КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 серпня 2026 року м. Київ №320/4587/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому просить суд:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними щодо видачі та вручення мобілізаційного розпорядження ОСОБА_1 на відправку із зарахуванням до команди протиправними;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову за мобілізацією ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає про те, що працював у ТОВ «РУШ» на посаді старшого приймальника товарів та був заброньований за цим підприємством на період мобілізації та на воєнний час. Відповідно до витягу з наказу Мінекономіки від 31.10.2024 № 25010 йому було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 12.07.2025. Позивач вказує, що 26.12.2024 ТОВ «РУШ» звернулося до ІНФОРМАЦІЯ_2 із клопотанням про оформлення йому відстрочки, до якого було додано повідомлення про бронювання та витяг з наказу Мінекономіки. Проте відповідну відстрочку позивачу оформлено не було, натомість його було призвано на військову службу під час мобілізації. Позивач зазначає, що на момент призову мав чинну відстрочку як заброньований військовозобов`язаний, а тому, на його думку, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не вжив належних заходів для перевірки наявності у нього права на відстрочку та протиправно здійснив його призов. У зв`язку з цим позивач вважає протиправними дії відповідача щодо видачі та вручення йому мобілізаційного розпорядження на відправку із зарахуванням до команди, а також наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у частині його призову за мобілізацією. Крім того, позивач зазначає, що його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є похідним від рішення про призов, у зв`язку з чим просить зобов`язати військову частину прийняти рішення про його звільнення від проходження військової служби. Ураховуючи наведене, позивач просить визнати протиправними відповідні дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати наказ у частині його призову за мобілізацією та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення від проходження військової служби.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими, та зазначає про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян на військову службу під час мобілізації. Відповідач зазначає, що військовозобов`язані, які мають право на відстрочку, повинні мати та надати документи, що підтверджують таке право. Водночас на момент призову позивача відповідач не отримував витягу з наказу про його бронювання та повідомлення про бронювання військовозобов`язаного. Посилаючись на положення Порядку бронювання військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76, відповідач вказує, що відповідні документи є підставою для зарахування військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік та внесення відомостей про надану відстрочку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Оскільки на момент призову відповідні документи та повідомлення про бронювання до територіального центру комплектування не надходили, позивач не був зарахований на спеціальний військовий облік як заброньований військовозобов`язаний. У зв`язку з цим відповідач вважає, що правові підстави для непризову позивача на військову службу під час мобілізації були відсутні. Крім того, відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі №160/2592/23 щодо незворотності процедури призову на військову службу та зазначає, що визнання процедури призову протиправною не зумовлює відновлення попереднього становища особи шляхом її звільнення з військової служби. З огляду на викладене відповідач вважає, що порушення прав позивача з його боку не доведено, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , не скористалася правом подачі відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «РУШ» та працював на посаді старшого приймальника товарів.
16 вересня 2024 року Міністерством оборони України було опрацьовано лист Міністерства економіки України щодо погодження списку військовозобов`язаних, які пропонувалися ТОВ «РУШ» до бронювання. За результатами опрацювання зазначений список було погоджено.
31 жовтня 2024 року Міністерством економіки України прийнято наказ № 25010 про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ «РУШ». Відповідно до зазначеного наказу військовозобов`язаним, включеним до відповідного списку, було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 12 липня 2025 року. Згідно з наданим позивачем повідомленням про бронювання, до числа таких військовозобов`язаних належав і ОСОБА_1 .
26 грудня 2024 року ТОВ «РУШ» направило до ІНФОРМАЦІЯ_1 клопотання щодо оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. До клопотання було додано повідомлення про бронювання військовозобов`язаного та витяг з наказу про бронювання.
Водночас, відповідна відстрочка йому оформлена не була, рішення щодо її оформлення відповідачем не приймалося, натомість були вчинені дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, що сторонами визнається.
У подальшому ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 грудня 2024 року №376, військовослужбовців, призваних за мобілізацією відповідно до мобілізаційного розпорядження командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 29 листопада 2024 року № 502/2/1/3/891бдск, було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 27 грудня 2024 року та на всі види забезпечення.
Згідно з наданим військовою частиною НОМЕР_1 витягом із наказу від 20 лютого 2025 року № 54, ОСОБА_1 , солдат, який був призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20 лютого 2025 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 , із зарахуванням у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 .
