, ухваленій у подібних правовідносинах. У цій справі дитина фактично проживала почергово у кожного з батьків, а батько, заперечуючи проти позову, посилався на те, що добровільно утримує сина, придбаває йому одяг, взуття, продукти харчування та сплачує комунальні платежі, у зв`язку з чим підстав для стягнення аліментів немає. Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що добровільний порядок сплати аліментів у грошовій або натуральній формі виключає право стягувача на їх стягнення в судовому порядку. Апеляційний суд це рішення скасував і стягнув аліменти з батька на користь матері, виходячи з того, що з матір`ю дитина проживає більшість часу, а отже на матір покладено більше турбот щодо утримання дитини.
Залишаючи постанову апеляційного суду без змін, Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків з утримання неповнолітніх дітей, зокрема сплати аліментів, залежить від домовленості між ними, однак у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом, і в цьому разі аліменти можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі. Доводи батька про те, що він не ухилявся від утримання сина, добровільно ніс витрати, пов`язані з його проживанням, навчанням, дозвіллям, лікуванням та харчуванням, що дитина проживає почергово у кожного з батьків і що батьки порівну несуть затрати на дитину, Верховний Суд відхилив як такі, що висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо доводу відповідача про добровільне виконання ним обов`язку з утримання дитини
Відповідно до ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Обидві сторони в судовому засіданні визнали, що такої домовленості між ними не досягнуто, спілкування між ними відсутнє, а питання, пов`язані з потребами дитини, вирішуються ситуативно. Ця обставина визнана обома сторонами, підстав сумніватися в достовірності такого визнання або в його добровільності суд не має, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вона не потребує доказування.
За відсутності домовленості між батьками той із них, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3). Отже, сама лише незгода відповідача зі стягненням аліментів у примусовому порядку правового значення не має.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що він належним чином і в достатньому обсязі утримує сина добровільно, суд виходить із того, що обов`язок довести цю обставину покладається саме на відповідача (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Цивільному процесуальному законодавству невідома концепція негативного доказу, а тому позивач не зобов`язана доводити те, чого не було, - а саме факт ненадання відповідачем коштів.
Таких доказів відповідач суду не надав. Жодного письмового доказу систематичного надання ним коштів на утримання дитини матеріали справи не містять. Доказів у встановлений судом строк відповідач не подав, поважних причин цього не навів, про відкладення розгляду справи для їх подання не просив.
За поясненнями самого відповідача його участь в утриманні сина зводиться до оплати комунальних послуг за житловий будинок, у якому проживають три особи, перевезення дитини до навчального закладу, надання кишенькових коштів у шкільні дні та кількох разових витрат, понесених у минулому. При цьому на запитання суду про витрати, понесені на утримання дитини протягом останнього місяця, відповідач конкретної відповіді не надав. Водночас судом встановлено і відповідачем не заперечувалося, що харчування дитини, забезпечення її одягом, шкільними потребами та повсякденний догляд здійснює позивач.
Наведене дає суду підстави для висновку, що участь відповідача в утриманні сина має епізодичний і несистематичний характер і не забезпечує задоволення поточних потреб дитини, тоді як основний тягар утримання несе позивач.
Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19, згідно з яким надання дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом того з батьків, хто її надає, і не звільняє його від обов`язку утримувати дитину. Оплата комунальних послуг за житло, у якому проживає сім`я, і перевезення дитини до школи є формами участі в забезпеченні її потреб, однак не замінюють обов`язку з матеріального утримання, встановленого ст. 180 СК України, і не є підставою для звільнення від нього.
Доводи відзиву про те, що надані позивачем відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб не доводять перебування дитини на повному утриманні матері, суд відхиляє, оскільки висновок про обсяг участі кожного з батьків в утриманні дитини суд робить не на підставі цих відомостей, а на підставі пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, та наявних у справі доказів у їх сукупності.
Щодо розміру аліментів
Визначаючи розмір аліментів, суд керується критеріями, встановленими ст. 182 СК України.
Дитина є здоровою, навчається у закладі загальної середньої освіти; про наявність у неї особливих потреб, пов`язаних зі станом здоров`я, сторони не заявляли. Власного доходу або майна, які б забезпечували її потреби, дитина не має.
