ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року Справа №160/5816/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-
УСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 23 лютого 2026 року № 388к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ППОП «КОРД» (стрілецький) ГУНП» в частині застосування до сержанта поліції ОСОБА_1 (0178701) дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28 лютого 2026 року № 314 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції сержанта поліції ОСОБА_1 (0178701), поліцейського взводу № 3 роти № 5 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області;
поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді поліцейського взводу № 3 роти № 5 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.02.2026 року з розрахунку середньоденного грошового забезпечення по день винесення судом рішення;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі та стягнення середнього заробітку за один місяць;
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу на посаді поліцейського взводу № 3 роти № 5 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. 24.02.2026 позивач ознайомився з наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 23.02.2026 № 388к, яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, а 06.03.2026 отримав наказ цього ж органу від 28.02.2026 № 314 о/с, яким його звільнено зі служби. З обома наказами позивач не погоджується та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.
Позивач стверджує, що в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, оскільки дисциплінарна комісія обмежилася констатацією факту невиконання наказу, не встановила його вини та не перевірила, чи мав він реальну можливість виконати наказ. Позивач наголошує, що не відмовлявся від виконання наказу з мотивів небажання чи умисного ухилення від служби, а повідомив керівництво про наявність об`єктивних обставин, пов`язаних зі станом здоров`я, які, на його думку, унеможливлювали виконання наказу.
Позивач також зазначає, що дисциплінарна комісія фактично проігнорувала надані ним медичні документи, не надала їм належної правової оцінки і, не маючи спеціальних медичних знань, самостійно оцінила стан його здоров`я, вийшовши за межі своїх повноважень. Відповідач не направив позивача на медичний огляд, не ініціював медичної експертної оцінки та не витребував додаткових медичних висновків, унаслідок чого ключова обставина дисциплінарного провадження - можливість виконання наказу з урахуванням стану здоров`я - залишилася недослідженою.
Крім того, позивач посилається на формальний, неповний та однобічний характер проведеного службового розслідування, а також на непропорційність застосованого стягнення, оскільки відповідач не врахував тривалості та результатів його попередньої служби, відсутності дисциплінарних стягнень і не обґрунтував неможливості застосування більш м`яких заходів дисциплінарного впливу. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на статтю 19 Конституції України, положення Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а також на статтю 14 Дисциплінарного статуту та пункт 6 Інструкції № 230.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
У позовній заяві позивач заявив прохання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, обґрунтовуючи його значенням спору для позивача та порушенням його права на працю. Враховуючи значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг і характер доказів, кількість учасників справи (частина третя статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України), суд не встановив обставин, які б унеможливлювали розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; спір не належить до категорій, визначених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що факт невиконання позивачем наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №2832ДСК підтверджений матеріалами службового розслідування, зокрема відеозаписом доведення наказу та актом його перегляду, інформаційною довідкою чергової частини полку, поясненнями посадових осіб полку та поясненнями самого позивача.
Відповідач наголошує, що рекомендацію про обмеження фізичних навантажень, надану позивачеві у виписному епікризі № 6161433 від 15.09.2025, установлено на два тижні, тобто вона вичерпалася задовго до доведення наказу; листка непрацездатності позивач не мав і сам про це повідомив; за медичною допомогою до відомчих закладів охорони здоров`я у відповідний період не звертався; з рапортом про неможливість виконання наказу з обґрунтуванням причин до керівництва не звертався, а консультацію травматолога датовано 21.01.2026, тобто складено вже після відмови від виконання наказу і подано під час службового розслідування.
Відповідач також указує, що позивач проходив службу в підрозділі поліції особливого призначення, до якого був переведений свідомо та завчасно, ознайомлений із функціональними обов`язками підрозділу й усвідомлював, що служба в ньому передбачає відрядження, пов`язані з виконанням завдань в умовах воєнного стану. Визначення виду дисциплінарного стягнення відповідач вважає дискреційним повноваженням керівника, а вимоги про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допущення негайного виконання рішення та розподіл судових витрат - похідними від вимог про скасування наказів.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Національній поліції України на посаді поліцейського взводу № 3 роти №5 полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, мав спеціальне звання сержанта поліції (спеціальний жетон 0178701). Присягу поліцейського позивач склав 05.12.2023. Вислуга років на день звільнення становить 3 роки 8 місяців 27 днів.
