Справа № 638/14183/26
Провадження № 2/638/9413/26
РІШЕННЯ
Іменем України
14 серпня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Латки І.П.,
за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних,
в с т а н о в и в:
У червні 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_1 , звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у розмірі 173990,91 грн та три проценти річних у розмірі 33100, 27 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06.10.2022 у справі №760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480000 грн матеріальної шкоди та 4808,34 грн судового збору. Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24.11.2022 у справі № 760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Київського апеляційного суду від 31.05.2023 у справі №760/12540/21 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06.10.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 96287,19 грн інфляційних втрат, 43003 грн трьох процентів річних. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12.07.2023 у справі № 760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11008,92 грн судового збору та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Таким чином, судами встановлено факт існування грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, а також підтверджено наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Разом із тим після звернення позивача до суду відповідач добровільно свої зобов`язання не виконав та завдані позивачу збитки не відшкодував. Лише 16.08.2023 відповідачем було внесено грошові кошти у сумі 480000 грн. на депозитний рахунок приватного нотаріуса. Після внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою від 14.09.2023 про видачу грошових коштів, внесених відповідачем на виконання судових рішень.
Після подання зазначеної заяви грошові кошти були перераховані на банківський рахунок позивача. Після фактичного отримання грошових коштів від приватного нотаріуса позивач не вчиняв негайних дій щодо судового стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, розраховуючи на можливість позасудового врегулювання цього питання. Водночас відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на добровільну компенсацію наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Прострочення виконання грошового зобов`язання тривало протягом усього часу розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій і припинилося лише після фактичного отримання позивачем належних йому грошових коштів. При цьому, період прострочення після звернення позивача до суду та до моменту фактичного виконання рішення суду не був охоплений судовим розглядом у справі №760/12540/21, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказаний період.
ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечував з тих підстав, що до винесення Постанови Київського апеляційного суду від 31.05.2023 у справі № 760/12540/21 не існувало ні будь-якого визначеного грошового зобов`язання Відповідача перед позивачем, ні строку чи дати коли таке зобов`язання мало були Відповідачем виконане, що є типовим та закономірним для деліктних зобов`язань, якими є зобов`язання про відшкодування збитків (шкоди) та на які не розповсюджується дія ст. 625 ЦК України в силу того, що розмір завданої шкоди визначається судом. Відповідач не погоджується з визначеним позивачем періодом прострочення виконання грошового зобов`язання і з простроченням його виконання взагалі. Відповідач вважає, що обов`язок боржника сплатити точно визначений розмір збитків, тобто виконати вказане зобов`язання, виникає з набранням чинності рішення суду про стягнення збитків. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21). Враховуючи, що протягом розгляду справи № 760/12540/21 розмір зобов`язань відповідача жодним чином не був визначений, так само як і строк виконання такого зобов`язання, тобто не було визначене конкретне зобов`язаний виконати у розумінні норм ЦК України, яке відповідач був би зобов`язаний виконати, то відсутні підстави застосування норм ст. 625 ЦК України в силу відсутності бази нарахування в період, за який ці суми позивачем нараховані. Таким чином, заявлені позовні вимоги є протиправними та мають намір виключно безпідставного збагачення за рахунок відповідача та в силу порушення даного слова, що «може вважатися» непорядною та недостойною поведінкою в суспільстві та з точки зору моралі, а також порушенням угоди, досягнутої з метою врегулювання спору, який був предметом розгляду у судовій справі № 760/12540/21.
Щодо відсутності прострочення, відповідач зазначив, що після винесення судового рішення Київського апеляційного суду від 31.05.2023 у справі № 760/12540/21 представник відповідача звернувся до позивача з проханням надати банківські реквізити для перерахування коштів, на що представнику відповідача було повідомлено, що кошти мають бути сплачені в готівковому порядку, а натомість позивач зобов`язується (дає слово) не пред`являти до виконання виконавчий документ. На зауваження відповідача, що кошти мають бути сплачені в установленому законом порядку, позивач не відповів (подумає), від надання реквізитів банківського рахунку для оплати коштів ухилявся під різними приводами. Розуміючи необхідність виконання власної обіцянки та, сподіваючись, на слово позивача про врегулювання спірної ситуації, відсутність подальших претензій та порядність позивача, відповідач знайшов можливості, запозичив необхідну суму коштів та звернувся до приватного нотаріуса та передав йому кошти, про що повідомив позивача, який ці кошти в подальшому отримав, що свідчить про чесніть та порядність відповідача при виконання своїх обов`язків за досягнутими домовленостями та законом. Після вищезазначеного, представник позивача повідомив представнику відповідача, що ситуацію врегульовано відповідно до досягнутої домовленості і в позивача претензії чи додаткові вимоги відсутні. При цьому на зауваження представника відповідача, що було б добре закріпити це якимось документом чи розпискою йому було повідомлено, що потреби в цьому немає і відповідач може не хвилюватися. На це представник відповідача відповів, що в такому випадку сподівається на порядність позивача та його сина та що досягнута домовленість буде дотримуватися.
