Справа № 420/12235/26
УХВАЛА
14 серпня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Ухвалою суду прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить, окрім іншого, застосувати строк позовної давності звернення до суду.
Згідно із ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з нормами частини 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Отже, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на дату подання позовної заяви до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позовні вимоги позивача необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, а також оплата праці, що охоплюється поняттями заробітна плата і оплата праці у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Разом з тим, суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Вказане положення втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення.
При цьому частина друга статті 233 КЗпП України рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 неконституційною не визнавалася та є чинною.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з тим, суд вважає, що положення частини другої статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у частині визначення початку перебігу строку звернення до суду, оскільки спірна одноразова грошова винагорода не була виплатою, яка належала позивачу при звільненні 27.12.2024 року.
Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 27.12.2024 року, тоді як постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153, на підставі якої позивач заявляє право на отримання спірної виплати, прийнята після його звільнення.
Отже, на момент звільнення позивача відповідного права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153, позивач реалізувати не міг, а тому строк звернення до суду не може обчислюватися з дати його звільнення.
З огляду на наведене, суд при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду виходить із загального правила, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, відповідно до якого для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому суд зазначає, що визначальним для обчислення строку звернення до адміністративного суду є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися саме про порушення свого права, а не момент виникнення обставин, з якими особа пов`язує наявність у неї такого права.
Як убачається з матеріалів справи, 28.02.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153.
Листом від 15.04.2026 року №2097/2991 відповідач відмовив позивачу у виплаті зазначеної грошової винагороди, мотивуючи свою відмову тим, що позивач проходив військову службу до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153.
Таким чином, саме з отриманням листа відповідача від 15.04.2026 року №2097/2991 позивач дізнався про відмову у виплаті спірної грошової винагороди та про порушення свого права, яке він вважає протиправним.
Позовну заяву у цій справі сформовано в підсистемі «Електронний суд» 27.04.2026 року.
Отже, між датою відмови відповідача у виплаті спірної грошової винагороди - 15.04.2026 року та датою звернення позивача до суду - 27.04.2026 року минуло 12 днів.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду без пропуску строку звернення до адміністративного суду.
При цьому навіть у разі застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, такий строк позивачем не пропущено.
Відтак доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та необхідності застосування наслідків такого пропуску є необґрунтованими.
Водночас суд зазначає, що наведені висновки стосуються виключно питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та не вирішують питання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153, яке підлягає вирішенню судом при розгляді справи по суті.
Таким чином, підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду відсутні.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 241, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 про застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Враховуючи знаходження судді у відпустці, текст ухвали складено та підписано суддею 14.08.2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Д.К.Василяка