УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа №240/10302/25
адміністративне провадження № К/990/37473/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 у справі №240/10302/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Житомирській області, третя особа - Гладковицька сільська рада Коростенського району Житомирської області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
До Верховного Суду 10.08.2026 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 у справі №240/10302/25.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби України в Житомирській області щодо нарахування податкових зобов`язань за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» з 24.02.2022 року за договором оренди землі, укладеним 14 червня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Гладковицькою сільською радою Коростенського району Житомирської області;
- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби України в Житомирській області припинити нарахування податкових зобов`язань за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за договором оренди землі, укладеним 14 червня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Гладковицькою сільською радою Коростенського району Житомирської області, з 24.02.2022 року до закінчення військового стану в Україні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у задоволенні позову відмовлено. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 - без змін.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предмет спору у цій справі, розмір майнових вимог позивача, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Скаржниками зазначено, що касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Предметом спору є застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України щодо звільнення від сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності під час дії воєнного стану. Проблема полягає у неоднаковому розумінні судами змісту зазначеної норми. На думку скаржників, фактично судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що єдиною підставою для звільнення від сплати орендної плати є формальне віднесення відповідного населеного пункту до території активних бойових дій, незалежно від фактичного знищення чи пошкодження об`єкта нерухомості, для обслуговування якого надано земельну ділянку. Натомість Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності дослідження реальної можливості користування майном, причинного зв`язку між військовою агресією та неможливістю виконання відповідного обов`язку, а також застосування принципів добросовісності, справедливості та пропорційності. Таким чином, справа порушує питання правильного застосування спеціальних норм податкового законодавства, прийнятих у зв`язку із запровадженням воєнного стану, що має значення для формування єдиної судової практики.
На думку скаржників, справа має виняткове значення для осіб, які подають касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Оскаржувані судові рішення мають виняткове значення для скаржників, оскільки стосуються реалізації їхнього права мирно володіти майном та безпосередньо впливають на обсяг їхніх майнових обов`язків. Спір виник у зв`язку із нарахуванням орендної плати за земельну ділянку, яка після ракетного удару 28.02.2022 та 01.03.2022 фактично втратила можливість використання за цільовим призначенням через істотне пошкодження розташованої на ній будівлі, для обслуговування якої земельна ділянка була передана в оренду. Попри документально підтверджену неможливість використання земельної ділянки та відсутність будь-якого відшкодування завданих збитків, на скаржників продовжує покладатися обов`язок сплачувати орендну плату за майно, користування яким стало об`єктивно неможливим унаслідок збройної агресії російської федерації. Таким чином, наслідком оскаржуваних судових рішень є фактичне покладення на осіб, які постраждали від збройної агресії, обов`язку нести додатковий майновий тягар незалежно від відсутності можливості користування земельною ділянкою та незалежно від причин, що спричинили таку неможливість. Скаржниками зазначено, що даний спір не є звичайним податковим спором щодо розміру податкового зобов`язання. Його результат визначає можливість застосування передбачених законом гарантій захисту осіб, майно яких постраждало внаслідок бойових дій, а також впливає на їхнє право на справедливий баланс між інтересами держави та захистом права власності, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми для висновку, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведене скаржником обґрунтування можливості подання касаційної скарги у даній справі є типовим та не може вважатися винятковим випадком.
Фактично доводи скаржників зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій та правовою оцінкою встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не є тотожним неправильному (помилковому) встановленню обставин у справі, які скаржник позбавлений можливості спростувати.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки земельна ділянка, яка перебуває в оренді у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаходиться на території с. Гладковичі Коростенського району Житомирської області, що не включена відповідно до Переліку до території активних бойових дій, а відноситься до територій можливих бойових дій, позивачі не мають права на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Слід зазначити, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява №26737/95).
Відтак, скаржником не обґрунтовано наявність обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 355, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 у справі №240/10302/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва О.О. Шишов М.М. Яковенко