Вважаючи дії та наказ відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває донині.
Крім того, 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі по - Указ №69/2022).
Відповідно до п. 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація), строк якої неодноразово продовжувався та яка триває наразі.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до положень ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною 5 ст. 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
За приписами ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації
Відповідно до ч. 3 вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Приписами ст. 24 Закону №3543-XII визначено, що бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Відповідно до ст. 25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:
1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах: державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані; державної служби категорій "Б", "В", в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах;
2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;
3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовозобов`язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 (далі - Порядок №76).
Згідно з п. 2 Порядку №76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану (далі - Порядок бронювання засобами Єдиного державного вебпорталу).
Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації
Керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків, а також за відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам (п. 3 Порядку №76).
Пунктом 12 Порядку №76 передбачено, що з метою оформлення військовозобов`язаним відстрочки Мінекономіки надсилає рішення про бронювання військовозобов`язаних органам державної влади, іншим державним органам, якими подано списки, а також Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міноборони).
Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки, розвідувальний орган Міноборони) у триденний строк доводить зазначене рішення до відома відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідного підрозділу розвідувального органу Міноборони).
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації у п`ятиденний строк з дня видачі витягу військовозобов`язаному надсилають територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку (відповідному підрозділу Центрального управління та/або регіональному органу СБУ, відповідному підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідному підрозділу розвідувального органу Міноборони), повідомлення про бронювання військовозобов`язаного за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку (відповідний підрозділ Центрального управління та/або регіональний орган СБУ, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки, відповідний підрозділ розвідувального органу Міноборони), на підставі рішення про бронювання військовозобов`язаних зараховує у строк не більш як п`ять робочих днів з дня його отримання такого військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час.
Відповідно до п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них тощо.
Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи. Пунктом 12 Порядку №76 прямо передбачено, що Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки, розвідувальний орган Міноборони) у триденний строк доводить рішення про бронювання військовозобов`язаних до відома відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідного підрозділу розвідувального органу Міноборони).
У будь-якому випадку, на переконання суду, заброньована особа не може нести відповідальність за належність доведення до органів органів ТЦК інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює особа, а не від її дій.
У ході розгляду справи судом встановлено, що 31.10.2024 Міністерством економіки України видано наказ №25010 "Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ "РУШ"".
У списку до наказу позивача зазначено як працівника ТОВ "РУШ", та йому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 12.07.2025.
На момент виникнення спірних правовідносин зазначений наказ був чинним та зміни до нього не вносилися.
Відтак, наявність наказу Мінекономіки №25010 від 31.10.2024, яким позивачеві надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 12.07.2025, свідчить про те, що відносно позивача була проведена визначена законодавством процедура бронювання, а надання відстрочки від призову позивачу погоджене Генеральним штабом Збройних Сил України.
Водночас 27.12.2024 позивач був затриманий працівниками відповідача 1 та доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проведення мобілізаційних заходів. При цьому, позивачем надавались документи, що підтверджують наявність в нього відстрочки.
В цей же день, 27.12.2024, щодо позивача проведено військово-лікарську експертизу та відповідачем 1 винесено наказ №225М про призов та направлення позивача як військовозобов`язаного для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
Отже, судом встановлено, що на момент призову на військову службу (27.12.2024) позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як заброньований роботодавцем.
Водночас, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.10.2024 у справі №160/10728/23, відповідно до якої саме по собі існування у військовозобов`язаного права на відстрочку від призову не є достатньою підставою для визнання мобілізації протиправною. Таке право підлягає реалізації шляхом вчинення військовозобов`язаним активних дій та оформлення його у встановленому законодавством порядку уповноваженим органом до моменту набуття особою статусу військовослужбовця.
У данному випадку, хоча позивач і посилається на наявність підстав для бронювання та, як наслідок, права на відстрочку від призову під час мобілізації, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що до моменту призову він звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із документами, необхідними для оформлення відстрочки, або, що до відповідача надійшли документи від уповноважених органів чи роботодавця, які підтверджували б наявність у позивача оформленого бронювання.
