Справа № 420/23773/26
УХВАЛА
13 серпня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4661276-2408-1502-UA5108003[телефон приховано] від 03.06.2025 року.
Ухвалою судді від 10.08.2026 позовну заяву залишено без руху, так як з огляду на матеріали адміністративного позову, 03 червня 2025 року ГУ ДПС в Одеській області було винесено податкове повідомлення-рішення (ППР) № 4661276-2408-1502-UA5108003[телефон приховано] від 03.06.2025, яким ОСОБА_1 було нараховано суму земельного податку за 2025 рік у розмірі 11576.36 грн. Однак із даним адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 звернулася 04.08.2026.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення (ППР) або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ (п. 56.19 ст. 56 ПКУ).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої ст. 122 КАСУ).
Згідно з частиною четвертою ст. 122 КАСУ якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 (далі - Постанова) наголосила, що норма п. 56.19 ст. 56 ПКУ є спеціальною щодо норми частини четвертої ст. 122 КАСУ, а отже, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору.
Водночас, у Постанові зроблено висновок, що норма п. 56.18 ст. 56 ПКУ не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, та зазначено, що строк у 1095 днів, встановлений ст. 102 ПКУ, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.
Отже, якщо платник не скористався правом на адміністративне оскарження, то податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене в суді протягом 6 місяців з дня отримання платником такого рішення від контролюючого органу.
Якщо платник скористався правом на адміністративне оскарження, то: податкове повідомлення-рішення може бути оскаржене до суду протягом 1 місяця що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПКУ; інше рішення контролюючого органу може бути оскаржене до суду протягом 3 місяців з дня вручення платнику податків рішення за результатами розгляду його скарги.
Поряд з цим, у разі якщо рішення за результатами розгляду скарги платника податків на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу не було прийнято та (або) вручено контролюючим органом платнику податків у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення платника податків до контролюючого органу із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність контролюючого органу.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу відповідно до ст. 123 КАС України необхідно звернутися до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даними позовними вимогами, навівши дійсні (реальні) обставини непереборної сили, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду із даними вимогами протягом шести місяців.
12.08.2026 на виконання вищезазначеної ухвали представником позивача до суду надано заяви про поновлення строку на звернення до суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що про зміну правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 щодо застосування 6-місячного строку замість 1095 днів за ст. 102 ПКУ) вона без спеціальної юридичної освіти дізналася лише з ухвали суду від 10.08.2026. Крім того, вона спробувала в досудовому порядку оскаржити спірні рішення шляхом подання скарги до ДПС України. Крім того, позивачка посилається на умови воєнного стану (відключення світла, загрози безпеці та ускладнення господарської логістики), що завадили вчасно залучити адвоката.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд дійшов висновку, що причини пропуску строку є неповажними, оскільки перебіг тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення звільненим військовослужбовцям починається з дати виключення зі списків особового складу, а подальше звернення за роз`ясненнями та отримання відповіді від військової частини не змінює момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, і не перериває цей строк.
Позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу, які б свідчили про існування об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали подати позов з дотриманням строків.
Щодо доводів позивачки про зміну правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24) та відсутність у позивачки юридичної освіти, суд зазначає, що незнання закону або судової практики не звільняє від обов`язку дотримуватися процесуальних строків. Офіційне оприлюднення постанов Верховного Суду забезпечує загальну доступність правових позицій для всіх учасників правовідносин. Крім того, принцип правової визначеності передбачає дотримання встановлених процесуальних строків, а не безстрокове очікування звернення до суду. Посилання на відсутність юридичної освіти також не є об`єктивно непереборною обставиною, оскільки суб`єкт господарювання (ФОП), вступаючи у податкові правовідносини, бере на себе ризики та обов`язок самостійно або із залученням фахівців контролювати дотримання вимог законодавства.
Стосовно посилань на спробу досудового оскарження спірного ППР шляхом подання скарги до ДПС України, суд зауважує, що відповідно до п. 56.19 ст. 56 ПКУ та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у разі використання платником податків права на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення, спеціальний строк для звернення до суду становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження (п. 56.17 ст. 56 ПКУ).
Скарга від 24.06.2026 б/н (вх. ДПС № 4964/С/6 від 24.06.2026) зокрема на ППР ГУ ДПС в Одеській області від 03.06.2025 № 4661276-2408-1502-UA5108003[телефон приховано] направлена до ДПС засобами електронного зв`язку 24.06.2026, тобто з порушенням законодавчо встановленого 30 денного терміну для її подання, чим порушено вимоги пункту 56.12 статті 56 ПК України, внаслідок чого скаргу залишено без розгляду.
За умови проведення досудового оскарження ППР від 03.06.2025, подання позову лише 04.08.2026 свідчить про суттєве пропущення як загального 6-місячного строку, так і спеціального 1-місячного строку, встановленого п. 56.19 ст. 56 ПКУ, без наведення поважних причин такого затримання після завершення адміністративного оскарження.
Щодо посилань на введення в Україні воєнного стану, відключення електроенергії та безпекові загрози, суд підкреслює, що сам факт запровадження воєнного стану не є безумовною та автоматичною підставою для поновлення пропущених процесуальних строків. Позивачка не надала жодних доказів того, як саме зазначені обставини безпосередньо та об`єктивно унеможливили її звернення до суду з даним позовом протягом усього встановленого законом строку. Узагальнені посилання на складну ситуацію в країні без прив`язки до конкретних обставин справи не доводять наявності обставин непереборної сили.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк