ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 538/282/25 Номер провадження 22-ц/814/2636/26 Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В.А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді Чумак О.В.,
суддів Дряниці Ю.В., Одринської Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бубліченка Миколи Вікторовича
на ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 березня 2026 року, постановлену суддею Бондарь В.А.
по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетяни Захарової
В С Т А Н О В И В
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Бубліченко М.В. звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетяни Захарової.
Скарга обґрунтована тим, що 03 березня 2025 року Лохвицьким районним судом Полтавської області видано судовий наказ № 538/282/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 13 лютого 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі зазначеного судового наказу Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 77506493 з примусового виконання виконавчого листа № 538/282/25.
ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді «Командир взводу».
Старшим державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетяною Захаровою проводилося нарахування та стягнення аліментів з доходів, з яких стягнення аліментів заборонено законом, а саме додаткової винагороди військовослужбовця, яка є одноразовим видом грошового забезпечення.
Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» від 26.02.1993 року з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Враховуючи викладене, заявник просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Холодногірсько Новобаварського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетяни Захарової, що полягають в складанні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 77506493 станом на 26.11.2025 року з недотриманням вимог п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» від 26.02.1993 року та висновків Верховного суду, викладених в постанові від 27 березня 2025 року по справі № 240/2921/23; зобов`язати старшого державного виконавця Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тетяну Захарову скласти розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 77506493 станом на 26.11.2025 року з дотриманням вимог п. 8 Постанови «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» Кабінету Міністрів України № 146 від 26.02.1993 року та висновків Верховного суду, викладених в постанові від 27 березня 2025 року по справі № 240/2921/23.
Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 березня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що Постановою КМУ від 11.11.2022 року №1263, яка набула чинності 16.11.2022 року, було внесено зміни до п. 8 переліку видів доходу, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою КМУ від 26.09.1993 року № 146 доповнивши його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану», що свідчить про безпідставність заявлених вимог.
Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Бубліченко М.В., просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23, згідно яких додаткова винагорода є тимчасовою (непостійною) виплатою.
Таким чином, вказане грошове забезпечення не має постійного характеру, а тому не підлягає врахуванню при визначенні суми аліментів.
Від представника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кобулії А.Г. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Бубліченко М.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просила розгляд справи провести без її участі.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду повною мірою відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у старшого державного виконавця Холодногірсько-Новобоварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління юстиції України перебуває виконавче провадження №77506493 з примусового виконання судового наказу від 03.03.2025 року Лохвицьким районним судом Полтавської області по справі № 538/282/25 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не більше десяти прожиткового мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 13.02.2025 року і до досягнення повноліття.
19.03.2025 державним виконавцем керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77506493 (а.с. 53).
19.03.2025 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з божника витрат виконавчого провадження на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно відповіді Державної податкової служби України, боржник отримує дохід у Військовій частині № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_1 .
19.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника на підставі ст.ст. 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», яку направлено для виконання військової частини № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 101-102).
В ході примусового виконання рішення суду державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з 13.02.2025 по 31.10.2025 на підставі поданої від представника боржника ОСОБА_1 до відділу довідки про доходи у Військовій частині № НОМЕР_1 від 01.11.2025, відповідно до якого заборгованість зі сплати аліментів станом на 31.10.2025 склала 59329,01 грн.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції прийшов до висновку про її безпідставність.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (тут і надалі в редакції, чинній на час подання скарги).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).
Спірні правовідносини стосуються виконання судового рішення про стягнення аліментів. Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця Канавець В.С. посилається на те, що державним виконавцем при визначенні суми аліментів, які визначені судом у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), безпідставно враховано суми одноразової додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. на місяць, що відповідно до пункту 1 постанови № 168 виплачувались йому як військовослужбовцю, який бере безпосередню участь у бойових діях.
Відповідно до вимог частин першої, третьої, четвертої, шостої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому сімейним законодавством. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у випадках, встановлених Законом.
У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» (далі - Перелік) затверджено перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Згідно пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України, деяким іншим особам визначається відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з пунктом 8 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
25 січня 2023 року наказом Міністерства оборони України № 44 внесено зміни до Порядку № 260, згідно з якими додаткова винагорода, визначена Постановою № 168, належить до одноразових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних(бойових)дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.
У постанові Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 122 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146» встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ тощо утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263 внесено зміни до пункту 8 Переліку № 146 щодо видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, доповнено його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану».
У постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц, від 26 лютого 2025 року у справі № 361/1506/22 вказано, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов`язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав. Отже, додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику по аліментам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мали постійний характер та відносились до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб.
Аналогічні висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 08 серпня 2025 року в справі № 636/3608/24, від 26 лютого 2025 року у справі № 361/1506/22, від 24 лютого 2026 року у справі № 545/2411/19, від 24 лютого 2026 року в справі № 621/2247/23, від 08 квітня 2026 року в справі № 466/1090/25.
Таким чином, державним виконавцем правильно здійснено розрахунок заборгованості заявника зі сплати аліментів з врахуванням виплаченої йому додаткової винагороди.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що державним виконавцем не було допущено порушень закону, оскільки аліменти мають стягуватися у частці від усіх видів доходу боржника, у тому числі з додаткової винагороди.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладено в постанові від 27.03.2025 у справі №240/2921/23, оскільки вони не є релевантними по відношенню до досліджуваних у даній справі правовідносин та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, а також хибній оцінці характеру спірних правовідносин.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову в задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бубліченка Миколи Вікторовича залишити без задоволення.
Ухвалу Лохвицького районного суду Полтавської області від 17 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Т.В. Одринська