ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/9831/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Кузьмишиної О.М., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
01.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 23[телефон приховано] від 22.07.2025 року;
2) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії, без номера від 29.07.2025 року за підписом заступника начальника відділу перерахунків пенсій №4 ҐУ ПФУ в Донецькій області;
3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 66% відсотків суддівської винагороди, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 30.06.2025 № 04-1624/25, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 25.06.2025 року.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу, який дає йому право на отримання довічного грошового утримання як судді у відставці певного строку, а саме, період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 8 днів, половина строку навчання у Харківському юридичному інституті - 1 рік 10 місяців 29 днів, стаж роботи на посаді слідчого -1 рік 1 день, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання, окрім стажу роботи на посаді судді, також період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 8 днів, половину строку навчання у Харківському юридичному інституті - 1 рік 10 місяців 29 днів, стаж роботи на посаді слідчого -1 рік 1 день, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 66% відсотків суддівської винагороди, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 30.06.2025 № 04-1624/25, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 25.06.2025.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону, проте відповідач не надав належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, як таке що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що діючим законодавством на час звернення позивача за призначенням щомісячного грошового утримання такі періоди не мають враховуватися при обрахуванні цієї виплати, внаслідок чого, апелянт вважає, що діяв в межах закону.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025 було відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, ухвалою суду від 18.12.2025 призначено до слухання у порядку письмового провадження.
З поважних причин слухання справи продовжувалось.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно Указу Президента України від 04.11.2004 був призначений на посаду судді Городищенського районного суду Черкаської області строком на п`ять років, а відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13.05.2010 був призначений на посаду судді до цього ж суду безстроково.
24.06.2025 Рішенням Вищої ради правосуддя позивача було звільнено з посади судді вказаного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Вказаним Рішенням Вищої ради правосуддя зафіксовано, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку, становить 28 років 7 місяців 29 днів.
Крім того, Городищенським районним судом Черкаської області було видано довідку №01-22/100/2025 від 08.07.2025 року, щодо розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, згідно якої до стажу роботи зараховані пероди: стаж роботи на посаді судді - 20 років 7 місяців 21 день; період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 8 днів; половина строку навчання у Харківському юридичному інституті - 1 рік 10 місяців 29 днів; стаж роботи на посаді слідчого -1 рік 1 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Тобто, згідно вказаної довідки загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку, становить 28 років 7 місяців 29 днів.
Згідно рішення Головного управління ПФУ в Черкаській області № 23[телефон приховано] від 22.07.2025 позивачу призначено довічне утримання в розмірі 50% від суддівської винагороди.
Позивач звернувся до уповноваженого органу Пенсійного фонду України із заявою про до призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 22.07.2025 з наданими додатковими документами, а саме заява від 23.07.2025, паспорт позивач, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, копія рішення про звільнення з посади судді від 24.06.2025 №1334/0/15-25, довідка про розрахунок стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання від 08.07.2025 №01-22/100/2025, довідка про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання суддів у відставці від 30.06.2025 №04-1624/25, сканована завірена копія наказу про відрахування зі штату судді від 24.06.2025 №42-о, сканована завірена копія довідки про стаж роботи з 1980 по 1988 роки.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за правилами екстериторіальності за результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача прийняло рішення від 29.07.2025 про відмову у допризначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказані обставини підтверджені належними доказами, і не є спірними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В силу статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII ( (надалі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Законом України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII) статтю 137 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
Відповідно до частини 2 статті 142 Закону № 1402-VIII суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно з вимогами частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується.
Частиною 5 статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Зазначене зафіксовано у Положенні Пенсійного фонду України, затверджене постановою КМУ від 23 липня 2014 р. № 280.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (надалі - Порядок № 3-1).
Так, відповідно до пунктів 2, 4 розділу І, пункту 2 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Порядку заява про призначення / перерахунок щомісячного довічного грошового утримання (додаток 1) подається до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання) суддею особисто або через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи.
Днем звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання вважається день прийняття органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання та документів, перелік яких наведено в розділі II цього Порядку.
До заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання додається, зокрема, довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) / довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді Конституційного Суду України), видана судом, з якого суддя вийшов у відставку, або Конституційним Судом України (далі - відповідний суд), з урахуванням суддівської винагороди (винагороди судді) судді, який працює на відповідній посаді.
