КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 [телефон приховано]
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 серпня 2026 року № 320/39569/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь", Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (далі по тексту -відповідач 1), Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач 2), у якому просив суд:
- визнати дії по відмові у проведенні ВЛК відповідачем 1 не законними та протиправними;
- стягнути з відповідача 1 на користь позивача компенсацію за нанесення моральної шкоди у розмірі 5 мільйонів гривень;
- визнати бездіяльність відповідача 2 а саме неналежний контроль проведення ВЛК не законною та протиправною;
- стягнути з відповідача 2 на користь позивача компенсацію за нанесення моральної шкоди у розмірі 5 мільйонів гривень;
- зобов`язати відповідача 1 провести ВЛК (варто врахувати що направлення на ВЛК має юридичну силу лише 1 місяць);
- зобов`язати відповідача 2 здійснити належний контроль за проведення ВЛК саме у Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військово-клінічний госпіталь», місце, де позивач хоче пройти ЦВЛК;
- визнати поставлені задачі та обов`язки відповідача 2 перед заявником, такими що є протиправними та не відповідають чинному законодавству оскільки на даний час не встановлена степінь придатності військовослужбовця з психіатричним захворюванням, після безпосередньої участі у бойових діях та отримання поранення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.05.2025 відповідно до електронної реєстрації та направлення військової частини НОМЕР_1 прибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» для проходження військово-лікарської комісії у зв`язку з наявним психіатричним діагнозом F23.1. Водночас, за твердженням позивача, медичний огляд проведено не було, у зв`язку з чим він вважає, що відповідачем 1 протиправно відмовлено йому у проходженні ВЛК та визначенні ступеня придатності до військової служби. Позивач також наголошує, що повторно пройти ВЛК він не зміг через неможливість отримати нове направлення у зв`язку із залученням підрозділу до безпосередньої участі у бойових діях.
Позивач пов`язує необхідність проходження ВЛК із встановленням актуального стану його здоров`я та ступеня придатності до військової служби, зазначаючи, що раніше у нього діагностувалися психічні розлади та він проходив відповідне лікування й обстеження. На його переконання, непроведення ВЛК позбавило його можливості отримати належну оцінку стану здоров`я та, у разі встановлення непридатності до військової служби, реалізувати передбачені законом підстави для звільнення з військової служби. Крім того, позивач стверджує, що така ситуація спричинила погіршення його психологічного та психічного стану і завдала йому душевних страждань.
Посилаючись на положення пункту 6.2 глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, позивач вважає, що наявне у нього направлення на медичний огляд було обов`язковим до виконання, а відсутність окремих документів на момент реєстрації не могла бути самостійною підставою для непроведення ВЛК. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови у проведенні ВЛК, бездіяльність Міністерства оборони України щодо неналежного контролю за її проведенням, а також стягнути з кожного з відповідачів по 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 відкрито провадження у справі № 320/39569/25 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
До Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає себе неналежним відповідачем у цій справі. На обґрунтування своєї позиції Міністерство оборони України зазначає, що відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, до його повноважень не належить здійснення контролю за проведенням військово-лікарських комісій військовослужбовцям у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь».
Міністерство оборони України наголошує, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядкована Сухопутним військам Збройних Сил України, тоді як Центральна військово-лікарська комісія та Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» підпорядковуються ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому Міністерство оборони України безпосередньо не ставило перед позивачем відповідних завдань чи обов`язків, не приймало стосовно нього оскаржуваних рішень та не вчиняло дій чи бездіяльності, пов`язаних із проходженням ВЛК. Також відповідач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не є структурними підрозділами Міністерства оборони України, а входять до структури Збройних Сил України.
Крім того, Міністерство оборони України вказує на відсутність доказів порушення саме ним прав, свобод чи інтересів позивача, які могли б бути предметом судового захисту. За твердженням відповідача 2, матеріали справи також не містять доказів направлення позивачем до Міністерства оборони України звернення від 27.06.2025 щодо можливого вчинення посадовими особами ЦВЛК кримінального правопорушення, а питання проведення досудового розслідування та притягнення винних осіб до відповідальності не належать до повноважень Міністерства. З огляду на викладене відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України в повному обсязі.