З посадовою інструкцією поліцейського взводу №3 роти №5 полку, затвердженою 10.12.2024 командиром полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (від 10.12.2024 № 35/2749), позивача ознайомлено під особистий підпис 10.12.2024. Цією посадовою інструкцією до основних завдань поліцейського віднесено участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану, у тому числі шляхом виконання бойових розпоряджень та бойових (спеціальних) завдань, а до обов`язків - безумовне виконання наказів прямих керівників, відданих (виданих) у межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.11.2025 № 2832ДСК «Про направлення у відрядження окремих поліцейських ППОП «КОРД» (стрілецький) ГУНП» групу поліцейських полку, у тому числі позивача (підпункт 6 пункту 1 наказу), з 05 грудня 2025 року направлено у відрядження до складу угрупування військ (сил) «Схід» у підпорядкування командира зведених підрозділів Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 », з вогнепальною зброєю, до особливого розпорядження, але не більше 180 діб.
04.12.2025 у період часу з 11 год. 15 хв. до 11 год. 22 хв. у м. Кривий Ріг зміст і вимоги вказаного наказу доведено до відома особового складу роти № 5 полку на шикуванні, із застосуванням портативного відеореєстратора. Позивач підтвердив, що зміст наказу йому зрозумілий, проте повідомив, що виконати наказ не може за станом здоров`я; на запитання, чи перебуває він на лікарняному, позивач відповів, що не перебуває, але має звільнення від фізичних навантажень. Поставити свій підпис у відомості про ознайомлення з наказом позивач відмовився.
05.12.2025 позивач інструктаж з питань дотримання заходів безпеки при поводженні зі зброєю не проходив, вогнепальної зброї у черговій частині полку не отримував та у відрядження не вибув, що підтверджується інформаційною довідкою чергової частини полку від 16.01.2026 № 22720-2026.
За відомостями, викладеними в рапорті тимчасово виконуючого обов`язки командира полку від 15.12.2025 № 303907-2025, наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 25.12.2025 № 3096 призначено службове розслідування. Строк його проведення продовжено наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 08.01.2026 № 92, зміни внесено наказом від 23.01.2026 № 261. Службове розслідування призначено і проведено дисциплінарною комісією у формі письмового провадження.
У ході службового розслідування переглянуто відеозаписи з портативного відеореєстратора, за результатами чого складено акт від 22.01.2026 № 31287-2026; відібрано письмові пояснення позивача та посадових осіб полку; долучено рапорт інспектора відділення моніторингу та контролю полку від 23.01.2026 № 321196-2026; отримано відповіді державної установи «Східне територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України» від 05.01.2026 № 33/24-21-26 та Державної лікарні Міністерства внутрішніх справ України у м. Кривий Ріг від 31.12.2025 № 33/47-1392, згідно з якими у період з 01 грудня 2025 року позивач за медичною допомогою до цих закладів охорони здоров`я не звертався і листки непрацездатності йому не видавалися.
У своїх поясненнях позивач зазначив, що має хронічне захворювання опорно-рухового апарату, у зв`язку з чим лікарем надано рекомендації щодо обмеження фізичних навантажень, і долучив медичні документи. Зокрема, з наданих позивачем документів убачається, що у виписному епікризі № 6161433 від 15.09.2025 йому рекомендовано спостереження травматолога та обмеження фізичних навантажень на два тижні, а в консультації травматолога від 21.01.2026 зазначено про обмеження фізичного навантаження на постійній основі та показане тотальне ендопротезування правого кульшового суглоба в плановому порядку.
