ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4686/26 Справа № 204/5395/25 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року по справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Позов мотивовано тим, що 19.10.2022 приблизно о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 перебуваючи в приміщені квартири АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_3 , умисно наніс останній один удар лівою рукою стиснутою в кулак в область правого плеча. Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_1 , знаходячись у безпосередній близькості від потерпілої ОСОБА_3 , повалився на потерпілу зверху та шляхом здавлювання кісті спричинив тілесні ушкодження, після чого наніс не менше 9 ударів кулаком лівої та правої руки в область правої ноги потерпілої. Внаслідок спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, згідно висновку судово-медичного експерта №3142е від 09.11.2022 ОСОБА_3 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: дев`яти синців правої верхньої та правої нижньої кінцівок, клубкової кістки справа та трьох саден тилу правої кістки, які за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. Своїми умисними діями, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч.1 ст.125 КК України, тобто умисне нанесення легких тілесних ушкоджень.
Цим правопорушенням потерпілій ОСОБА_3 спричинено фізичну та моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки останній не вирішив це питання в добровільному порядку.
29.10.2024 року ухвалою Красногвардійського суду м. Дніпропетровська обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закрито, цивільний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду та роз`яснено право на звернення з позовом до суду у порядку цивільного судочинства.
Внаслідок протиправних дій відповідача потерпілій було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у спричинені легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з чим ОСОБА_3 відчувала значний фізичний біль. Будучі жінкою, потерпіла змушена була тривалий час соромитися та всіляко приховувати сліди побиття відповідачем під час спілкуватися з сусідами, співробітниками та взагалі сторонніми людьми у повсякденному житті за місцем роботи, проживання, в магазинах та при пересування транспортом. І всі ці фактори призвели до зниження її працездатності, в результаті чого, вона тривалий час не могла повернутися до нормального життя, оскільки під час побиття вона перенесла сильний нервовий стрес, боячись за своє здоров`я, а думки та спогади про наслідки психотравматичної події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні приносять переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту. Окрім того, потерпіла, побоюючись за своє життя та здоров`я, повторного побиття з боку ОСОБА_1 . З моменту події, потерпіла протягом більш ніж трьох місяців відчувала тимчасову відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання. З 29.10. 2024 відповідач, розповсюджує інформацію, в тому числі в під час судових засідань у цивільних справах що ОСОБА_3 «хвора на голову» вигадала вчинення відносно неї відповідачем злочину, що відповідач ніяких протиправних дій відносно неї не вчиняв, і це факт доведений ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська суду від 29 жовтня 2024 року у справі 2041/10672/22, оскільки цією ухвалою його не було визнано винним в скоєнні злочину. І все перелічене заподіяло потерпілій суттєві, тривалі і не оправні душевні страждання. Моральну шкоду позивач оцінює в сумі 200000 грн.
Враховючи, що відповідач добровільно відмовляється відшкодовувати моральну шкоду, вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. В іншій частині вимог відмовити. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу внаслідок скоєння злочину відповідачем було заподіяно моральну шкоду, позивач безсумнівно зазнала моральних страждань від неправомірних дій відповідача, винному у їх спричиненні, однак враховуючи характер, тривалість та обсяг фізичних страждань, суд вважає, що заявлений розмір моральної шкоди є завищеним, а на підтвердження душевних страждань позивачем не надано достатніх доказів, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 10 000,00 грн. Відшкодування моральної шкоди в даному розмірі на думку суду буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що в провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебувало кримінальне провадження № 204/10672/22 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України.
29.10.2024 ухвалою Красногвардійського суду м. Дніпропетровська клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 було задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п.1 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закрито.
Цивільний позов ОСОБА_3 до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду та роз`яснено право на звернення з позовом у порядку цивільного судочинства .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу внаслідок скоєння злочину відповідачем було заподіяно моральну шкоду, позивач безсумнівно зазнала моральних страждань від неправомірних дій відповідача, винному у їх спричиненні, однак враховуючи характер, тривалість та обсяг фізичних страждань, суд вважає, що заявлений розмір моральної шкоди є завищеним, а на підтвердження душевних страждань позивачем не надано достатніх доказів, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 10 000,00 грн. Відшкодування моральної шкоди в даному розмірі на думку суду буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до п. 8-9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Така правова позиція Верховним Судом викладена в Постанові від 13.10.2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Матеріалами справи встановлено, що згідно висновку судово-медичного експерта №3142е від 09 листопада 2022 року позивачці були заподіяні тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність обвинувального вироку та неможливість покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов потерпілої, фактично визнав його винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за відсутності обвинувального вироку, є безпідставним та ґрунтується на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин.
Предметом розгляду у цій справі є не питання притягнення відповідача до кримінальної відповідальності та не встановлення його винуватості у кримінально-правовому розумінні, а вимога потерпілої про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача. Відтак суд першої інстанції встановлював не склад кримінального правопорушення та не кримінальну відповідальність відповідача, а наявність передбачених цивільним законодавством підстав для відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю іншої особи, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому зазначені норми не встановлюють обвинувальний вирок як обов`язкову передумову виникнення цивільно-правового обов`язку з відшкодування моральної шкоди.
Більше того, частиною шостою статті 82 ЦПК України прямо передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, а також ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки відповідних дій, у питанні, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, законодавець прямо передбачає можливість розгляду цивільним судом питання про правові наслідки дій особи, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 211/198/22 (провадження № 61-12574св25) зазначено, що відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України юридичне значення має також ухвала про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності. Судами було встановлено факт заподіяння потерпілим легких тілесних ушкоджень саме відповідачем, що стало підставою для вирішення питання про цивільно-правові наслідки таких дій.
Аналогічний підхід щодо самостійності цивільно-правової відповідальності та відсутності обвинувального вироку як обов`язкової передумови для вирішення цивільного спору висловлено Верховним Судом також у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 522/2922/16-ц, у якій зазначено, що відсутність вироку у кримінальній справі не є вирішальною для застосування положень цивільного законодавства про відшкодування шкоди.
Таким чином, суд першої інстанції, встановлюючи обставини заподіяння позивачці моральної шкоди та покладаючи на відповідача обов`язок її відшкодувати, не здійснював кримінально-правової кваліфікації дій відповідача та не визнавав його винним у кримінальному правопорушенні, а вирішував питання про наявність підстав цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 23, 1167 ЦК України.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відсутність обвинувального вироку унеможливлює стягнення з відповідача моральної шкоди, є необґрунтованим, спростовується положеннями статті 82 ЦПК України та статей 23, 1167 ЦК України, а також безпосередньо суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 211/198/22.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами та ухвалив рішення, що відповідає вимогам законодавства. Тому доводи апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального права є безпідставними.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Халаджи