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_1 , у відповіді на відзив, посилаючись на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, зазначив, що обов`язок зі сплати інфляційних втрат та 3% річних уже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відповідач пропонує суду повторно дослідити вже встановлені судом обставини, що суперечить принципу правової визначеності. Позивач просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за інший період, а саме: від моменту звернення до суду у попередній справі до дня фактичного виконання рішення суду, тобто до 16.08.2023, коли відповідач вніс кошти на депозит нотаріуса.Саме цей період не був предметом розгляду попередньої справи, що прямо зазначено у позовній заяві. Крім того, сторона позивача зауважила, що неодноразово використані представником відповідача щодо позивача та його представника оціночні висловлювання («непорядна поведінка позивача», «людина порядна та законослухняна» щодо власного клієнта) не мають жодного доказового значення для вирішення спору та не підтверджуються жодними доказами.
У запереченні на відповідь ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , зазначив, що позивачем не заперечується, що у відповідача були відсутні банківські реквізити позивача, за якими відповідач міг би вчинити перерахування коштів на виконання рішення суду, що власне й обумовило необхідність звернення до нотаріуса та внесення коштів на депозит з метою передачі позивачу. Таким чином, затримка з виконання рішення суду виникла по вині кредитора, а не боржника та зумовила для боржника понесення додаткових витрат, пов`язаних із внесенням коштів на депозит нотаріуса.
Ухвалою суду від 23 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін про судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві та запереченні.
Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Судом встановлено, що протягом травня 2021 року - серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існував судовий спір у цивільній справі № 760/12540/21 відшкодування майнової шкоди (збитків) у розмірі 480000,00 грн.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року у справі № 760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480000,00 грн матеріальної шкоди, 4808,34 грн судового збору.
Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у цивільній справі № 760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20000,00 грн витрат пов`язаних з оплатою правничої допомоги.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у справі № 760/12540/21 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних - скасовано, постановлено в цій частині нове рішення яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 96287,19 грн та три відсотки річних у розмірі 43003,00 грн. Додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року залишено без змін.
Згідно з відомостями ЄДРСР загальний доступ до постанови забезпечено 22 червня 2023 року.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі № 760/12540/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі у розмірі 11008,92 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно з відомостями ЄДРСР загальний доступ до додаткової постанови забезпечено 24 липня 2023 року.
16 серпня 2023 року ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок нотаріуса - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. для передачі ОСОБА_1 на виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року грошові кошти у загальному розмірі 660107,45 грн, що підтверджується квитанцією № 3 від 16 серпня 2023 року.
14 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. із заявою про видачу задепонованих коштів від ОСОБА_2 у розмірі 660107,45 грн та повідомив реквізити для перерахування коштів.
ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму боргу 480000,00 грн за період з травня 2021 року до серпня 2023 року нараховано інфляційні втрати у розмірі 173990,91 грн, за період з 30.04.2021 до 16.08.2023 нараховано 3% річних у сумі 33100,27 грн.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (деліктні зобов`язання).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.
При цьому, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №916/1041/17).
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі №902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі №908/1090/18).
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи наведені положення законодавства та релевантної практики Верховного Суду в контексті обставин цієї справи, суд зазначає, що обставиною, яка має ключове значення для правильного вирішення спору, є встановлення виду зобов`язання, за прострочення виконання якого позивачем у цій справі висунуто вимогу про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки порядок нарахування згідно зі ст. 625 ЦК України для договірних (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України) та недоговірних (деліктних) зобов`язань (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України) має суттєві відмінності.
Так,Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 4 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21.
Таким чином, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України можуть бути застосовані лише у разі прострочення виконання заздалегідь визначеного основного грошового зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода (та її розмір); протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).
Вказане дає підстави стверджувати, що деліктне зобов`язання хоча і виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової), проте є остаточно сформованим з набранням законної сили остаточним судовим рішенням, в якому підтверджено усі елементи цивільно-правового делікту (шкода та її розмір; протиправна поведінка заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина заподіювача).
Натомість, обсяг обов`язків боржника, порядок та строк їх виконання, у договірному зобов`язанні є заздалегідь визначеними відповідно до умов договору та положень законодавства, які регулюють відповідні правовідносини. Таке зобов`язання не виникає на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. У цьому випадку судове рішення є лише інструментом примусового виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання. Тобто, прострочення виконання договірного зобов`язання, розмір якого є заздалегідь визначеним, виникає з наступного дня після закінчення дня строку виконання обов`язку боржника, а не з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішення, яким вирішено спір між сторонами.
Зі змісту судових рішень у справі № 760/12540/21 встановлено, що правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли на підставідоговірних правовідносин щодо зберігання (Глава 66 ЦК України), тобто зобов`язання між сторонами є договірним.
У пункті 1 частини 1 статті 951 ЦЦК України вказано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
При розгляді справи № 760/12540/21 суди першої та апеляційної інстанції встановили, що прийнявши на зберігання катер, ОСОБА_2 був зобов`язаний вживати усіх заходів для забезпечення схоронності речі - мотокатеру марки Cobalt 226, однак вказане майно було викрадено. Вартість майна складає 480000,00 грн.
Отже, у зв`язку з втратою майна, переданого на зберігання, у ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України виник обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 вартість втраченого майна у розмірі 480000 грн.
Визначаючи строк виконання цього зобов`язання, як обов`язкову умову для визначення періоду прострочення його виконання, суд враховує, що Київський апеляційний суд у постанові від 31 травня 2023 року встановив преюдиційну обставину, яка не підлягає доказуванню у цій справі, а саме про те, що в межах досудового розслідування кримінального провадження № 120181[телефон приховано] в ході допиту ОСОБА_2 було зазначено про готовність відшкодувати матеріальну шкоду, завдану ОСОБА_1 , однак відповідач не погодився із запропонованим розміром.
На переконання суду, вказана обставина свідчить про отримання відповідачем вимоги щодо відшкодування збитків.
Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України відповідач не надав суду доказів виконання свого зобов`язання з відшкодування збитків у розмірі 480000,00 грн повністю або частково раніше, ніж 16.08.2023.
За таких обставини, суд дійшов до висновку, що після закінчення семиденного строку від дня пред`явлення вимоги кредитором і до дня фактичного виконання зобов`язання, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язаний на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи, що з моменту пред`явлення вимоги позивачем і до 30.04.2021 (визначений позивачем початок періоду нарахування) безумовно минуло 7 днів, як того вимагає ч. 2 ст. 530 ЦК України, ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 , який заявив відповідну вимогу, інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення до моменту повного виконання свого обов`язку, тобто з 30 квітня 2021 року і до 16 серпня 2023 року.
Доводи відповідача про недопущенням ним прострочення виконання зобов`язання у зв`язку з відсутністю реквізитів позивача для виконання зобов`язання, суд відхиляє, оскільки відповідач не був позбавлений можливості в будь-який момент, починаючи з 30.04.2021, виконати обов`язок в порядку ст. 537 ЦК України, як це власне і було здійснено відповідачем 16.08.2023.
Доводи відповідача про те, що зобов`язання не було остаточно сформоване до набрання рішенням законної сили суд відхиляє, оскільки за своєю природою зобов`язання між сторонами було договірним, а не деліктним, а тому його обсяг, порядок та строк його виконання не пов`язуються з остаточним вирішення судового спору між сторонами. Правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, на які посилається відповідач, є нерелевантним, оскільки стосуються деліктних правовідносин.
Решта доводів сторін, зокрема щодо добросовісності/недобросовісності, не стосуються предмету доказування у цій справі, враховуючи предмет, підстави позову, зміст спірних правовідносин, а також з огляду на відсутність доказів того, що тривале вирішення спору у справі № 760/12540/21 (з травня 2021 року до травня 2023 року) було наслідком зловживань процесуальними правами ОСОБА_1 .
Визначаючи розмір інфляційних втрат та 3% річних, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком, який було досліджено та перевірено, на підставі чого встановлено, що позивачем правильно визначено базу нарахування (480000 грн) та період нарахування (травень 2021 року - серпень 2023 року), розмір щомісячних індексів інфляції відповідає офіційним даним Державної служби статистики України, визначення сукупного індексу інфляції та нарахування інфляційних втрат здійснено відповідно правових висновків Верховного Суду, арифметичних помилок позивачем не допущено.
Також позивачем правильно визначено розмір 3% річних за весь час прострочення з 30.04.2021 до 16.08.2023.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з ОСОБА_2 інфляційних втрат за травень 2021 року - серпень 2023 року у розмірі 173990,91 та трьох процентів річних за період з 30.04.2021 до 16.08.2023 у розмірі 33100,27 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме щодо прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 480000 грн протягом вказаного періоду, а відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не надав суду доказів виконання зобов`язання раніше, ніж 16.08.2023.
На підставі ч. 6 ч. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір, який підлягав сплаті за подання цього позову, тобто у розмірі 2070,91 грн.
Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273-279, 352, 354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , інфляційні втрати за період з травня 2021 року до серпня 2023 року у розмірі 173990,91 грн та три проценти річних за період з 30.04.2021 до 16.08.2023 у розмірі 33100,27 грн, а всього грошові кошти у розмірі 207091,18 грн (двісті сім тисяч дев`яносто одна гривня 18 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 2070,91 грн (дві тисячі сімдесят гривень 91 копійка).
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 14 серпня 2026 року.
Суддя І.П. Латка