Висновок про результати службового розслідування затверджено начальником Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 23.01.2026. За результатами розслідування дисциплінарна комісія визнала відомості про відмову від виконання наказу такими, що знайшли своє підтвердження, а дисциплінарний проступок у діях позивача - встановленим. Обставин, що пом`якшують відповідальність позивача (ч.4 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України), не встановлено; обставин, що обтяжують відповідальність (ч.6 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України), не встановлено; обставин учинення дисциплінарного проступку у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (ч.2 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України) не встановлено; у висновку наведено відомості, що характеризують позивача, та дані про відсутність у нього дисциплінарних стягнень.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 23.02.2026 № 388к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ППОП «КОРД» (стрілецький) ГУНП» (пункт 4 наказу) до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, Присяги працівника поліції, пунктів 1, 4 частини третьої статті 1 та частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, підпункту 1 пункту 1 та підпунктів 2, 4 пункту 3 розділу II посадової інструкції (від 10.12.2024 № 35/2749), що виразилося у безпідставній відмові 04.12.2025 від виконання підпункту 6 пункту 1 наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.11.2025 № 2832ДСК щодо здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України в період дії правового режиму воєнного стану в Україні. З цим наказом позивача особисто ознайомлено 24.02.2026.
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.02.2026 № 314 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) з 02 березня 2026 року; підставою видання наказу зазначено наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 23.02.2026 № 388к. Копію наказу про звільнення разом з довідкою-розрахунком від 26.02.2026 № 89/26 на суму 5112,40 грн надіслано позивачеві поштовим зв`язком з листом про інформування; наказ отримано позивачем 06.03.2026.
Не погоджуючись із вказаними наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан, дію якого в подальшому неодноразово продовжено.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.
Частинами другою та четвертою статті 24 Закону № 580-VIII визначено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, що є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Складаючи Присягу поліцейського (стаття 64 Закону № 580-VIII), особа урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки. Присягу поліцейського позивач склав 05.12.2023.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Пунктами 1, 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України, а також безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати; забороняється обговорення наказу чи його критика. Згідно з частиною другою цієї статті за відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. Відповідно до частини четвертої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Частинами першою - третьою статті 13 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни; воно має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони; до поліцейських може застосовуватися, зокрема, дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції.
Згідно з частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893.
Частиною першою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено перелік відомостей, які зазначаються у висновку за результатами службового розслідування, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, пояснення поліцейського та інших осіб, документи і матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку, відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень, висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації і вид стягнення, що пропонується застосувати. Згідно з частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Відповідно до частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Частинами четвертою та шостою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено переліки обставин, що відповідно пом`якшують та обтяжують відповідальність поліцейського.
Особливості дисциплінарного провадження в період дії воєнного стану визначені розділом V Дисциплінарного статуту. Згідно з частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту в період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом, і призначається та проводиться у формі письмового провадження. Відповідно до частини третьої статті 26 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом 15 календарних днів з дня його призначення, а в разі потреби цей строк може бути продовжений керівником, який призначив службове розслідування, але не більш як на 15 календарних днів. Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження висновку за його результатами (частина шоста статті 26 Дисциплінарного статуту). Частиною першою статті 27 Дисциплінарного статуту на уповноважену особу покладено обов`язок запропонувати поліцейському надати пояснення.
Відповідно до частини першої статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. Згідно з частиною другою цієї статті у разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Частиною першою статті 22 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування; згідно з частинами другою та третьою цієї статті наказ про застосування дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним, а дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби в поліції виконується (реалізується) шляхом видання наказу по особовому складу.
Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить із того, що предметом перевірки у справі є як наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, так і дотримання відповідачем порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності та пропорційність обраного виду стягнення.
Щодо факту вчинення дисциплінарного проступку суд зазначає про таке.
