Справа № 642/6699/26
Провадження № 2-з/642/21/26
УХВАЛА
Іменем України
13 серпня 2026 року м. Харків
Суддя Холодногірського районного суду м. Харкова Ольховський Є.Б., розглянувши заява адвоката Орловської Ярослави Борисівни, яка діє як представник позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
встановив:
В провадженні суду на розгляді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів.
До суду, разом із позовом, надійшла заява адвоката Орловської Ярослави Борисівни, яка діє як представник позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій вона прохає накласти арешт на частку квартири за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Заборонити ОСОБА_2 передавати у користування третіх осіб без погодження з іншими спадкоємцями квартиру за адресою АДРЕСА_1 . В обгрунтування зазначила, що відповідачка може вчинити дії, спрямовані на розпорядження належним їй спадковим майном та його відчуження, що буде впливати на виконання майбутнього рішення по справі.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.
Дослідивши заяву та додані матеріали, суд приходить до наступного.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ст.150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Відповідно до ч. ч. 5-7 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову, підстави його обрання та вирішує питання про зустрічне забезпечення.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно п. 6 зазначеної Постанови, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даному випадку між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Тому, суд дійшов висновку про часткове забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся, такий спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Щодо вимоги про заборону ОСОБА_2 передавати у користування третіх осіб без погодження з іншими спадкоємцями квартиру за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає, що матеріали заяви не містять докази того, що відповідачка передає у користування третім особам майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд, -
постановив:
Заяву про забезпечення позову - задовольнити частково.
В порядку забезпечення позову, накласти арешт на частку квартири за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
В іншій частині заяви відмовити.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Копію ухвали направити для виконання
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Є.Б. Ольховський