До Київського окружного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення позивача, у яких останній зазначив, що під час попереднього проходження ВЛК у 2023 році, незважаючи на наявність у нього діагнозу F23.1, який належить до психічних розладів, службова та медична характеристики, передбачені пунктом 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402), не надавалися, однак за результатами проходження ВЛК було прийнято рішення щодо його придатності до військової служби. Водночас, як стверджує позивач, після отриманого ним поранення військово-лікарський огляд взагалі не проведено та ступінь тяжкості поранення не визначено.
Крім того, позивач вважає безпідставними доводи Міністерства оборони України про те, що воно є неналежним відповідачем у цій справі. Також у додаткових поясненнях позивач зазначає про відмову Міністерства оборони України у проведенні службового розслідування щодо неналежного, на його думку, оформлення направлення для проходження ВЛК.
Міністерство оборони України подало до суду заперечення, у яких зазначило, що позивач має військове звання лейтенанта та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядкована Сухопутним військам Збройних Сил України. За твердженням відповідача, підставою для непроведення ВЛК стало недотримання вимог пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення № 402, відповідно до якого в особливий період у визначених ним випадках для проходження медичного огляду ВЛК подаються службова та медична характеристики. Оскільки позивач прибув до НВМКЦ «ГВКГ» без зазначених документів, йому було запропоновано повторно прибути для проходження ВЛК у зручний для нього час із належно оформленими документами. У зв`язку з цим відповідач вважає твердження позивача про відсутність нормативно визначеного обов`язку щодо надання таких характеристик необґрунтованими та такими, що спростовуються положеннями пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення № 402.
До Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», у якому відповідач 1 зазначив, що позаштатні та тимчасово діючі ВЛК не наділені повноваженнями щодо скасування або перегляду прийнятих ними постанов (довідок). Водночас такими повноваженнями у сфері військово-лікарської експертизи, зокрема щодо перегляду постанов ВЛК про ступінь придатності особи до військової служби, наділена Центральна військово-лікарська комісія. З огляду на це НВМКЦ «ГВКГ» вважає себе неналежним відповідачем у справі. Крім того, відповідач наголошує, що питання встановлення певного діагнозу та визначення придатності чи непридатності особи до військової служби за результатами медичного огляду належить до компетенції військово-лікарської комісії, а тому суд не може підміняти цей орган та перебирати на себе його повноваження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має військове звання лейтенанта та проходить військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядкована Сухопутним військам Збройних Сил України.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2023 році позивач проходив медичне обстеження, у тому числі у зв`язку із психіатричним захворюванням. Згідно з наявними у справі медичними документами, у КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради позивачу встановлювався діагноз «гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії». За результатами проведеного у 2023 році військово-лікарського огляду позивача було визнано придатним до військової служби.
Матеріали справи також містять відомості про отримання позивачем 17.10.2023 поранення, що, зокрема, підтверджується долученою до матеріалів справи формою № 100. У подальшому, у лютому 2024 року, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, під час якого йому було проведено оперативне втручання.
Водночас у матеріалах справи міститься довідка ВЛК № 850 від 14.02.2024, відповідно до якої позивачу встановлено діагноз «кіста урахусу», захворювання визнано таким, що пов`язане з проходженням військової служби, та визначено потребу у відпустці для лікування строком на 30 календарних днів. Разом з тим питання щодо ступеня тяжкості отриманого 17.10.2023 поранення у зазначеній довідці не вирішувалося, на що позивач посилається як на одну з обставин, що зумовили необхідність подальшого проходження ВЛК.
07.05.2025 позивач звертався за психологічною консультацією у військовій частині НОМЕР_1 зі скаргами на пригнічений емоційний стан. За результатами психологічного дослідження ознак посттравматичного стресового розладу не встановлено, водночас зафіксовано емоційне виснаження та ознаки адаптаційних порушень.
26.05.2025 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу видано направлення № 343 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби. У направленні зазначено, зокрема, військове звання та персональні дані позивача, дату прийняття на військову службу, а також попередній діагноз F23.1.
29.05.2025 о 09 год. 45 хв. відповідно до попередньої електронної реєстрації ОСОБА_1 прибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» для проходження ВЛК за зазначеним направленням військової частини НОМЕР_1 . Факт прибуття позивача до медичного закладу відображено, зокрема, відповідними записами та печаткою на направленні. Водночас медичний огляд позивача військово-лікарською комісією 29.05.2025 проведено не було, оскільки, як вказано у зазначеному вище направленні: «Згідно наказу МОУ №402 2008 року зі змінами глава 6 п. 6.2 абзац 8 потрібно мати службову та медичну характеристики».
