Справа № 132/1043/26
2/132/978/26
Ухвала
Іменем України
14 серпня 2026 року місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді Сєліна Є.В., при секретарі судового засідання Рибак І.Ю., за участі: позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Тарасюк Н.Г., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Маняка О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Маняка Олександра Петровича про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну позовних вимог, та заявлене представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Тарасюк Ніною Григорівною усне клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у цивільній справі № 132/1043/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,
ВСТАНОВИВ:
27 березня 2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, у якому просить визнати за нею право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Калинівка Вінницької області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2026 року визначено склад суду для розгляду зазначеної цивільної справи: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 07 квітня 2026 року, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 15 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в порядку загального позовного провадження. Зазначена ухвала постановлена за участю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема журналом судового засідання.
07 липня 2026 року, тобто після закриття підготовчого провадження, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну позовних вимог, у якій зазначила про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог та виклала позовні вимоги у новій редакції.
Згідно із позовною заявою у новій редакції позивач ОСОБА_1 просить: встановити юридичний факт непроживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , 1955 року народження, на час відкриття спадщини спадкоємця першої черги ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнати його таким, що не прийняв спадщину; а також визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності вже не на 1/6, а на 1/4 частку зазначеної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
10 серпня 2026 року до суду звернувся представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Маняк Олександр Петрович із клопотанням про залишення зазначеної заяви без розгляду з підстав пропуску встановленого законом строку для зміни предмета та збільшення розміру позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Маняк О.П. підтримав клопотання та зазначив, що позивач достеменно знала про закриття підготовчого провадження, оскільки була присутня при постановленні ухвали суду від 15 червня 2026 року, що підтверджується журналом судового засідання. На думку представника відповідача, заява від 07 липня 2026 року подана з порушенням вимог частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, а тому відповідно до статті 126 цього Кодексу підлягає залишенню без розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тарасюк Н.Г. проти клопотання заперечували. Вони зазначили, що позивач не знала про закриття підготовчого провадження, оскільки, за їх твердженням, не була присутньою при проголошенні відповідної ухвали. Одночасно позивач та її представник усно заявили клопотання про повернення справи до стадії підготовчого провадження для надання їм можливості подати заяву про зміну позовних вимог.
Вислухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання позивача та її представника про повернення справи до стадії підготовчого провадження слід відмовити, а заяву ОСОБА_1 від 07 липня 2026 року про зміну позовних вимог залишити без розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Водночас принцип диспозитивності, який передбачає право особи розпоряджатися своїми процесуальними правами, не означає можливості реалізації такого права поза межами та порядком, встановленими законом. Диспозитивність у цивільному процесі реалізується саме у встановленій ЦПК України процесуальній формі та з дотриманням визначених ним строків.
За змістом пунктів 2, 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, а також зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Особливості реалізації позивачем права на зміну позовних вимог визначені статтею 49 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання.
Частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Таким чином, законодавець прямо пов`язує можливість зміни предмета або підстав позову, а також збільшення чи зменшення розміру позовних вимог у загальному позовному провадженні із закінченням підготовчого засідання. Після закриття підготовчого провадження така процесуальна дія за загальним правилом не допускається.
При цьому заява ОСОБА_1 від 07 липня 2026 року за своїм змістом не є лише уточненням раніше заявлених вимог чи зміною їх формулювання.
Первісно позивач просила визнати за нею право власності на 1/6 частку квартири в порядку спадкування за законом. Натомість у заяві від 07 липня 2026 року вона просить встановити юридично значущу обставину щодо непроживання відповідача ОСОБА_2 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнати його таким, що не прийняв спадщину, та, як наслідок, збільшити належну їй частку спадкового майна з 1/6 до 1/4.
Отже, подана позивачем заява містить нову самостійну вимогу, пов`язану з визначенням правового статусу іншого спадкоємця, а також змінює кількісний обсяг заявленої майнової вимоги. За своїм змістом така заява охоплюється процесуальними діями, передбаченими пунктом 2 частини другої та частиною третьою статті 49 ЦПК України, які можуть бути вчинені позивачем у загальному позовному провадженні до закінчення підготовчого засідання.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 367/6134/19, відповідно до яких підготовче провадження закінчується закриттям підготовчого засідання, а стаття 49 ЦПК України встановлює часові межі для зміни предмета або підстав позову та збільшення розміру позовних вимог.
Відтак заява ОСОБА_1 від 07 липня 2026 року подана після закінчення встановленого статтею 49 ЦПК України строку, оскільки підготовче провадження у справі було закрито 15 червня 2026 року.
Суд також враховує положення частини другої статті 189 ЦПК України, відповідно до якої підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдань підготовчого провадження у кожній справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Частиною першою статті 200 ЦПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд постановляє, зокрема, ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження означає завершення відповідної стадії цивільного процесу та перехід до розгляду справи по суті. Одним із завдань підготовчого провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК України є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог і складу учасників судового процесу.
Разом із тим суд бере до уваги сформовану практику Верховного Суду щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження у виняткових випадках. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 308/14745/21 зазначено, що така можливість не виключається за наявності вагомих, обґрунтованих обставин, зумовлених необхідністю забезпечення завдань цивільного судочинства, однак не повинна перетворюватися на спосіб обходу встановлених законом процесуальних строків.
Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 367/6134/19, де наголошено, що повернення до підготовчого провадження після його закриття можливе лише за наявності обґрунтованих та вагомих підстав, оскільки можливість такого повернення з будь-яких причин нівелювала б значення підготовчого провадження та стадії розгляду справи по суті.
У цій справі суд не встановив обставин, які свідчили б про виняткову або об`єктивну необхідність повернення до стадії підготовчого провадження.
Ухвалою від 15 червня 2026 року підготовче провадження було закрито за участю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи та журналом судового засідання. Тому посилання позивача на те, що їй не було відомо про закриття підготовчого провадження, не знаходить підтвердження матеріалами справи.
Позивач ОСОБА_1 мала реальну та достатню можливість до закінчення підготовчого провадження заявити відповідні вимоги, подати докази та реалізувати передбачені статтею 49 ЦПК України процесуальні права. Об`єктивних обставин, які перешкоджали б їй це зробити, судом не встановлено та позивачем не наведено.
Таким чином, підставою для повернення до стадії підготовчого провадження є лише бажання позивача ОСОБА_1 після закінчення встановленого законом строку реалізувати процесуальне право, яким вона могла скористатися своєчасно. Така обставина не є винятковою або вагомою.
Суд також враховує, що у заяві від 07 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 не посилається на виникнення після 15 червня 2026 року нових фактичних чи юридично значущих обставин, які об`єктивно зумовили б необхідність зміни предмета позову.
Нова вимога безпосередньо стосується правового статусу відповідача ОСОБА_2 як спадкоємця та, відповідно, впливає на обсяг його процесуального захисту. Прийняття такої заяви після завершення підготовчого провадження фактично поставило б відповідача перед необхідністю захищатися від нового комплексу вимог уже на стадії розгляду справи по суті, що суперечило б принципам змагальності та рівності процесуальних прав сторін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини у справах «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» та «Novakoviж v. Croatia» виходив із того, що процесуальні строки мають легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя та юридичної визначеності, а їх застосування не є несумісним із правом на доступ до суду за умови пропорційності процесуального обмеження.
У цій справі застосування процесуального строку, встановленого статтею 49 ЦПК України, не має характеру надмірного формалізму. Позивач ОСОБА_1 мала можливість реалізувати своє процесуальне право до закінчення підготовчого провадження, а встановлений законом строк є чітким, передбачуваним та однаковим для учасників процесу.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз`яснено значення підготовчого провадження як самостійної стадії цивільного процесу, спрямованої на створення необхідних умов для правильного і своєчасного розгляду справи.
Пунктом 2 зазначеної постанови роз`яснено, що під час підготовки справи суд має визначити обставини, які мають значення для справи, характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини, склад осіб, які братимуть участь у справі, та коло доказів.
Отже, підготовче провадження не є процедурою, яку можна відновлювати лише для реалізації стороною процесуальних прав, якими вона не скористалася своєчасно.
Суд також враховує положення статей 1268-1270 ЦК України, оскільки заявлена позивачем нова вимога стосується прийняття спадщини та визначення складу спадкоємців. Така вимога не є суто технічним уточненням первісного позову, а стосується юридично значущих обставин, від яких залежить визначення спадкових часток.
Щодо наслідків пропуску процесуального строку суд виходить із такого.
Частиною першою статті 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Частиною другою статті 126 ЦПК України передбачено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною четвертою статті 127 ЦПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія, щодо якої пропущено строк.
У цій справі позивачем разом із заявою від 07 липня 2026 року не подавалося клопотання про поновлення процесуального строку, встановленого статтею 49 ЦПК України. У подальшому такого клопотання також не подано.
Заявлене у судовому засіданні усне клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження не може бути ототожнене із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки це різні процесуальні механізми.
Більше того, позивач ОСОБА_1 не навела об`єктивної причини пропуску строку, яка перешкоджала б їй до 15 червня 2026 року заявити відповідні вимоги. Її твердження про те, що вона не була присутньою при проголошенні ухвали про закриття підготовчого провадження, спростовується матеріалами справи та журналом судового засідання, з яких вбачається її участь у підготовчому судовому засіданні.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 пропустила передбачений частинами другою та третьою статті 49 ЦПК України строк для збільшення розміру позовних вимог та зміни предмета позову, клопотання про поновлення цього строку не подала, а встановлених законом або правовими висновками Верховного Суду підстав для повернення справи до стадії підготовчого провадження не існує.
Відтак заява ОСОБА_1 від 07 липня 2026 року про зміну позовних вимог підлягає залишенню без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України.
Керуючись статтями 2, 12, 13, 43, 49, 126, 127, 189, 196, 200, 258-261, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1268-1270 Цивільного кодексу України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні усного клопотання позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Тарасюк Ніни Григорівни про повернення цивільної справи №132/1043/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, до стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Маняка Олександра Петровича про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну позовних вимог - задовольнити.
Заяву ОСОБА_1 від 07 липня 2026 року про зміну позовних вимог, у якій позивач просить встановити юридичний факт непроживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини спадкоємця першої черги ОСОБА_2 та визнати його таким, що не прийняв спадщину, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , - залишити без розгляду, у зв`язку з пропуском установленого частинами другою та третьою статті 49 ЦПК України строку на її подання та відсутністю заяви про поновлення такого процесуального строку.
Розгляд цивільної справи продовжити за первісно заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 .
Ухвала в частині залишення без розгляду заяви про зміну позовних вимог може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя