ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/6826/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Файдюка В.В., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Шевченка Олега Анатолійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, якою повернуто в частині позовну заяву ОСОБА_1 з вимогами ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЧЕРКАСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
10 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЧЕРКАСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» (далі - відповідач/ДУ «ЧЕРКАСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР») про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 12 825, 49 грн;
- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 12 825, 49 грн;
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі 30 000, 00 грн щомісячно, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року;
- зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000, 00 грн щомісячно, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав недотримання вимог статей 160, 161 КАС України, оскільки позов подано після закінчення установлених законом строків звернення до адміністративного суду, а наведені у клопотанні про їх поновлення обставини суд визнав недостатніми для висновку про поважність причин пропуску таких строків. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачкою публічної служби, а тому до вимог про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Така компенсація виплачується після звільнення зі служби на підставі відповідної заяви, не є винагородою за виконану працю та не входить до структури заробітної плати чи грошового забезпечення, у зв`язку з чим до цих вимог не застосовуються строки, установлені статтею 233 КЗпП України. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, суд дійшов висновку про застосування положень статті 233 КЗпП України та зазначив, що, оскільки така винагорода є щомісячною виплатою, позивачка мала можливість дізнаватися про порушення свого права після закінчення кожного місяця проходження служби, за який відповідну виплату не було нараховано та виплачено. Оцінюючи наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду, суд урахував, що її звільнено наказом відповідача від 05 жовтня 2023 року, в якому були зазначені складові належних до виплати сум, а листом від 29 березня 2024 року позивачку повідомлено про відсутність фінансування на виплату компенсації за речове майно. Водночас суд установив відсутність доказів звернення позивачки до відповідача з питань нарахування додаткової винагороди під час проходження служби, при звільненні та до отримання зазначеного листа. Суд також дослідив надані медичні документи та визнав, що у визначені ними періоди стан здоров`я позивачки міг об`єктивно перешкоджати своєчасному зверненню до суду. Разом із тим подані докази не підтверджували існування таких перешкод протягом усього періоду пропуску строку, зокрема щодо вимог про виплату додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, а також щодо компенсації за речове майно у жовтні 2023 року, січні-лютому та травні-червні 2024 року. З огляду на це суд відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та надав позивачці десятиденний строк для подання належно обґрунтованої заяви із зазначенням інших поважних причин його пропуску та доказів на підтвердження обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню з позовом.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Шевченка Олега Анатолійовича від імені ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку та на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС повернуто позовну заяву.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачкою публічної служби, а тому до позовних вимог про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі відповідної заяви, не має характеру винагороди за виконану працю та не входить до структури заробітної плати чи грошового забезпечення. З огляду на це суд дійшов висновку, що до вимог про нарахування та виплату такої компенсації не застосовуються строки, встановлені статтею 233 КЗпП України. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, суд застосував положення статті 233 КЗпП України та вказав, що така виплата має щомісячний характер, а тому позивачка могла дізнаватися про порушення свого права після закінчення кожного місяця проходження служби, за який відповідну винагороду не було нараховано та виплачено. Суд врахував, що ухвалою від 15 липня 2024 року позивачці було роз`яснено необхідність подати належно обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів. Водночас на виконання вимог зазначеної ухвали представник позивачки надав лише копію виписного епікризу, відповідно до якого позивачка проходила лікування у період з 23 лютого 2024 року по 29 лютого 2024 року. Надані докази не підтверджують наявності об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали позивачці звернутися до суду протягом усього періоду пропуску строку, зокрема щодо вимог про виплату додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, а також щодо компенсації за речове майно у жовтні 2023 року, січні-лютому та травні-червні 2024 року. Наведені у заяві обставини не свідчили про існування факторів, незалежних від волі позивачки, а вказували на необґрунтоване зволікання зі зверненням до відповідача та суду з вимогами про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно і додаткової винагороди. У зв`язку з цим суд визнав причини пропуску строку звернення до суду неповажними та дійшов висновку, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позову без руху.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року про повернення позовної заяви скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року прийнято справу до свого провадження.
В цій ухвалі суд першої інстанції врахував висновки, викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, відповідно до яких для правильного вирішення питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду необхідно з`ясувати фактичні обставини отримання нею документів, пов`язаних зі звільненням та проведенням остаточного розрахунку. Зокрема, суд апеляційної інстанції вказав на необхідність установити дату отримання позивачкою наказу про звільнення, дату одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, дату отримання листа відповідача від 29 березня 2024 року № 10/1899/ВС і довідки № 12, а також з`ясувати наявність об`єктивних обставин, які могли перешкоджати зверненню до суду в межах установленого строку. З огляду на це суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 121 та 123 КАС України, продовжив позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви та запропонував протягом десяти днів надати відповідні відомості й докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.