Матеріальне становище відповідача суд оцінює як таке, що дозволяє сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Відповідач має два постійних джерела доходу - заробітну плату головного державного інспектора праці та пенсію по інвалідності. Крім того, за його власними поясненнями, він є власником житлового будинку, іншого житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля, а також має зареєстровану пасіку на 80 бджолосімей, тобто здійснює додаткову господарську діяльність. Наявність у платника аліментів такого майна відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 182 СК України прямо враховується судом при визначенні розміру аліментів.
Посилання відповідача на стан здоров`я суд не може взяти до уваги як підставу для зменшення розміру аліментів, оскільки жодних медичних документів, а також доказів розміру витрат на лікування суду не надано; відповідних вимог або клопотань відповідач не заявляв.
Інших дітей, які потребують утримання, або непрацездатних членів сім`ї на утриманні відповідача не встановлено; про наявність таких осіб відповідач не заявляв.
Суд враховує також, що в судовому засіданні відповідач, відповідаючи на запитання суду про можливість досягнення домовленості, назвав прийнятним для себе щомісячний внесок на утримання сина у розмірі близько п`яти тисяч гривень і підтвердив, що ця сума відповідає одній четвертій частині його доходу. Наведене додатково свідчить про те, що сплата аліментів у заявленому позивачем розмірі не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Заявлений позивачем розмір - одна четверта частина всіх видів заробітку (доходу) - відповідає розміру, встановленому ч. 5 ст. 183 СК України для стягнення аліментів на одну дитину, є звичайним для таких правовідносин і, з урахуванням встановлених обставин, є необхідним і достатнім.
Оскільки в цій справі встановлено, що основний тягар повсякденного утримання дитини несе позивач, а участь відповідача є епізодичною, підстав для визначення частки, меншої за одну четверту, суд не вбачає.
Водночас, керуючись абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Щодо часу, з якого присуджуються аліменти, та строку їх стягнення
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позовна заява подана до суду 25 березня 2026 року, а тому аліменти підлягають стягненню з цієї дати.
Обов`язок батьків утримувати дитину припиняється з досягненням нею повноліття (ст. 180 СК України). Син сторін досягне повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Загальний висновок
Вирішуючи спір, суд керується принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а обидва батьки несуть основну відповідальність за забезпечення такого рівня в межах своїх можливостей.
Оскільки домовленості між батьками про порядок утримання дитини не досягнуто, відповідач не довів належного і систематичного виконання ним обов`язку з утримання сина у добровільному порядку, а його матеріальне становище дозволяє сплачувати аліменти у заявленому розмірі, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок та підстави розподілу судових витрат визначені главою 8 ЦПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільняються від сплати судового збору у справах про стягнення аліментів. Судовий збір за подання цієї позовної заяви позивачем не сплачувався.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наведена норма передбачає стягнення судових витрат із другої сторони виключно на користь осіб, які такі витрати понесли. Чинний Цивільний процесуальний кодекс України, на відміну від ч. 3 ст. 88 ЦПК України в редакції 2004 року, не містить норми про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору, від сплати якого позивача звільнено. У тих випадках, коли законодавець допускає стягнення коштів у дохід держави, він передбачає це прямо (зокрема, ч. 1 ст. 132, ч. 1 ст. 147 цього Кодексу).
Оскільки позивач судового збору не сплачувала і жодних судових витрат у справі не понесла, підстав для їх розподілу та стягнення з відповідача немає.
Заява відповідача про вирішення питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог подана з дотриманням ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Водночас, оскільки позов задоволено, понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають, у зв`язку з чим у задоволенні відповідної вимоги слід відмовити.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 82, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 279, 430 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якої діє представник, адвокат Руссу Надія Олексіївна, до ОСОБА_2 , в інтересах та від імені якого діє представник, адвокат Гулий Андрій Васильович, про стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 березня 2026 року і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Оскільки в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено складено 14 серпня 2026 року.
Учасники справи:
- позивач ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя Орловський В.В.