Матеріалами службового розслідування, зокрема відеозаписом доведення наказу з портативного відеореєстратора та актом його перегляду від 22.01.2026 № 31287-2026, рапортом тимчасово виконуючого обов`язки командира полку від 15.12.2025 № 303907-2025, рапортом інспектора відділення моніторингу та контролю полку від 23.01.2026 № 321196-2026, інформаційною довідкою чергової частини полку від 16.01.2026 № 22720-2026, поясненнями посадових осіб полку та власними поясненнями позивача підтверджено, що 04.12.2025 позивачеві доведено наказ від 28.11.2025 № 2832ДСК, зміст якого йому був зрозумілий, що позивач заявив про неможливість його виконання, від підпису у відомості про ознайомлення відмовився, а 05.12.2025 інструктажу не проходив, зброї не отримував і у відрядження не вибув. Самого факту невиїзду у відрядження позивач не заперечує.
Суд зазначає, що Наказ від 28.11.2025 № 2832ДСК є формою реалізації службових повноважень керівника, виданий уповноваженим суб`єктом у межах його компетенції, чітко сформульований і не допускає подвійного тлумачення; ознак злочинного або явно незаконного наказу в розумінні частини четвертої статті 5 Дисциплінарного статуту він не має, і позивач на такі обставини не посилається. За таких умов у позивача виник передбачений частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту обов`язок неухильно та у визначений строк точно виконати наказ, обговорення чи критика якого заборонені. Невиконання цього обов`язку є протиправною поведінкою, яка утворює об`єктивну сторону дисциплінарного проступку в розумінні статті 12 Дисциплінарного статуту.
Ключовим для вирішення спору є питання про те, чи існували станом на 04.12.2025 об`єктивні обставини, які унеможливлювали виконання позивачем наказу, тобто чи є підстави вважати причину невиконання наказу поважною, а вину позивача - невстановленою. Суд доходить висновку, що таких обставин станом на дату доведення наказу не існувало.
Так, наявність у позивача захворювання опорно-рухового апарату була задокументована раніше, проте рекомендоване обмеження фізичних навантажень за виписним епікризом № 6161433 від 15.09.2025 було встановлене строком на два тижні, тобто діяло до 29.09.2025 і на дату доведення наказу (04.12.2025) вже вичерпалося. Листка непрацездатності позивач не мав і сам про це заявив під час доведення наказу, що зафіксовано відеозаписом. Рапорту про неможливість виконання наказу з обґрунтуванням причин невиконання та з повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод, як того вимагає частина друга статті 5 Дисциплінарного статуту, позивач командирові не подавав. За медичною допомогою у відповідний період позивач не звертався, що підтверджується відповідями двох закладів охорони здоров`я - державної установи «Східне територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України» від 05.01.2026 № 33/24-21-26 та Державної лікарні Міністерства внутрішніх справ України у м. Кривий Ріг від 31.12.2025 № 33/47-1392. До військово-лікарської комісії з питання визначення придатності до подальшого проходження служби чи до виконання окремих службових завдань позивач не звертався, і висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до служби або про неможливість виконання ним наказу матеріали справи не містять.
Документ, на якому позивач будує свою позицію, - консультацію травматолога про обмеження фізичного навантаження на постійній основі та про показане тотальне ендопротезування правого кульшового суглоба в плановому порядку - датовано 21.01.2026, тобто складено через сорок вісім днів після відмови від виконання наказу і подано вже під час службового розслідування. Цей документ фіксує стан і рекомендації на дату його складення та не може підтверджувати наявність поважної причини невиконання наказу станом на 04.12.2025. Наявність захворювання сама по собі, без документального підтвердження встановлених на відповідну дату обмежень, які унеможливлювали вибуття у відрядження, не звільняє поліцейського від обов`язку виконати наказ.
Суд ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 320/7991/23 (адміністративне провадження № К/990/21880/24), за яким хвороба або інший стан здоров`я, що унеможливлює виконання службових обов`язків, може підтверджуватися відповідним листком непрацездатності, який є належним доказом поважної причини відсутності на робочому місці. У тій же справі Верховний Суд визнав обґрунтованим неврахування медичного документа, який не подавався під час службового розслідування, і окремо зафіксував відсутність у особи листка непрацездатності. У цій справі позивач листка непрацездатності не мав і сам заявив про це 04.12.2025 під час доведення наказу, а документ про постійні обмеження з`явився лише 21.01.2026, тобто після відмови від виконання наказу.
Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду. У постанові від 12 червня 2026 року у справі № 520/23819/24 (адміністративне провадження № К/990/15219/25) Верховний Суд зазначив, що єдиним нормативно визначеним винятком із обов`язку виконання наказу є випадок віддання явно злочинного або явно незаконного наказу, а також указав, що загальновідомим є факт, що в умовах воєнного стану дисципліна посилюється. Верховний Суд сформулював висновок, за яким невиконання наказу про відрядження в умовах воєнного стану за відсутності об`єктивних, документально підтверджених перешкод (наприклад, стан здоров`я, що підтверджений медичним висновком), свідчить про свідоме ухилення від виконання службових обов`язків. При цьому Верховний Суд наголосив, що передбачений частиною другою статті 5 Дисциплінарного статуту обов`язок негайно повідомити керівника про неможливість виконання наказу є механізмом оперативного реагування, а не формальним правом на відмову від виконання обов`язків, а тому саме по собі повідомлення керівникові про труднощі не спростовує факту вчинення дисциплінарного проступку і не усуває обов`язку виконати наказ. Верховний Суд також указав, що суб`єктивна оцінка поліцейським доцільності або складності відрядження не є перешкодою у його виконанні та не може бути підставою для його невиконання, особливо в умовах воєнного стану.
Застосовуючи наведений висновок Верховного Суду до спірних відносин у порядку частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач наведеному тесту станом на 04.12.2025 не відповідав: об`єктивної та документально підтвердженої перешкоди для вибуття у відрядження в цю дату він не мав. Рекомендоване обмеження фізичних навантажень вичерпалося 29.09.2025, листка непрацездатності не було, медичного висновку, який би підтверджував неможливість виконання наказу на дату його доведення, зокрема висновку військово-лікарської комісії, позивач не надав, а документ про постійні обмеження складено вже після відмови від виконання наказу. Отже, повідомлення позивача про стан здоров`я під час доведення наказу залишилося непідтвердженим документально станом на відповідну дату і не може розглядатися як поважна причина невиконання наказу.
З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача про відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку та про невстановлення вини. Вина позивача полягає в тому, що, усвідомлюючи зміст наказу, який був йому зрозумілий, і не маючи документально підтверджених перешкод для його виконання, позивач наказу не виконав, у відрядження не вибув та не вжив заходів до подолання перешкод, про які заявляв. Причинний зв`язок між поведінкою позивача та порушенням службової дисципліни є очевидним і полягає в невибутті у відрядження у визначений наказом строк.
Не заслуговують на увагу й доводи позивача про ігнорування дисциплінарною комісією медичних документів. Матеріали службового розслідування свідчать про протилежне: надані позивачем медичні документи долучено до матеріалів розслідування, їх зміст відтворено у висновку і проаналізовано, у тому числі у зіставленні зі змістом наказу про відрядження. Дисциплінарна комісія не встановлювала діагнозів і не давала власної медичної оцінки стану здоров`я позивача, а виходила саме зі змісту наданих позивачем медичних документів, зокрема з визначеного в них строку дії рекомендованих обмежень. Такі дії не виходять за межі повноважень дисциплінарної комісії, оскільки оцінка доказів, зібраних під час службового розслідування, є її прямим обов`язком за частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту.
Доводи позивача про непризначення відповідачем медичного огляду також не свідчать про протиправність оскаржуваних наказів. Ані Закон № 580-VIII, ані Дисциплінарний статут не покладають на дисциплінарну комісію обов`язку з власної ініціативи ініціювати медичний огляд поліцейського, який заявляє про стан здоров`я, не перебуваючи при цьому на лікарняному та не подаючи рапорту з обґрунтуванням причин невиконання наказу. Натомість саме на поліцейського частина друга статті 5 Дисциплінарного статуту покладає активний обов`язок негайно повідомити керівника про неможливість виконання наказу з обґрунтуванням причин та повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод. Позивач цим обов`язком не скористався, за медичною допомогою у відповідний період не звертався і до військово-лікарської комісії не звертався.