У подальшому позивач повторно зареєструвався в електронній системі для проходження ВЛК на 03.07.2025, однак, як зазначає останній, повторного направлення від військової частини не отримав у зв`язку із залученням підрозділу до безпосередньої участі у бойових діях.
Крім того, 27.06.2025 позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою, у якій повідомив про обставини непроведення військово-лікарського огляду та просив провести відповідне службове розслідування. Листом від 07.07.2025 Міністерство оборони України надало відповідь на зазначене звернення, у якій повідомило, що причиною непроведення ВЛК стала відсутність у позивача документів, передбачених для проходження медичного огляду, а саме службової та медичної характеристик.
Незгода позивача з непроведенням 29.05.2025 медичного огляду за направленням військової частини НОМЕР_1 , підставами такого непроведення, а також із діями Міністерства оборони України щодо реагування на відповідні обставини зумовила його звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та другою статті 17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами частини шостої статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Питання визначення придатності військовослужбовців до військової служби за станом здоров`я, організації та проведення військово-лікарської експертизи врегульовані спеціальним нормативно-правовим актом - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення №402 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
- встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Відповідно до 1.3 розділу І Положення №402 основними завданнями військово-лікарської експертизи є:
- добір громадян України, придатних за станом здоров`я до військової служби, для укомплектування Збройних Сил України;
аналіз результатів медичного огляду та розробка заходів щодо комплектування Збройних Сил України особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров`я;
контроль за організацією і станом лікувально-оздоровчої роботи серед призовників, аналіз результатів і розроблення пропозицій із удосконалення цієї роботи;
- контроль за організацією, проведенням і результатами лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров`я (установи) та медичних підрозділах військових частин, що стосується військово-лікарської експертизи;
- надання методичної та практичної допомоги з питань військово-лікарської експертизи військово-лікарським комісіям, закладам охорони здоров`я (установам);
- визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть;
- розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) і Міністерства оборони України вимог щодо стану здоров`я призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, резервістів для найдоцільнішого використання їх на військовій службі;
- визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв`язку з їх звільненням;
- проведення наукової роботи з питань військово-лікарської експертизи;
- підготовка кадрів для військово-лікарських комісій;
- формування висновку про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) за формою, наведеною в додатку до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) або з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321.
Згідно з пунктом 2.1 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії - штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.
Таким чином, законодавець пов`язує можливість проходження військової служби, зокрема, зі станом здоров`я особи, а визначення ступеня придатності військовослужбовця до військової служби здійснюється у спеціально встановленому порядку в межах військово-лікарської експертизи.
Безпосередньо порядок направлення військовослужбовців на медичний огляд та перелік документів, необхідних для його проведення, визначені главою 6 розділу ІІ Положення №402.
Направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454 (пункт 6.1 Положення №402).
Пунктом 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються:
- направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім`я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об`єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14. Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов`язкове до виконання;
- медична книжка;
- посвідчення особи (військовий квиток);
- фотокартка 3 х 4 см без головного убору - при амбулаторному огляді;
- службова характеристика для проведення медичного огляду військово-лікарською комісією (зразок заповнення якої наведено в додатку 15). У тексті характеристики наводиться інформація щодо освіти військовослужбовця, який ВВНЗ і коли закінчив, навчання в інших навчальних закладах, у тому числі закордонних, особливостей проходження військової служби, служби за кордоном, у складі національного персоналу, національного контингенту, військових місіях, участі у бойових діях тощо, обов`язково зазначається думка командування військової частини щодо фізичного стану, фактичної працездатності військовослужбовця, виконання ним своїх службових обов`язків за станом здоров`я та можливість подальшого проходження ним військової служби на займаній посаді, призначення на посаду з меншим обсягом обов`язків, на нижчу посаду тощо;
- медична характеристика (у медичній характеристиці обов`язково зазначають інформацію про захворюваність військовослужбовця, результати медичних оглядів ВЛК (при вступі у ВВНЗ, відрядженні за кордон, у миротворчі місії, під час служби у спецспорудах тощо), втрату працездатності за станом здоров`я за останні три роки та думку начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на займаній посаді за станом здоров`я).
Службова та медична характеристики обов`язково надаються у мирний час у разі направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини за місцем проходження ним військової служби, та в особливий період - у випадках повторного направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини з метою визначення ступеню придатності до військової служби протягом 12 місяців з дня закінчення попереднього медичного огляду, а також у випадках направлення на медичний огляд військовослужбовців із захворюваннями психіки та поведінки. В інших випадках надання службової та медичної характеристик не обов`язкове.
Крім того: на осіб, які направляються на огляд з приводу поранень, травм, контузій, каліцтв, одержаних у період проходження ними військової служби, - оригінал або належним чином засвідчена копія довідки про обставини одержання травми (поранення, контузії, каліцтва); на військовослужбовців - учасників бойових дій, миротворчих місій, ліквідації наслідків аварії на ядерних об`єктах, розмінування об`єктів народного господарства - відповідні посвідчення, витяги із особових справ, інші довідкові матеріали (допускається надання ксерокопій указаних документів, завірених відповідними посадовими особами та гербовою печаткою військової частини (закладу)).
Відтак, нормативне регулювання спірних правовідносин передбачає не лише обов`язковість виконання належним чином виданого направлення на медичний огляд ВЛК, а й необхідність дотримання встановленого Положенням №402 порядку проведення такого огляду, у тому числі в частині подання документів, які є обов`язковими залежно від підстав направлення військовослужбовця на ВЛК.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.05.2025 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу видано направлення №343 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби. У направленні як попередній діагноз позивача зазначено F23.1.
29.05.2025 відповідно до попередньої електронної реєстрації позивач прибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» для проходження медичного огляду за вказаним направленням. Разом із тим військово-лікарський огляд позивача цього дня проведений не був.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною непроведення медичного огляду стала відсутність службової та медичної характеристик.
Вирішуючи питання щодо правомірності таких дій, суд виходить з того, що пункт 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 містить декілька взаємопов`язаних вимог, які підлягають застосуванню у сукупності. Так, з одного боку, направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, є обов`язковим до виконання. Водночас тією ж нормою визначено перелік документів, які подаються на військовослужбовця для проведення медичного огляду, а також окремо встановлено випадки, коли надання службової та медичної характеристик є обов`язковим.
Зокрема, службова характеристика містить відомості щодо особливостей проходження військової служби, участі у бойових діях, фактичної працездатності військовослужбовця, виконання ним службових обов`язків за станом здоров`я, а також думку командування щодо можливості подальшого проходження ним військової служби. Медична характеристика, у свою чергу, повинна містити відомості про захворюваність військовослужбовця, результати попередніх медичних оглядів ВЛК, втрату працездатності за станом здоров`я та думку начальника медичної служби військової частини щодо можливості подальшого проходження військової служби.
Отже, зазначені документи містять інформацію, необхідну ВЛК для всебічної оцінки стану здоров`я військовослужбовця у взаємозв`язку з характером та умовами проходження ним військової служби.
При цьому пунктом 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 прямо передбачено, що в особливий період службова та медична характеристики обов`язково надаються, зокрема, у випадках направлення на медичний огляд військовослужбовців із захворюваннями психіки та поведінки.
Зважаючи на те, що позивача було направлено на медичний огляд із попереднім діагнозом F23.1, суд дійшов висновку, що у спірному випадку надання службової та медичної характеристик було не факультативною, а обов`язковою умовою документального забезпечення проведення військово-лікарської експертизи.
У зв`язку з цим суд не погоджується з доводами позивача про те, що сам факт видачі направлення №343 та його обов`язковість до виконання покладали на ВЛК безумовний обов`язок провести медичний огляд незалежно від наявності інших передбачених Положенням №402 документів.
Обов`язковість направлення означає необхідність його виконання у порядку та за процедурою, встановленими Положенням №402, однак не скасовує інших імперативних вимог цього нормативно-правового акта. Інше тлумачення фактично призводило б до ігнорування положення про обов`язковість службової та медичної характеристик у передбачених пунктом 6.2 випадках.
При цьому суд звертає увагу, що положення пункту 6.2 Положенням №402 сформульовані таким чином, що відповідні документи «подаються на військовослужбовців», а тому предметом оцінки в межах цього спору є не питання про те, на яку саме особу покладався обов`язок щодо їх оформлення чи фізичного доставлення до ВЛК, а встановлений факт відсутності таких документів на момент, коли позивач прибув для проходження медичного огляду.
Водночас питання належності виконання посадовими особами військової частини НОМЕР_1 обов`язків щодо оформлення та направлення необхідних документів не охоплюється предметом заявлених позовних вимог до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» та Міністерства оборони України.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що Положення №402 не визначає необхідності надання службової та медичної характеристик саме до моменту електронної реєстрації на проходження ВЛК.
Електронна реєстрація визначає організаційні умови прибуття військовослужбовця для проходження медичного огляду, однак не замінює встановлених Положенням №402 вимог до його проведення. Отже, визначальним для вирішення цього спору є не наявність відповідних документів на момент здійснення електронної реєстрації, а їх наявність на момент фактичного проходження військово-лікарської експертизи.
Крім того, із відповіді, наданої на звернення позивача від 27.06.2025, вбачається, що причиною непроведення ВЛК визначено саме відсутність службової та медичної характеристик, а позивачу було роз`яснено необхідність надання відповідних документів для проходження медичного огляду.
За таких обставин суд дійшов висновку, що непроведення 29.05.2025 медичного огляду позивача було зумовлено відсутністю документів, обов`язковість надання яких прямо передбачена пунктом 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402, а тому підстав вважати такі дії протиправною відмовою у проходженні ВЛК суд не вбачає.
Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача про те, що під час проходження ним військово-лікарської комісії у 2023 році за наявності психіатричного діагнозу службова та медична характеристики не подавалися, однак це не перешкодило проведенню медичного огляду та прийняттю ВЛК відповідної постанови.
Суд зазначає, що наведені позивачем обставини стосуються правовідносин, які мали місце у 2023 році, тоді як спірні у цій справі правовідносини виникли 29.05.2025. Відтак правомірність дій відповідача під час спірного медичного огляду підлягає оцінці з урахуванням нормативного регулювання, чинного на час виникнення таких правовідносин.
Так, у редакції пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402, яка діяла до внесення змін у 2024 році, було передбачено обов`язкове надання службової та медичної характеристик у мирний час у разі направлення військовослужбовця на медичний огляд командиром військової частини за місцем проходження ним військової служби, тоді як в інших випадках їх надання не було обов`язковим. Таку редакцію відповідного положення було запроваджено наказом Міністерства оборони України від 07.07.2015 №318.
Натомість наказом Міністерства оборони України від 27.04.2024 №262 до абзацу восьмого пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 внесено зміни, якими безпосередньо встановлено, що в особливий період службова та медична характеристики обов`язково надаються, зокрема, у випадках направлення на медичний огляд військовослужбовців із захворюваннями психіки та поведінки. Зазначені зміни набрали чинності 04.05.2024, тобто до виникнення спірних у цій справі правовідносин.
Таким чином, нормативне регулювання, яке діяло під час проходження позивачем ВЛК у 2023 році, відрізнялося від правового регулювання, чинного станом на 29.05.2025. Тому факт проведення позивачу попереднього медичного огляду без службової та медичної характеристик сам по собі не свідчить про можливість проведення медичного огляду у 2025 році за аналогічних умов та не звільняє від необхідності дотримання вимог Положення №402 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Більше того, саме встановлення у 2024 році спеціальної вимоги щодо обов`язкового надання службової та медичної характеристик при направленні в особливий період військовослужбовців із захворюваннями психіки та поведінки свідчить про особливе значення відомостей, що містяться у таких документах, для проведення відповідної військово-лікарської експертизи.
За таких обставин посилання позивача на порядок проходження ним ВЛК у 2023 році не спростовують висновку суду про те, що станом на 29.05.2025 службова та медична характеристики належали до документів, обов`язкових при направленні позивача на медичний огляд із зазначеним у направленні психіатричним діагнозом.
Щодо доводів позивача про отримане ним 17.10.2023 поранення, подальше лікування, а також невизначення ступеня тяжкості такого поранення, суд зазначає наступне.
Матеріали справи містять відомості про отримання позивачем 17.10.2023 поранення, а також про його подальше стаціонарне лікування та проведення оперативного втручання у лютому 2024 року. Крім того, відповідно до довідки ВЛК №850 від 14.02.2024 позивачу встановлено діагноз «кіста урахусу», захворювання визнано таким, що пов`язане з проходженням військової служби, та визначено потребу у відпустці для лікування строком на 30 календарних днів.
Суд не заперечує, що відомості про отримане поранення, проходження лікування, попередні захворювання та зміни стану здоров`я військовослужбовця є обставинами, які можуть мати значення під час проведення військово-лікарської експертизи та визначення ступеня його придатності до військової служби.
Разом з тим наявність таких обставин сама по собі не звільняє від необхідності дотримання процедури проведення медичного огляду, встановленої Положенням №402. Навпаки, зміст пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402 свідчить, що відомості про стан
Таким чином, посилання позивача на отримане поранення та необхідність встановлення ступеня його тяжкості підтверджують значення належного проведення військово-лікарської експертизи, однак не спростовують необхідності дотримання встановлених Положенням №402 вимог щодо документального забезпечення такого огляду.
Суд також звертає увагу, що предметом цієї адміністративної справи не є перевірка правильності визначення ступеня тяжкості поранення позивача, встановлення причинного зв`язку між отриманим ним пораненням та проведеним у подальшому лікуванням або самостійне визначення ступеня його придатності до військової служби. Суд, здійснюючи контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, перевіряє дотримання ними встановленої законом процедури та меж наданих повноважень, однак не може підміняти собою ВЛК та самостійно вирішувати питання медичного характеру.
Таким чином, наведені позивачем обставини щодо поранення, лікування та невизначення ступеня тяжкості поранення не спростовують установлених судом обставин щодо відсутності 29.05.2025 службової та медичної характеристик та не свідчать про протиправність непроведення медичного огляду саме з підстав, які є предметом розгляду у цій справі.
Щодо позовних вимог, заявлених до Міністерства оборони України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 15 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі також - Закон № 2469-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
До повноважень Міністерства оборони України належать організація в силах оборони заходів оборонного планування, визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони, здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони.
Частиною восьмою статті 15 Закону № 2469-VIII передбачено, що Міністр оборони України здійснює керівництво Міністерством оборони України, а також військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами України безпосередньо та через визначених законом посадових осіб, у тому числі через Головнокомандувача Збройних Сил України.
Аналогічні засади закріплені статтею 8 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України. При цьому адміністративне керівництво Збройними Силами України закон визначає як діяльність, спрямовану на всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.
Крім того, відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (далі - Положення №671; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (пункт 1).
Відповідно до пункту 3 Положення №671 основними завданнями Міноборони є:
1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період щодо: організації в силах оборони заходів оборонного планування; визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони;
2) здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами;
2-1) забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національного спротиву;
3) здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;
4) забезпечення в межах повноважень, передбачених законом, реалізації державної політики з оборонних питань, що пов`язані з використанням повітряного простору України та захистом суверенітету держави;
5) координація діяльності Держспецтрансслужби для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.
Вищенаведені приписи свідчать про наявність у Міністерства оборони України широких повноважень щодо формування та реалізації державної політики у сфері оборони, а також військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами України. Водночас наявність таких загальних управлінських повноважень сама по собі не свідчить про покладення на Міністерство оборони України обов`язку безпосередньо забезпечувати проведення кожного окремого медичного огляду військовослужбовця, контролювати перебіг конкретної ВЛК чи приймати рішення з питань військово-лікарської експертизи. Такі повноваження підлягають визначенню з урахуванням спеціального нормативного регулювання відповідної сфери. Як уже встановлено судом, Положення №402 визначає спеціальну систему органів військово-лікарської експертизи та розмежовує їх компетенцію.
Зокрема, відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія має право оглядати військовослужбовців та інших осіб, визначених Положенням №402, а також розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати та контролювати постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.
Водночас відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право оглядати військовослужбовців, приймати постанови, а також контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих їй військово-лікарських комісій. При цьому постанови ВЛК регіонів відповідно до пункту 2.4.10 Положення №402 можуть бути оскаржені до ЦВЛК або в судовому порядку.
Таким чином, законодавець розмежував загальні повноваження Міністерства оборони України щодо адміністративного та військово-політичного керівництва Збройними Силами України та спеціальні повноваження відповідних військово-лікарських комісій у сфері військово-лікарської експертизи.
У цьому контексті суд зауважує, що загальне адміністративне керівництво не може ототожнюватися з безпосереднім втручанням у реалізацію повноважень спеціально уповноважених органів військово-лікарської експертизи або з обов`язком Міністерства здійснювати індивідуальний контроль за проведенням ВЛК кожного військовослужбовця.
Відтак для визнання бездіяльності Міністерства оборони України протиправною недостатньо самого посилання позивача на загальне підпорядкування Збройних Сил України Міністерству оборони України. Необхідним є встановлення конкретної норми права, яка покладає саме на Міністерство обов`язок вчинити ті дії, невчинення яких позивач оскаржує у цій справі.
За результатами аналізу наведених положень Закону України «Про національну безпеку України», Закону України «Про Збройні Сили України» та Положення про Міністерство оборони України суд не встановив норм, які б прямо покладали на Міністерство оборони України обов`язок забезпечити проведення ВЛК конкретному військовослужбовцю у визначеному закладі охорони здоров`я або здійснювати безпосередній контроль за проведенням такого медичного огляду.
Відтак сам по собі загальний характер повноважень Міністерства оборони України щодо військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами України не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього конкретного обов`язку вчинити дії, невчинення яких позивач визначає як протиправну бездіяльність у межах цього спору.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» провести позивачу військово-лікарський огляд суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, непроведення позивачу медичного огляду 29.05.2025 було зумовлено відсутністю службової та медичної характеристик, надання яких у спірному випадку є обов`язковим відповідно до пункту 6.2 глави 6 розділу ІІ Положення №402.
При цьому матеріали справи не свідчать про те, що відповідачем прийнято рішення про остаточну відмову позивачу у проходженні військово-лікарської експертизи незалежно від усунення обставин, які перешкоджали її проведенню. Навпаки, позивачу було повідомлено про необхідність надання відповідного комплекту документів для проходження ВЛК.
За таких обставин суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача обов`язку провести військово-лікарський огляд позивача поза процедурою та без дотримання умов, установлених Положенням №402.
Водночас наведений висновок не позбавляє позивача права на проходження військово-лікарської експертизи за наявності належним чином оформленого направлення та документів, передбачених Положенням №402.
Отже, позовна вимога про зобов`язання Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» провести позивачу ВЛК у заявленому ним способі задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про стягнення з кожного з відповідачів моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України та статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі встановлення факту протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень, наявності моральної шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, а також вини.
Таким чином, вирішення питання про відшкодування моральної шкоди передбачає встановлення не лише факту певних негативних переживань особи, а й наявності порушення її права відповідним відповідачем та причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою, про відшкодування якої заявлено.
У позовній заяві позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди, зокрема, з непроведенням військово-лікарського огляду, тривалим перебуванням на військовій службі без визначення актуального ступеня придатності, погіршенням психологічного та психічного стану, а також із переживаннями, пов`язаними з отриманим пораненням та попереднім проходженням військово-лікарської експертизи.
Разом з тим за результатами розгляду цієї справи суд не встановив протиправності оскаржуваних дій Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» щодо непроведення медичного огляду 29.05.2025, а також не встановив протиправної бездіяльності Міністерства оборони України у тому змісті, який визначений позивачем.
Позивачем також не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, її характер, обсяг та інтенсивність, а також причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідачів та заявленими стражданнями.
Крім того, позивачем не наведено обґрунтування, яке давало б можливість установити, яким чином визначено заявлений до стягнення розмір моральної шкоди - по 5 000 000 грн з кожного відповідача, а також не обґрунтовано причинного зв`язку між діями кожного з відповідачів окремо та моральними стражданнями у заявленому розмірі.
З огляду на те, що судом не встановлено порушення прав позивача оскаржуваними у цій справі діями та бездіяльністю відповідачів, вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо тверджень позивача про можливе вчинення кримінальних правопорушень суд зазначає, що встановлення наявності або відсутності у діях конкретних осіб складу кримінального правопорушення не належить до завдань адміністративного судочинства та здійснюється у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, визначених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці зазначає, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен довід сторони. Водночас суд має надати оцінку тим аргументам, які є суттєвими та можуть вплинути на результат розгляду справи.
Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язуючи суди обґрунтовувати свої рішення, не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони; обсяг такого обов`язку залежить від характеру рішення та конкретних обставин справи. Такий підхід викладено, зокрема, у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) та відповідає загальним принципам, сформульованим у справах «Ruiz Torija v. Spain» і «Garcнa Ruiz v. Spain».
Аналогічний підхід висловлено Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00), у якій Суд зазначив, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен довід сторони; водночас судове рішення повинно свідчити про те, що суттєві, доречні та здатні вплинути на результат розгляду справи аргументи були належним чином розглянуті.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, доводи позивача і заперечення відповідачів, а також норми законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд доходить висновку, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та відсутність протиправної бездіяльності у межах спірних правовідносин.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та оцінивши докази відповідно до вимог процесуального закону, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Діска А.Б.