"14" серпня 2026 р. Справа № 759/8328/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Рудюк О.Д., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
03.04.2026 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу передано на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 року матеріали справи передані на розгляд судді Рудюку О.Д.
Суддя, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. При цьому згідно з ч. 1 даної статті спори між судами про підсудність не допускаються.
Згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2026 заяву про видачу судового наказу передано на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Вишгородського районного суду Київської області.
Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (ст. 162 ЦПК України).
Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 165 ЦПК України, якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.
Згідно з п. 9 ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Суд звертає увагу, що положеннями ст. 165 ЦПК України не передбачено, що заява про видачу судового наказу, в якій боржником є фізична особа, може бути передана за підсудністю. Суд направляє матеріали справи за підсудністю лише коли боржником у справі є юридична особа або фізична особа підприємець. В іншому випадку, суд повинен повернути заяву разом з долученими до неї письмовими доказами заявнику.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2019 року в справі № 855/364/19 та в постанові Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 640/12339/19 зазначено, що якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону.
Вказані вище обставини свідчать про те, що справа направлена до Вишгородського районного суду Київської області не в порядку ст.31 ЦПК України, а з порушенням вимог зазначеної статті, що відповідно не дає можливості прийняти справу до провадження даним судом.
Враховуючи викладене вище, вказану справу необхідно направити (повернути) на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 27, 162, 165, 260, 261, 352-355 ЦПК України, суддя,-
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини разом з доданими до неї документами передати (повернути) за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва (03148, м. Київ, вул. Я. Коласа, 27-А).
Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя О.Д.Рудюк