ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5227/26 Справа № 203/4885/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 429517629 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на виконання якого первісний кредитор надав відповідачу в тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 14 709,00 грн. Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у загальній сумі 76 486,98 грн.
Крім того, 28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року.
В подальшому 19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» був укладений договір факторингу № 19/1224-01, згідно з умовами якого право вимоги до відповідача за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс».
У свою чергу, 04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року в загальній сумі 76 486,98 грн, з яких: 14708,63 грн - заборгованість за тілом кредиту та 61 778,35 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 09 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у останнього права звернення до суду з даним позовом, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
В апеляційній скарзі ТОВ «Юніт Капітал», посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Представник апелянта вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договори факторингу укладені відповідно до вимог чинного законодавства, а тому ТОВ «Юніт Капітал» має право грошової вимоги до відповідача. Таким чином, позивачем належним чином підтверджено факт переходу права вимоги, оскільки ним виконано умови договорів факторингу та надано належні документи, що засвідчують кожен етап відступлення боргу за кредитним договором.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 лютого 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 429517629 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надав відповідачу в тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 14 709,00 грн.
Відповідач не виконувала умови взятого на себе зобов`язання, не погашала кредит та не сплачувала проценти за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у загальній сумі 76 486,98 грн.
У свою чергу, 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року TOB «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
Також 31 грудня 2020 року між TOB «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року.
У подальшому 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно, додаткову угоду № 31 та додаткову угоду № 32 від 31 грудня 2023, яка продовжила строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 включно.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 291 від 02 липня 2024 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року.
Також 19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договор факторингу № 19/1224-01, відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс».
У свою чергу, 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 04/6/25-Ю, за умовами якого ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» було відступлено на користь позивача право вимоги за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року в загальній сумі 76 486,98 грн, з яких: 14 708,63 грн - заборгованість за кредитом та 61 778,35 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було набуто у передбачений законом спосіб право вимоги за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.
Тобто відступлення права вимоги в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зазначено, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц).
Згідно з ч. 3 ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Водночас відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на те, що право грошової вимоги за кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року перейшло до нього на підставі ланцюга договорів факторингу, зокрема договору № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».
Однак колегія суддів зазначає, що права вимоги за договором факторингу є похідними від кредитного договору, а тому такий договір не може бути укладений раніше самого кредитного договору.
Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неукладеним на той час кредитним договором № 429517629 від 01 квітня 2024 року, що, в свою чергу, виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за вказаним кредитним договором як ТОВ «Таліон Плюс» згідно з договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, так і в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відповідно до договору факторингу № 19/1224-01 від 19 грудня 2024 року та ТОВ «Юніт Капітал» згідно з договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року.
Враховуючи те, що кредитний договір № 914011210 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 01 квітня 2024 року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», було укладено значно раніше - 28 листопада 2018 року, тобто на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло й права вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
Крім того, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що переходять до нового кредитора. Вказаний договір не міг охоплювати зобов`язання відповідача, які виникли вже після його укладення.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2040/20).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи вказаних прав, які є похідними, не можуть підтвердити передання такої вимоги останньому кредитору - ТОВ «Юніт Капітал», що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та безпідставно відмовив у позові, колегія суддів не бере до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що договори факторингу укладені відповідно до положень чинного законодавства, а тому ТОВ «Юніт Капітал» має право грошової вимоги до відповідача, колегія суддів не відхиляє, оскільки договір факторингу № 28/1118-01, датований 28 листопада 2018 року, тобто до укладання кредитного договору № 429517629 від 01 квітня 2024 року, не є належним та допустимим доказом на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідача.
Посилання представника скаржника в апеляційній скарзі на безпідставну відмову в задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та належним чином дослідив і оцінив подані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал», доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»- залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Халаджи