Не пізніше 10 днів з дня надходження заяви з необхідними для призначення щомісячного довічного грошового утримання документами або надання додаткових документів орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, розглядає подані документи та приймає рішення про призначення щомісячного довічного грошового утримання або відмову в його призначенні з урахуванням пункту 5 розділу І цього Порядку.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що довічне грошове утримання судді у відставці призначається у розмірі, обчисленому виходячи з суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, зазначеної у довідці, що видана судом, з якого суддя вийшов у відставку і з урахування стажу роботи на посаді судді.
Так, абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На день призначення позивача на посаду судді у 2004 році, питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону 2862-XII зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» у редакції, чинній на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Крім того, слід зазначити, що за правилами частини 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - Закон України № 2453-VI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із вимогами статті 135 Закону України № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції. Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України № 2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XIІ "Про статус суддів", (далі - Закон України № 2862-ХІІ)
Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону України № 2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом 2 ч. 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітраж і в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах. Київському і Севастопольському міських судах. Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражі в у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Також, на час набрання чинності Законом України № 245З-VI (30 липня 2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно частини першої статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 1 статті 13 вказаного Закону СРСР для солдатів і сержантів Радянської Армії, берегових частин і авіації Військово-Морського Флоту був установлений дворічний строк дійсної військової служби.
Згідно з п. 3-1 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не зарахував до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання судді 3 роки перед призначенням.
Так, згідно рішення Вищої ради правосуддя загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку, становить 28 років 7 місяців 29 днів, а саме: стаж роботи на посаді судді - 20 років 7 місяців 21 день; період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 8 днів; половина строку навчання у Харківському юридичному інституті - 1 рік 10 місяців 29 днів; стаж роботи на посаді слідчого -1 рік 1 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
На виконання вказаного Рішення Городищенським районним судом Черкаської області було видано довідку №01-22/100/2025 від 08.07.2025 року, щодо розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, згідно якої до стажу роботи позивача зараховані тіж самі пероди.
Так, згідно військового квитка позивача встановлено, що позивач у період з 19 квітня 1980 року до 26 травня 1982 року перебував на строковій військовій службі.
Крім того, до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає також зарахуванню половина строку навчання позивача у Харківському юридичному інституті.
Обставини навчання позивача, проходження військової служби на роботи на посаді слідчого не є спірними.
Проте, відповідачем не було враховано певні періоди роботи позивача на посадах період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 8 днів; половина строку навчання у Харківському юридичному інституті - 1 рік 10 місяців 29 днів; стаж роботи на посаді слідчого -1 рік 1 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Позиція відповідача ґрунтується на іншому трактуванні законів.
Відхиляючи позицію відповідача суд першої інстанції послався на сталу судову практику Верховного Суду, і це є правильним.
Зазначена правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 справі №243/4794/17, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.
Отже, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, слід наголосити, що суд першої інстанції прийняв до уваги Рішення Вищої ради правосуддя, в якому зафіксовано стаж роботи позивача як судді, який дає право йому на відставку і на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Внаслідок вказаного, доводи пенсійного органу про правомірність своїх рішень не заслуговують уваги, оскільки такі доводи не відповідають наведеному рішенню Вищої ради правосуддя в частині вирахування загального стажу роботи позивача як судді, який дає право на звільнення у відставку, за своєю суттю порушує вимоги частини 2 статті 19 Конституції України, оскільки таким чином пенсійний орган протиправно перебирає на себе повноваження Вищої ради правосуддя.
Таким чином, загальний стаж роботи позивача, що дає йому право на відставку з посади судді становить 28 років 7 місяців 29 днів, тобто 66% від суддівської винагороди працюючого судді у вказаному суді.
Слід наголосити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Таким чином, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірність спірного рішення, через що його доводи не заслуговують уваги, оскільки спростовуються вищенаведеними нормами закону.
Отже, відповідач при прийнятті спірного рішення протиправно не правильно визначив стаж роботи позивача.
Крім того, з урахуванням положень КАС України є доцільним для захисту порушених прав позивача зобов`язати відповідача здійснити певні дії, а саме зарахувати вказані періоди до стажу позивача.
Такий спосіб захисту порушеного права є належним способом, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Враховуючи вищевикладене, сталу судову практику, правові позиції Верховного Суду, які обов`язкові для судів інших інстанцій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог і не доведеність відповідачем правомірності свого рішення відповідними доказами, оскільки позиція позивача ґрунтується на нормі закону і верховенстві права.
Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін та учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Позивач судове рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржував, внаслідок чого справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 р. залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.М. Кузьмишина
В.В. Файдюк