На виконання вимог цієї ухвали 29 квітня 2025 року представник позивачки подав заяву про усунення недоліків, у якій послався на дату засвідчення копій листа відповідача від 29 березня 2024 року № 10/1899/ВС та довідки № 12, а також зазначив, що зі змісту листа вбачається нарахування позивачці грошової компенсації за неотримане речове майно, яка фактично виплачена не була.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у задоволенні заяви представника позивачки про поновлення процесуального строку відмовлено та повторно надано позивачці десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що подана 29 квітня 2025 року заява не містила всіх відомостей, на необхідність з`ясування яких указав суд апеляційної інстанції. Зокрема, представник позивачки не повідомив дату фактичного вручення їй наказу про звільнення, дату отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, а також не навів об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Дата засвідчення копій листа та довідки не є тотожною даті їх фактичного отримання позивачкою та сама собою не визначає початку перебігу строку звернення до суду. Водночас дата засвідчення таких документів не змінює дати вручення наказу про звільнення, з якою також можуть бути пов`язані виникнення права на відповідні виплати та обізнаність особи про можливе порушення її прав. Суд звернув увагу на суперечливість змісту заявлених позовних вимог, оскільки представник позивачки зазначав, що компенсацію за речове майно вже нараховано, але не виплачено, водночас просив зобов`язати відповідача не лише виплатити, а й повторно нарахувати таку компенсацію. Строки звернення до суду обчислюються не лише з моменту, коли особа фактично дізналася про порушення права, а й із моменту, коли вона за об`єктивних обставин повинна була про нього дізнатися. У зв`язку з цим суд указав, що позивачка мала надати докази дати отримання наказу про звільнення, письмового повідомлення про належні їй суми та пояснити причини, які перешкоджали зверненню до суду після отримання відповідних документів. З огляду на неповне виконання вимог попередньої ухвали суд, не повертаючи позовну заяву, продовжив позивачці строк для усунення недоліків та запропонував надати відсутні відомості й докази.
12 травня 2025 року представник позивачки повторно подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій повідомив, що наказ про звільнення позивачка отримала 05 жовтня 2023 року, а довідку про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна - 04 червня 2024 року. Представник указав, що відповідно до цієї довідки компенсацію позивачці нараховано, однак фактично не виплачено.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року заяву представника позивачки задоволено частково: відкрито провадження у справі в частині вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року, а позовну заяву в частині вимог про виплату компенсації за неотримане речове майно повернуто. Щодо вимог про додаткову винагороду суд урахував правову позицію суду апеляційної інстанції, відповідно до якої у період, за який позивачка просила нарахувати та виплатити відповідну винагороду, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, що не обмежувала будь-яким строком звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати або грошового забезпечення. З огляду на це суд визнав помилковим застосування до таких вимог строку звернення до суду та відкрив провадження у відповідній частині. Водночас щодо компенсації за неотримане речове майно суд виходив із того, що між сторонами відсутній спір щодо самого права позивачки на таку компенсацію та її розміру, оскільки відповідач здійснив її нарахування, а позивачка суму компенсації не оспорювала. Фактично спір стосувався лише її невиплати. Позивачка отримала наказ про звільнення 05 жовтня 2023 року, а довідку про нарахування компенсації - 04 червня 2024 року, однак звернулася до суду 10 липня 2024 року. Застосувавши місячний строк звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про його пропуск та зазначив, що позивачка і її представник не навели поважних причин несвоєчасного звернення. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для відкриття провадження у частині вимог про додаткову винагороду наявні, тоді як у частині вимог про нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно недоліки позовної заяви не усунуті. На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву в цій частині повернуто, із роз`ясненням права повторного звернення до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 через уповноваженого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати в частині позовних вимог, які повернуто судом, та в цій частині направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами спору щодо права позивачки на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки нарахування такої компенсації не свідчить про виконання відповідачем обов`язку з її фактичної виплати. Позивачка отримала наказ про звільнення 05 жовтня 2023 року, а довідку про розмір грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна - 04 червня 2024 року. Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що компенсацію позивачці було нараховано, однак фактично не виплачено, у зв`язку з чим спір між сторонами стосується саме невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати належної суми коштів. Суд першої інстанції не врахував висновків суду апеляційної інстанції, викладених у постанові, якою було скасовано попередню ухвалу про повернення позовної заяви, зокрема щодо необхідності встановлення дати фактичного отримання позивачкою документів, з якими пов`язується початок перебігу строку звернення до суду. На обґрунтування дотримання такого строку апелянтка посилалась на наявні в матеріалах справи копії листа Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» від 29 березня 2024 року № 10/1899/ВС та довідки № 12 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, які були засвідчені посадовою особою відповідача 04 червня 2024 року. У вказаному листі зазначено, що грошову компенсацію позивачці нараховано, проте її виплату не проведено через ненадходження відповідного фінансування. Водночас, суд першої інстанції не встановив дати фактичного отримання позивачкою зазначених листа та довідки. З урахуванням дати засвідчення їх копій - 04 червня 2024 року - та нормативних строків пересилання поштових відправлень скаржниця вважає, що, звернувшись до суду з позовом 10 липня 2024 року, вона дотрималася застосованого судом першої інстанції місячного строку звернення до адміністративного суду. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання строку звернення до суду, не встановив фактичної дати отримання позивачкою документів щодо нарахування та невиплати компенсації, а його висновки про пропуск відповідного строку та відсутність спору між сторонами не відповідають обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на звернення до суду реалізується з дотриманням установленого законом порядку, зокрема строків звернення до адміністративного суду. Водночас застосування таких строків не може бути формальним та повинно враховувати правову природу заявлених вимог, момент, з якого особа об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права, а також виконання суб`єктом владних повноважень установленого законом обов`язку щодо повідомлення особи про належні їй виплати.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п`ятою цієї норми процесуального закону передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів із дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для його поновлення.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України, якщо таку заяву не буде подано у визначений строк або вказані у ній підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідний процесуальний наслідок передбачено також пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, установлених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, застосування зазначених процесуальних наслідків можливе лише за умови встановлення факту звернення особи до суду після закінчення визначеного законом строку.