Водночас, відповідач послідовно зазначав, що на момент призову не володів інформацією про наявність у позивача права на відстрочку у зв`язку з бронюванням, а матеріали справи не містять доказів, які б спростовували зазначені обставини.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт реалізації ним права на відстрочку від призову у встановленому законом порядку до набуття статусу військовослужбовця, а тому відсутні підстави вважати, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки мав правові підстави не здійснювати його призов під час мобілізації.
Стосовно доводів позивача про те, що обов`язок щодо перевірки наявності підстав для надання йому відстрочки від призову у зв`язку з бронюванням покладався на територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить, зокрема, оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та ведення спеціального військового обліку військовозобов`язаних, які мають право на таку відстрочку.
Разом із тим, реалізація зазначених повноважень можлива лише за умови наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідної інформації та документів, що підтверджують право особи на відстрочку.
Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані зобов`язані своєчасно повідомляти орган, у якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну місця роботи, посади та інших обставин, що мають значення для ведення військового обліку.
Отже, право військовозобов`язаного на відстрочку від призову під час мобілізації кореспондується з його обов`язком дотримуватися правил військового обліку та вчинити необхідні дії для належного оформлення такого права.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що до моменту призову позивач звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про оформлення відстрочки у зв`язку з бронюванням, подавав документи, які підтверджували наявність такого права, або що до відповідача надходили відповідні документи від роботодавця чи іншого уповноваженого органу.
За таких обставин суд доходить висновку, що у територіального центру комплектування та соціальної підтримки були відсутні правові та фактичні підстави для оформлення позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, оскільки на момент проведення призовних заходів відповідач не володів інформацією про наявність у позивача належним чином оформленого права на таку відстрочку.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 та від 01.10.2024 у справі №160/10728/23, у яких зазначено, що право на відстрочку підлягає реалізації військовозобов`язаним шляхом вчинення активних дій щодо його оформлення до моменту набуття статусу військовослужбовця, а відсутність відомостей про таке право у територіального центру комплектування та соціальної підтримки виключає можливість покладення на нього відповідальності за призов особи під час мобілізації.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо мобілізації позивача не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.
Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).
Судом встановлено, що під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено непридатності ОСОБА_1 за станом здоров`я до військової служби.
Позивача було зараховано до списків особового складу військової частини на підставі відповідного наказу після його призову на військову службу за мобілізацією, здійсненого ІНФОРМАЦІЯ_6 . Надалі наказом командира військової частини позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку з вибуттям до іншого місця служби.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військова частина не здійснює призов громадян на військову службу під час мобілізації та не приймає рішення про надання відстрочки від призову. Повноваження щодо проведення призову покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Отже, військова частина, отримавши призваного військовослужбовця, діяла виключно в межах наданих їй законом повноважень, оформлюючи проходження ним військової служби відповідно до документів, отриманих від уповноважених органів. Доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 самостійно приймала рішення щодо призову позивача, перевіряла наявність чи відсутність у нього права на відстрочку або мала повноваження скасувати рішення про його призов, матеріали справи не містять.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави звільнення військовослужбовців з військової служби визначені законом та є вичерпними.
Право особи на відстрочку від призову під час мобілізації та питання звільнення військовослужбовця зі служби є різними за своєю правовою природою інститутами, що регулюються різними нормами законодавства.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2023 у справі №260/1851/22 зазначив про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби є різними поняттями, а бронювання стосується виключно військовозобов`язаних і не є самостійною підставою для звільнення особи, яка вже набула статусу військовослужбовця.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 дійшов висновку, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу є незворотною, а саме по собі визнання процедури призову протиправною не зумовлює автоматичного відновлення попереднього становища особи шляхом її звільнення з військової служби. Обраний спосіб захисту повинен бути ефективним та відповідати характеру порушеного права, тоді як зобов`язання військової частини звільнити позивача фактично втручається у правовідносини, врегульовані іншими нормами права.
Також суд враховує, що військова частина не є суб`єктом, який приймав рішення про призов позивача під час мобілізації або вирішував питання щодо наявності у нього права на відстрочку. Після направлення позивача територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до військової частини остання діяла в межах повноважень, визначених законодавством, забезпечуючи проходження ним військової служби.
За таких обставин відсутні правові підстави для покладення на військову частину обов`язку прийняти рішення про його звільнення з військової служби, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.