Щодо оцінки стану позивача суд зазначає, що суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі №160/7153/20.
Суд наголошує, що за частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту отриманий у порядку підпорядкованості наказ підлягає неухильному та точному виконанню у визначений строк, а його обговорення чи критика заборонені. З цього випливає, що наявність у поліцейського сумнівів щодо стану власного здоров`я не зупиняє дії наказу і не переносить на орган поліції обов`язку попередньо організувати медичний огляд. Належною поведінкою поліцейського в такій ситуації є виконання наказу з одночасним зверненням до безпосереднього керівника з рапортом щодо направлення на військово-лікарську комісію для визначення придатності до подальшого проходження служби або до виконання окремих службових завдань. Позивач жодного з цих варіантів поведінки не обрав: наказу не виконав, рапорту не подав і до військово-лікарської комісії не звернувся.
Щодо доводів про формальний і неповний характер службового розслідування суд зазначає, що висновок службового розслідування містить усі відомості, передбачені частиною першою статті 19 Дисциплінарного статуту, зокрема обставини справи, пояснення позивача та інших осіб, документи і матеріали, що підтверджують факт вчинення проступку, відомості, що характеризують поліцейського, дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень, а також висновок щодо наявності в діянні дисциплінарного проступку з його юридичною кваліфікацією та пропозицію щодо виду стягнення. Пояснення від позивача відібрано (частина перша статті 27 Дисциплінарного статуту), можливість викласти свою позицію і подати документи йому надано і нею він скористався. Письмова форма провадження відповідає особливостям, установленим частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту для періоду дії воєнного стану.
Строки дисциплінарного провадження відповідачем дотримано. Службове розслідування призначено наказом від 25.12.2025 № 3096, п`ятнадцятиденний строк його проведення спливав 09.01.2026; цей строк продовжено наказом від 08.01.2026 № 92, тобто в межах установленого строку і не більш як на 15 календарних днів, а висновок затверджено 23.01.2026, тобто в межах продовженого строку (частина третя статті 26 Дисциплінарного статуту). За правилом частини другої статті 21 Дисциплінарного статуту днем виявлення дисциплінарного проступку є день затвердження висновку службового розслідування, тобто 23.01.2026, а тому місячний строк застосування дисциплінарного стягнення спливав 23.02.2026. Наказ № 388к про застосування дисциплінарного стягнення видано 23.02.2026, тобто в межах цього строку. Шестимісячний строк з дня вчинення проступку (04.12.2025) також дотримано. Дисциплінарне стягнення у виді звільнення із служби реалізовано наказом по особовому складу від 28.02.2026 № 314 о/с, тобто в межах місячного строку виконання стягнення, встановленого частиною першою статті 22 Дисциплінарного статуту, і у визначений частиною третьою цієї статті спосіб. Вимоги частини другої статті 22 та статті 30 Дисциплінарного статуту щодо доведення наказу до відома поліцейського також дотримано: з наказом від 23.02.2026 № 388к позивача особисто ознайомлено 24.02.2026, а копію наказу від 28.02.2026 № 314 о/с надіслано йому поштовим зв`язком та отримано ним 06.03.2026.
Щодо доводів позивача про непропорційність застосованого стягнення суд зазначає таке. Верховний Суд у справах, вирішених за чинним Дисциплінарним статутом Національної поліції України, сформулював висновок, за яким обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо; застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням відповідних обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Такі висновки викладені, зокрема, у пункті 52 постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 520/1578/2020 (адміністративне провадження № К/9901/16666/21) та в пункті 72 постанови Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 460/5545/20 (адміністративне провадження № К/9901/22461/21).