У цій справі спір в оскаржуваній частині виник у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 після її звільнення зі служби в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» грошової компенсації за належні до видачі, але неотримані предмети речового майна у сумі 12 825,49 грн.
Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок та умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
Пунктом 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578, передбачено, що під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їхнім бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
За змістом пункту 23 цього Порядку грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування виплачується на підставі заяви особи.
Аналіз зазначених норм свідчить, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується у зв`язку зі звільненням особи зі служби та є однією із сум, які належать такій особі при проведенні остаточного розрахунку.
Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з військової служби і звернення до суду) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з військової служби і звернення до суду) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Отже, закон розмежовує копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані й виплачені при звільненні суми як окремі документи, з якими пов`язуються різні правові наслідки.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з військової служби і звернення до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, законодавець установив обчислення строків звернення до суду залежно від предмета спору та різні моменти початку їх перебігу.
Місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення застосовується у справах, у яких особа оспорює звільнення. Натомість у справах про виплату сум, належних особі при звільненні, застосовується тримісячний строк, перебіг якого розпочинається не з дня звільнення чи вручення наказу, а з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, у зв`язку з чим речове майно не може ототожнюватися із заробітною платою або грошовим забезпеченням.
Водночас Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація вартості неотриманого речового майна є особливим, окремим видом належних звільненій особі сум та входить до складу належних їй при звільненні виплат у розумінні статті 116 КЗпП України.
Отже, та обставина, що компенсація за неотримане речове майно не входить до структури заробітної плати чи грошового забезпечення, не виключає її належності до сум, які роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити особі при звільненні.
З огляду на правову природу спірної виплати та наведений висновок Верховного Суду до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання здійснити її виплату підлягає застосуванню тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України.
Такий строк відповідно до прямого припису цієї норми обчислюється з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, а не з дати вручення наказу про звільнення.
Тому висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, не відповідає правовій природі заявлених позовних вимог та спеціальному регулюванню строку звернення до суду у справах про виплату сум, належних особі при звільненні.
Визначальним для обчислення строку в цій справі є встановлення дати отримання позивачкою належного письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, яке повинно містити відомості про кожний вид належної виплати.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримала наказ про звільнення 05 жовтня 2023 року.
Разом із тим зі змісту цього наказу не вбачається, що він містив повний розрахунок усіх сум, нарахованих і виплачених позивачці при звільненні, зокрема відомості про розмір грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та стан її виплати.
Отже, наказ про звільнення не може вважатися письмовим повідомленням про нараховані та виплачені при звільненні суми у розумінні статей 47, 116 та 233 КЗпП України.
Сам по собі факт отримання позивачкою наказу про звільнення 05 жовтня 2023 року не є початком перебігу строку звернення до суду з вимогами про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Листом Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» від 29 березня 2024 року № 10/1899/ВС позивачку повідомлено, що грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна їй нараховано, проте її виплату не проведено у зв`язку з ненадходженням відповідного фінансування.
Водночас матеріали справи не містять належних доказів дати фактичного вручення позивачці зазначеного листа.
Крім того, повідомлення лише про ненадходження фінансування без установленого судом зазначення конкретного розміру компенсації та інших належних при звільненні виплат не дає достатніх підстав вважати такий лист письмовим повідомленням у розумінні статті 116 КЗпП України, з отриманням якого закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку.
У заяві про усунення недоліків позовної заяви, поданій представником позивачки 12 травня 2025 року, зазначено, що довідку № 12 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивачка отримала 04 червня 2024 року.
Зі змісту цієї довідки їй стало відомо про розмір нарахованої компенсації та факт її невиплати.
Зазначені твердження позивачки матеріалами справи не спростовані, а доказів вручення їй належного письмового повідомлення про відповідну виплату в іншу, більш ранню дату судом не встановлено.
За таких обставин перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогами щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно слід обчислювати з 05 червня 2024 року.
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом 10 липня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Отже, строк звернення до суду в оскаржуваній частині позовних вимог позивачкою не пропущено, у зв`язку з чим питання про наявність поважних причин для його поновлення взагалі не підлягало вирішенню.
За таких обставин, відповідно до статті 320 КАС України оскаржена ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 308, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Шевченка Олега Анатолійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Файдюк В.В.
Чаку Є.В.