Водночас наведений висновок звільняє уповноважену особу від обов`язку мотивувати в наказі неможливість застосування менш суворих видів стягнень, але не звільняє від обов`язку фактично врахувати обставини, визначені частинами третьою та восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту. Так, у пункті 75 постанови від 07 липня 2022 року у справі №460/5545/20 Верховний Суд визнав звільнення правомірним саме тому, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення відповідачем було враховано характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського та його ставлення до служби.
Судом встановлено, що Висновок службового розслідування містить окремий блок, у якому досліджено обставини, що пом`якшують відповідальність позивача (ч.4 ст.19 Дисциплінарного статуту), - таких не встановлено; обставини, що обтяжують відповідальність (ч.6 ст.19 Дисциплінарного статуту), - таких також не встановлено; перевірено наявність стану крайньої необхідності та необхідної оборони (ч.2 ст.13 Дисциплінарного статуту) - таких обставин не встановлено; ураховано відомості, що характеризують позивача, та дані про відсутність у нього дисциплінарних стягнень. Отже, доводи позивача про те, що відповідач узагалі не оцінював його попередньої служби, професійних якостей і відсутності дисциплінарних стягнень, спростовуються змістом висновку службового розслідування.
Оцінюючи обставини вчинення проступку, суд ураховує, що наказ, який позивач не виконав, стосувався направлення у відрядження до складу угрупування військ (сил) в умовах дії правового режиму воєнного стану, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України. Невиконання такого наказу зірвало заплановану ротацію особового складу підрозділу, поліцейські якого тривалий час виконують завдання в районах виконання бойових (спеціальних) завдань і потребують заміни, а також створює загрозу дезорганізації службової діяльності підрозділу поліції особливого призначення. За таких умов характер і тяжкість проступку, а також обставини його вчинення не дають підстав вважати обраний вид стягнення явно непропорційним учиненому діянню; відповідач діяв у межах наданої йому законом дискреції, а суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у питанні обрання виду стягнення в межах, визначених законом.
Суд окремо зазначає, що сприятлива характеристика поліцейського за місцем служби, наявність відзнак та відсутність попередніх дисциплінарних стягнень самі по собі не унеможливлюють застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення, якщо проступок учинено в умовах воєнного стану і полягає у невиконанні наказу про відрядження. Такий підхід є усталеним у судовій практиці: за подібних фактичних обставин, коли поліцейський під час доведення наказу про відрядження усно заявив, що не відмовляється від його виконання, проте не може виконати наказ за станом здоров`я, не надавши при цьому жодних документів, суди визнали накази про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення та про звільнення зі служби правомірними, вказавши, що матеріали службового розслідування не містять належних документальних доказів погіршення стану здоров`я станом на день видання наказу та на день ознайомлення з ним, і що позитивна характеристика, наявність відзнак та відсутність дисциплінарних стягнень не спростовують факту вчинення дисциплінарного проступку в умовах воєнного стану (рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 440/2838/24, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року).
Суд враховує, що вимога встановити вину поліцейського, мету і мотиви порушення, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, має свій аналог у чинному регулюванні і закріплена в частинах третій та восьмій статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. У цій справі дії відповідача наведеним вимогам відповідають: у висновку службового розслідування встановлено обставини вчинення проступку та вину позивача, досліджено мотиви, на які він посилався, окремо перевірено наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність, і враховано відомості, що характеризують позивача. Отже, доводи позивача не знаходять підтвердження за нормами Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 23.02.2026 № 388к у частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції та наказ цього ж органу від 28.02.2026 № 314 о/с у частині звільнення позивача зі служби прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підстав для визнання їх протиправними та скасування немає.
Позовні вимоги про поновлення позивача на службі в Національній поліції України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення на службі і стягнення середнього заробітку за один місяць є похідними від вимог про визнання протиправними та скасування наказів. Оскільки суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваних наказів, похідні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Перевіривши оскаржувані накази за наведеними критеріями, суд не встановив їх невідповідності жодному з них.
Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі відповідач надав суду докази, які підтверджують правомірність оскаржуваних наказів, натомість позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова